Основні субкультури середньовічного суспільства

Коли мова йде про середньовічну культуру, у більшості випадків мають на увазі офіційну високу культуру, створену в церковному середовищі. Але слід мати на увазі, що феодальне суспільство являло собою складну ієрархію різних класів і станів, що обумовило розмаїття культури цієї епохи. Тому в рамках середньовічної культури виділяють ряд субкультур. Поряд з панівною церковно-спіритуалістичною, що характеризувалась аскетичною спрямованістю, канонізованістю, тяжінням до символізму виділяються: міська, світська, вплив котрої посилювався в міру зростання міст; селянська культура, яку називають низовою; існувала також куртуазна, придворно-лицарська культура, значною мірою світська.

Міська культура відіграла велику роль у становленні західної цивілізації в цілому. Поява міст, а також початок хрестових походів характеризують культуру вже зрілого феодалізму. Сутність міської культури зводилась до постійного посилення світських елементів в усіх сферах людського буття. Міська культура зародилась в XI-XII столітті, коли місто стає військовим або адміністративним центром. Фактично місто було зародком буржуазної республіки, що формується пізніше.

Досить швидко місто починає формувати і свою культуру, власну систему цінностей. Населенню середньовічних міст властива тверезість, обережність, ощадливість, розважливість, меркантильність, опора у всьому виключно на здоровий глузд. Очевидно, самі ці риси середньовічного бюргерства дають нам підстави говорити про те, що саме воно стало соціальною базою, з котрої рекрутується в наступні епохи європейська буржуазія. З’являються фахівці нового типу – юристи, лікарі, вчені, відносно незалежні від монастирської культури. Міське життя породило університети і нецерковні, часто приватні, школи, які забезпечували подальший розвиток і повсюдне поширення знань. Наукова освіта брала в них гору над теологічною, і контролювати їх церкві було дедалі важче. Саме в містах в період розвиненого феодалізму швидко розвивається світське мистецтво (архітектура, живопис, скульптура, література, музика).

Особливу роль відігравала народна карнавальна культура. Карнавали протиставляли аскетичній християнській ідеології інший тип світовідчуття, де панувало веселе життєствердне начало. Веселий сміх під час загального свята на міських площах і вулицях, де кожний відчував себе часткою безсмертного, вічного цілого – народу, убивав релігійний страх перед смертю, неминучим страшним судом і пекельними муками за гріхи. Людина немовби перероджувалась для нових суто людських взаємин. Відчуження тимчасово зникало, вона поверталась до самої себе й відчувала себе людиною серед людей.

Важливу роль в культурному житті середньовічного суспільства відігравали лицарська культура, що була досить складним комплексом звичаїв, ритуалів, манер придворних, військових розваг (наприклад, лицарських турнірів). Для характеристики лицарської культури використовується термін куртуазність, що позначає якість ідеального придворного кавалера.

В феномені лицарства розкривається одне з найцікавіших культурних явищ середньовіччя – служіння. Були встановлені взаємні зобов’язання між сеньйором, який обіцяв заступництво і підтримку, і васалом - вірою і правдою служи­ти своєму покровителю, а любовне служіння, культ прекрасної дами як необхідний елемент куртуазної культури став своєрідною релігією вищих кіл, що є продовженням та розвитком більш давнього культу ушанування Діви Марії. Лицарській культурі була притаманна своєрідна література: лицарська поезія – це поезія трубадурів, що оспівували доброчинності лицаря-васала, ідеальну любов і віддане служіння дамі; героїчний епос, зокрема “Пісня про Роланда”; лицарський роман, зокрема відомі твори Кретьєна де Труа, присвячені кельтському королю Артуру та його васалам - лицарям Круглого столу.

Селянська культура середньовіччя розглядається як “низова”, культура “мовчазної більшості”. Значною мірою середньовічне селянство існувало поза історичним часом. Те, що визначає сутність його культури – самобутність, звичаї, котрі в незмінному вигляді передавались з покоління в покоління, витіснення на периферію суспільного життя, робить її глибоко архаїчною, традиціоналістичною. Сам образ життя селянства, тісна пов’язаність з землею, важка праця, далека від військових занять, прирікали його на підкорене та пригнічене становище у суспільстві.

Отже, розвиток культури середньовічної Західної Європи характеризується розмаїттям історичних і регіональних форм.