14. Слово о полку ігоревім як шедевр давньоруської літератури

Справжнім шедевром, найвидатнішою пам’яткою оригінальної давньоруської художньої літератури є «Слово о полку Ігоревім», створене невідомим автором близько 1187 р. Знайшов цей твір в кінці XVIII ст. граф Мусін-Пушкін у Спасо-Ярославському монастирі в Росії й у 1800 р. видав. За своїм художнім рівнем «Слово» не має аналогів у візантійській та європейській літературах. У ньому розповідається про один з тра-гічних епізодів боротьби з кочівниками – невдалий похід проти по-ловців у 1185 р. новгород-сіверського князя Ігоря Святославича (1151–1201), його брата і синів. 13 травня 1185 р. Ігор Святославич зазнав нищівної поразки від половецьких ханів Ізи і Кончака, по-трапив у полон та незабаром зумів утекти. Твір відображає історичну дійсність Русі кінця XII ст. не букваль-но, як літописи, а в художній, узагальненій формі. В «Слові» вперше на Русі висловлена думка про виникнення держави на основі сус-пільного договору між князем і народом. Ідея твору – об єднання всіх сил Руської землі для боротьби з ворогом. Звертаючись до князів, нащадків Ярослава Мудрого, автор «Слова» закликає їх «вкласти в піхви мечі», помиритися між собою. Одне з найкращих місць «Слова» – плач Ярославни, дружини князя Ігоря, дочки галицького князя Ярослава Осмомисла. Дізнав-шись про поразку руського війська і про те, що Ігор потрапив у по-лон до половців, Ярославна йде на міську стіну і плачучи закликає вітер, Дніпро і Сонце допомогти Ігореві, визволити його з тяжкого й ганебного полону. Образ Ярославни, що є одним з найпоетичніших жіночих образів світового письменства, давно став уособленням лю-бові та відданості. «Автор, – писав С. Єфремов, – знав людську душу і вмів заче-пити в ній ті вічні струни, жадні на всяку, справжню красу – і твір його не спопелів від часу... Благородний патріот, що тверезо й розум-но дивиться на події і не тільки їх головою розуміє, але й серцем відчуває – стає перед нами на повен зріст і доповнює величну по-стать оригінального поета».