37.Козацьке літописання.

На початку XVIII ст з нав'язуванням до літописної традиції автори-інтелектуали з-поміж козацької старшини створили низку .Історичних творів, що за тематичним спрямуванням а також обґрунтуванням автономістичної. Ідеї були явищами одного порядку. ЦІ твори прийнято називати Козацькими літописами. Важливим зразком цього жанру був "Літопис Самовидця". 3 джерелознавчого погляду літопис вивчали М.Максимович, О. Левицький.Ним цікавились І високо оцінювали Т.Шевченко, М Костомаров, І.Франко та ін.До 1846р "Літопис Самовидця" зберігався у рукописних списках. У 1878 р Орест Левицький видав редакцію літопису, для підготовки якої використав ще два ново-відкритих списки Іскрицький та Козельський.Перший у свій час належав бунчуковому товаришеві Петру Іскрицькому, другий був у списку полкового осавула Якова Козе-льського, а потім — у родині філософа Я. Козельського О.Левицький вважав, що справжній текст "Літопису Самовидця" описує події з 1648 до 1702 р Події 1703-1734 рр дописані пізнішим переписувачем. 3 цією думкою ніби погоджуються всі дослідники.М Петровський, М Грушевськии та Інші дослідники вважали, що автором літопису був козацький старшина Роман Ракушка-Романовський. Події літопису охоплюють другу половину XVIIстоліття.У ньому згадуються усі визначні козацькі поводирі,починаючи від Богдана Хмельницького й закінчуючи Іваном Мазепою, полковники, генеральні писарі, обзорні, сотники.Другим за часом написання вважається ' Літопис Григорія Грабянки", козацького старшини, який у 1730 р став гадяцьким полковником Літопис був написаний церковносло-в'янською мовою, завершений 1710 .Допускають, що автор переслідував цим мету зробити твір доступним для всього слов'янського світу, щоб завоювати його прихи-льність до української автономістичної Ідеї в межах Російської держави. «Літопис» Грабянки в питаннях Ідейно-політичних був своєрідною протилежністю "Синопсису" І Гізеля.У заголовку сформульовані мета й основний зміст "Літопису Самуила Вели-чка", написаного 1720 р , а вперше виданого у 4-х томах в 40-60-х роках XIX ст. Коза-цькі літописи ніби завершують літописний етап української Історіографії. Історичні твори наступного часу, наприклад, "Історія Русів", за жанровими особливо-стями від-кривали новий етап у розвитку української Історичної думки, зокрема нового методу передачі Історичних знань: не через констатацію подій та її Інтерпретацію, а через ана-ліз І узагальнення всієї суми історичних знань, доступних досліднику.