8. Скіфи, в давній укр.. Культурі

Скіфи – північно-східні давньоіранські племена. У першій половині VII ст. до н.е. з’явились на території України. Вони прийшли зі сходу, із степів між Каспійським морем, Уралом та Кавказом.Скіфи – хлібороби жили в лісостеповій зоні Лівобережжя. Вони займались сільським господарством. Більшу частину вирощеної продукції продавали. Скіфи-кочівники жили в Причорноморських степах на схід від Дніпра. Вони були скотарями. А на берегах Азовського моря та в степах Криму кочували царські скіфи. Вони змушували інші племена сплачувати їм данину.Основу господарства скіфів становило скотарство. Воно забезпечувало потреби в м’ясі, молоці, одязі. На пасовищах українських степів скіфи вивели особливу породу коней. Вони були невеликі, але міцні й витривалі. Розводили також велику рогату худобу, овець.У скіфів родовід ішов за батьківською лінією. Спадкоємцем батьківського господарства був молодший син. Жінки займали підлегле становище. Серед скіфів існувала майнова нерівність. Про це свідчать знахідки могил скіфських царів і знаті та бідних могил простих людей. У могили знатної людини клали багато зброї, прикрас. Разом з померлими хоронили слуг та коней.У VII-VI ст. до н.е. у скіфів розпочався процес створення держави. Скіфи не тільки здійснювали далекі завойовницькі походи, але були мужніми і вмілими оборонцями рідної землі.

Найбільшого розквіту Скіфська держава – Велика Скіфія – досягла у IV ст. до н.е. – в часи правління царя Атея. Він карбував монету, йому підкорилась більшість населення Скіфії.Скіфи вірили в багатьох богів. На їхню релігію великий вплив мали зв’язки з греками. Скіфські боги зображувались у вигляді людей. Храмів своїм богам скіфи не споруджували. Особливу касту становили жреці. Вони займали високе становище.

9.Пантеон слов,янських богів як світогл. Модель язичництва

Дохристиянські часи у східних слов'ян була значна кількість культових споруд. Переважно святилища - капища, де стояли зображення язичницьких богів у вигляді статуй. Більша частина з них стояла просто неба і являла собою округлі чи овальні майданчики з ідолами та жертовниками посередині. І тільки окремі могли бути культовими храмовими будівлями (пантеон у Києві та деякі інші комплекси). Ще одним важливим джерелом для реконструкції релігійних поглядів слов'ян  у дохристиянські часи служать поховальні пам'ятки - матеріальне відбиття тісно пов'язаного з ідеологічними поглядами ритуалу. Найбільш раннім у слов'ян був обряд кремації, який для пам'яток кінця I тисячоліття н.е. фіксується в двох стадіях: трупоспалення на стороні і на місці майбутнього поховання. У першому випадку померлих спалювали на загальному для усієї громади вогнищі.  Як і в пізніших похованнях (за обрядом інгумації) небіжчикові клали різноманітний інвентар: побутові речі, прикраси, амулети-обереги, кераміку, іноді знаряддя праці та жертовні страви. В багатих похованнях зафіксовані ще предмети озброєння й спорядження воїна, в окремих комплексах виявлені загнуздані коні та вбиті слуги (найчастіше - наложниці). В окремих могилах небіжчиків не виявлено - то були меморіальні споруди (кенотафи) на честь померлих далеко від домівки. Всі перераховані елементи похвального обряду вказують на те, що в уявленнях слов'ян перших століть існування Київської русі потойбічний світ нічим не відрізнявся від реального, а небіжчики, переступивши поріг смерті, продовжували своє "життя" без суттєвих змін порівняно із земним.  Розміри окремих комплексів за обрядом кремації і супровідний інвентар у цілому ряді могил на так званих дружинних некрополях перших століть існування русі дозволяють припускати, що у слов'ян так само як у скандинавів тих часів, існували судження про кшталт наведеного в тексті 2 саги про Інглінгів": "Тоді вірили, що чим вище здіймається, в повітря дим, тим вище посяде на небі місце той, кого спалювали, і що він буде тим багатший, чим більше майна згорить разом із ним."