1.2 Періодизація історії економіки та економічної думки

Спроби періодизації економічного розвитку суспільства, тобто встановлення певних хронологічно послідовних етапів (періодів), передбачають наявність загальних для всіх або декількох країн рис історичного розвитку.

Так, російський історик-економіст Л. І. Мечніков в основу періодизації поклав географічний фактор. Він вважав, що головним фактором розвитку суспільства є водні шляхи і сполучення та розрізняв в історії людства такі періоди:

1. річковий (цивілізації древніх народів);

2. середземноморський (середньовіччя);

3. океанічний (новий і новітній час).

Німецький економіст і статист Б. Гільдебранд в основу періодизації поклав історію грошей. Він виділяв три періоди в економічному розвитку людства:

1. натуральне господарство (продукти обмінюються безпосередньо без участі грошей);

2. грошове господарство (обмін здійснювався за допомогою грошей);

3. кредитне господарство (в обміні бере участь кредит).

В основі періодизації економічної історії К. Бюхера лежить "мінова концепція", відповідно до якої в історії народного господарства виділяються такі періоди:

1. замкнуте домашнє господарство, що споживає продукт власного виробництва;

2. міське господарство, що характеризується переходом продукту від виробника до споживача;

3. народне господарство з типовою безліччю обміну.

Англієць Тойнбі в основу періодизації поклав культуру і релігію.

Формаційний підхід - базується на «Марксовій п'ятизірковій схемі» ділення світової історії, в якій він виділив:

1. - первіснообщинний лад;

2. - рабовласницький лад;

3. - феодальний лад;

4. - капіталістичний лад;

5. - комуністичний лад.

Логіка досконала, але все-таки в даній схемі превалює спрощене розуміння історії як лінійно-прогресивного процесу зміни нижчих суспільних формацій вищими.

Найбільш слабке місце означеного підходу - однолінійність, яка неминуче спрощує історичний процес. Безумовно, не можна позбавити уваги античну, середньовічну, буржуазну формації. Формаційна схема є теорією, яка притаманна лише одному, хоча і важливому, але обмеженому регіону - Західній Європі, причому у певному історичному відрізку - з моменту зародження класів і до середини ХІХ століття.

Послідовники Маркса намагалися вдосконалити його підхід та усунути недоліки. Тому запропоновано декілька нових класифікацій. Так, Д.Белл і А.Турен поклали в основу свого бачення періодів розвитку суспільства рівень його промислового розвитку. Вони розглядали:

1. доіндустріальне;

2. індустріальне;

3. постіндустріальне суспільство.

О.Тоффлер поклав в основу своєї класифікації НТП і виділив:

1. аграрну цивілізацію;

2. індустріальну цивілізацію;

3. технотронну цивілізацію.

Але й у цих підходах не вдалося уникнути спрощеного уявлення про історію розвитку людства.

Цивілізаційний підхід - це історичний процес як узагальнений, синтезований погляд на економічний і соціальний розвиток суспільства. У центрі уваги при орієнтації на цивілізаційний підхід лежить не одна країна, а сукупність всіх рис того або іншого суспільства: матеріальних, ідейних, культурних, релігійних, етичних в їх єдності, розвитку і спадкоємності.

Основною перевагою цивілізаційного підходу є те, що історичний процес розглядається з позиції загальнолюдських інтересів і цінностей, оскільки сучасному людству властиві спільність ряду соціально-економічних, наукових, культурних характеристик. Недолік цього підходу полягає в тому, що основу дослідження складає критерій західної цивілізації з її ліберально-демократичними цінностями і високим науково-технічним рівнем розвитку, який є недосяжним для більшості країн.

Сучасною загальноприйнятою періодизацією історичного розвитку є:

1 - стародавня історія (100 тис. років до н.е. - V ст. н.е.);

2 - середні століття (V - ХV ст.);

3 - новий час (XVІ - початок XX ст.);

4 - новітній час (з 1914 р. до наших днів).