logo
Дмитриченко Л

5.2 Становлення „класичного” капіталізму в Англії. Англійський меркантилізм. Виникнення класичної школи політекономії

Англію називають класичною країною щодо процесу первісного нагромадження капіталу. Основна увага, а також фінансові кошти, ця країна сконцентрувала і направила на розвиток мануфактурної промисловості, водночас не обділивши увагою такі сфери, як торгівля і флот. Посилення промислової бази було основою економічного лідерства Англії.

Причини, за яких Англія набула статусу класичної країни первісного нагромадження капіталу:

  1. це острівна країна, що обумовлює відсутність зовнішнього впливу ближнього оточення;

  2. значна частина населення мешкає в сільській місцевості;

  3. більшість галузей були слабо розвинені (окрім текстильної, яка була профілюючою галуззю господарського комплексу з XV століття).

На світовому ринку сформувався стійкий попит на англійську вовну і мав тенденцію до зростання, що створило підґрунтя до розвитку вівчарства. Це вимагало наявності великих пасовищних угідь. З метою їх створення великі землевласники, використовуючи право власності на землю, починають насильницькі усувати селянство з землі. Землі, що були експропрійовані, здавалися в оренду фермерам, які окрім скотарства займалися і переробкою сировини.

Необхідно зазначити, що об’єктом експропріації були не тільки селяни. Ще одним засобом збагачення стали землі і майно католицьких монастирів, які конфісковували на користь держави. Використовувалися вони відповідно: землі – під пасовища, споруди – для організації капіталістичної мануфактури.

В історії цей процес отримав назву «обгороджування», і розглядається як один з методів первісного нагромадження капіталу.

Англія набула статусу класичної країни первісного нагромадження капіталу і у зв'язку з широким спектром методів , які використовувалися для цього. Окрім обгороджування, у переліку методів ПНК в Англії яскраво представлені:

Інтереси своєї молодої, що проходить стадію становлення і розвитку мануфактурної промисловості, країни Англія захищає за допомогою зовнішньоторговельної політики меркантилізму - протекціонізму.

Меркантилізм диктував політику держави, яка мала на меті збільшення грошові кошти. Вона базувалася на забезпеченні позитивного грошового, а пізніше - торгового балансу. Так, позитивний грошовий баланс забезпечувався за допомогою зменшення обсягів вивозу капіталу за кордон, збільшення іноземних фінансових інвестицій в країну. Суворі англійські закони вимагали від іноземних купців витрачання на покупку англійських товарів усіх отриманих усередині країни грошей задля того, щоб за проданий за кордон товар сплачували виключно іноземною валютою.

Позитивний торговий баланс забезпечувався в результаті перевищення обсягів вивозу товарів над ввезенням, тому Англія посилено стимулювала експорт і обмежувала імпорт товарів за допомогою введення високих митних зборів або, в деяких випадках, взагалі забороняючи ввезення окремих товарів.

Перераховані вище способи обмеження імпорту мають назву політики протекціонізму ( від англ. рrotect – захищати).

Щоб збільшити експорт, держава у різний спосіб стимулювала зниження витрат виробництва, для чого встановлювалися обов'язкові межі заробітної платні і цін на продукти харчування, а також відсотки за позики. З метою забезпечення високої якості експортних товарів, тобто закріплення за своїми товарами певних зовнішніх ринків, використовувалася детальна регламентація виробничого процесу, жорсткий контроль якості продукції.

Англія постійно займається пошуком ринків збуту своїх товарів, проводить захоплення і колонізацію все більших територій, у результаті чого стає власником найвеличнішої колоніальної імперії. В Англії, вперше в світі, відбувається буржуазна революція під керівництвом Кромвеля (1643 рік). З ім'ям Кромвеля пов'язане ухвалення Навігаційного акту (1651 рік), який зміцнив англійський флот і торгівлю. Згідно цього закону всі товари, які надходили до Англії з Азії, Африки та Америки, повинні були завозитися виключно англійськими суднами. А товари з Європи – або англійськими суднами, або на кораблях країни-виробника. Всі товари з колоній повинні були завозитися спочатку в англійські порти, а в колонії – перевозилися тільки англійськими кораблями. Саме цим законодавчим актом була повністю підірвана морська і торгова потужність Голландії.

Після промислового перевороту в Англії склалися сприятливі умови для економічного розвитку. Цьому сприяло ряд умов:

  1. природно-економічні умови (багата сировинна база, особливо запаси руди і вугілля; наявність сировини для суконної промисловості; водні комунікації);

  2. зовнішньоекономічні умови (наявність стійкого попиту на англійські товари, розширення світового ринку);

  3. економічні умови (високий рівень розвитку промисловості, широке застосування парових двигунів, стабільні залізничні комунікації, які остаточно ліквідовували роз'єднаність окремих районів країни).

Такого економічного підйому Англія зазнала завдяки рекомендаціям тогочасних економістів-теоретиків, які було покладено в основу державної економічної політики. Серед представників меркантилізму в Англії слід назвати перш за все У. Стаффорда (1554-1612 рр.), який у 1581 році опублікував «Стислий виклад деяких скарг наших співвітчизників». Праця мала вигляд розмови між лицарем, фермером, ремісником, купцем та доктором богослов'я.

У. Стаффорд виявляв найбільш правильне для того часу розуміння зв'язку між вартістю грошей і вартістю товарів. Саме у появі неповноцінних монет, у псуванні монет королями (що практикувалося у зв'язку зі зростаючою потребою у коштах) він вбачає причину подорожчання товарів. Псування монет, на думку У. Стаффорда, має двоякі наслідки:

1) дороговизну;

2) відтік з країни повноцінних монет.

У цьому творі доводилася шкідливість вивезення монет за кордон, бо, зрештою, зростають ціни і погіршується матеріальне становище народу. Але гроші є тільки засобом обігу і все залежить від того, у який спосіб обмінювати на них товари. Держава, вважає У. Стаффорд, повинна видати закон, згідно якого сировина не повинна вивозитися з країни необробленою, оскільки вивіз сирих матеріалів веде тільки до зворотного ввозу їх в обробленому вигляді, що для країни є дуже невигідним. У. Стаффорд пропонував заборонити ввезення предметів розкоші та деяких інших товарів, регламентувати торгівлю, обмежити вивіз монети, розширити суконне виробництво.

Найвидатнішим представником меркантилізму в Англії у його найбільш розвинутому вигляді є Томас Мен (1571—1641 р.р.), який вважається автором теорії торгового балансу. Т. Мен був купцем і одним з директорів Ост-Індської компанії. У своїх роботах: памфлеті «Роздуми про торгівлю Англії з Ост-Індією» (1621 р.), а пізніше «Скарб Англії у зовнішній торгівлі, або Баланс зовнішньої торгівлі» (1664 р.) він спростовує монетаризм і обґрунтовує теорію торгового балансу.

Т. Мен висловлюється проти заборони вивозу грошей, оскільки, на його думку, гроші приносять багатство тільки перебуваючи в обороті. Він стверджує, що значення грошей в обігу можна порівняти зі значенням зерна у процесі землеробського виробництва. Спроби утримати в країні якомога більше золота та срібла за допомогою державних заходів, пригнічують свободу купця розпоряджатися своїми грішми і завдають тільки шкоди. З точки зору Т. Мена, єдиним вірним способом збільшення кількості грошей в країні є сприятливий торговий баланс.

Торговий баланс з окремими країнами, доводив Т. Мен, складається по-різному. Деякі країни більше купують в Англії, ніж продають їй, інші, навпаки, більше ввозять в Англію, ніж вивозять з неї. Тільки за умови свободи в торгівлі, вона отримає найбільший розвиток, і тим самим буде досягнута основна мета — збільшення запасів золота та срібла. Таким чином, Т. Мен вирішував завдання залучення максимальної кількості грошей зовсім інакше, ніж прихильники політики грошового балансу. Ввезення та вивезення грошей, за Т. Меном, знаходиться у залежності від стану зовнішньої торгівлі. Якщо вивіз перевищує ввіз, тобто, якщо країна має активний торговий баланс, різниця має бути перекрита грішми. «Гроші, які привозяться в країну за балансом нашої зовнішньої торгівлі, — це єдині гроші, які у нас залишаються і якими ми збагачуємося», — наголошував він.

Чітко формулює Т. Мен теорію торгового балансу. «Звичайний засіб для збільшення нашого багатства і наших скарбів,— говорить Т. Мен,— є іноземна торгівля, в якій ми завжди повинні дотримуватися такого правила, щоб щорічно продавати іноземцям своїх товарів на більшу суму, ніж ми споживаємо їхніх товарів».

Т. Мен — противник всіляких заходів щодо притискування експортної торгівлі, він вимагає навіть скорочення мит на товари, що вивозяться. На відміну від ранніх меркантилістів, які позитивно оцінювали високі ціни, Т. Мен — прихильник низьких цін, які полегшують конкуренцію на зовнішньому ринку. Але, наслідуючи ранніх меркантилістів, він вказує на необхідність використання повноцінних грошей для обігу, повторюючи вже відоме положення У. Стаффорда: зниження цінності грошей викликає підвищення ціни товарів. Т. Мен чітко розрізняв поняття грошей, багатства і дорогоцінних металів. Під багатством Т. Мен розумів не тільки дорогоцінні метали, а й землю, інші дари природи. Кажучи про гроші, він підкреслював їх роль як засобу досягнення певної мети — залучення до країни через зовнішню торгівлю більше дорогоцінних металів.

Т. Мен був прихильником розвитку вітчизняної промисловості і, подібно У. Стаффорду, вимагав заміни експорту сировини експертом готових виробів. Він вважв також досить значним розвиток транзитної торгівлі, оскільки вона, на його думку, також приносить багатство. Особливо підкреслював Т. Мен значення судноплавства і необхідність прагнути того, щоб англійці вивозили свої товари виключно на англійських суднах.

Меркантилістські погляди розвивав і син торговця Самуїл Фортрей (1622—1681 рр.), автор роботи «Вигода та благополуччя Англії, що полягає у збільшенні запасів та розширенні торгівлі цього Королівства». З метою стимулювання розвитку промисловості він вимагає обкладення іноземних товарів високим митом, в результаті чого ціни на товари, що завозяться в Англію, зростатимуть, а це, у свою чергу, стимулюватиме розширення збуту товарів вітчизняного виробництва.

В цей же період в Англії зароджується класична школа політекономії. Класичною (від лат. classicus – зразковий, загальновизнаний, найвідповідніший дійсності) називають політичну економію періоду становлення капіталізму і нерозвинутої класової боротьби.

На відміну від меркантилістів класики:

Науковий характер класичної школи визначається наступними чинниками:

- прагненням буржуазії завоювати політичне панування в боротьбі проти феодалів;

- співпадінням її інтересів з інтересами суспільного виробництва, з процесом розвитку продуктивних сил;

- нерозвиненістю суперечностей капіталізму і класової боротьби.

Разом з тим, класична школа не могла дати достатньої глибини науковості. Це пояснюється, передусім, нерозвиненістю самого капіталізму, його продуктивних сил, а також нерозвиненістю методів наукового пізнання.

Засновником класичної політичної економії став англійський учений Уільям Петтi (1623-1687 рр.). Його „Трактат про податки й збори” (1662 р.р.) – головна праця в галузі політичної економії ХVII ст. Місце У.Петті в економічній науці визначається наступним:

- він заснував новий напрям в політичній економії – класичну школу;

- визнав об’єктивний характер економічних законів;

- обґрунтував теорію трудової вартості.

Основи теорії трудової вартості Петті заклав в своєму ученні про „природну ціну”, під якою розумів витрати праці. У противагу „природній ціні” він розглядав „політичну ціну” (ринкову ціну), на яку впливають випадкові фактори. Джерелом вартості У. Петті вважав працю, а величину вартості він визначав витратами робочого часу. Багатство, на його думку, формувалося завдяки праці та торгівлі.

В теорії заробітної плати У. Петті зробив декілька цікавих висновків. Він визначив заробітну плату вартістю необхідних для життя коштів щодо існування, підкреслив об’єктивний характер заробітної плати, а її величину вимірював „прожитковим мінімумом”.

Аналізуючи ренту, У.Петті розглядав її натуральний і грошовий зміст. В натуральному вираженні рента – це частина продукту, яка залишається після вилучення заробітної плати і насіння. Таким чином, рента у У. Петті – додатковий продукт. В грошовому вираженні рента – кількість срібла, що дорівнює за вартістю цьому додатковому продукту. Причому, у Петті немає інших форм додаткового продукту. З поняттям ренти він пов’язував весь додатковий продукт.

Разом з тим, У. Петті пояснив виникнення диференційної ренти різницею в місцерозташуванні та в родючості різник ділянок землі.

У. Петті розглядав категорію „позичковий відсоток”, але вважав його грошовою рентою, похідною від земельної ренти. У зв’язку з цим, У. Петті поставив питання про ціну землі, розуміючи її як капіталізовану ренту.