3.5 Економічна думка Давнього Риму

Розквіт і занепад Римської республіки тісно пов'язаний з історією земельної власності, тому значний науковий інтерес має література з питань аграрної сфери. Розвиток сільського господарства аж до періоду кризи Давнього Риму відображено в трактатах Катона, Варрона і Колумелли (III ст. до н.е. — I ст. н.е.), а також у проектах аграрної реформи братів Гракхів (II ст. до н.е.).

Як землевласник, Катон (234-149 р.р.) у трактаті "Землеробство" виступив захисником натурального господарства, заснованого на рабській праці. Землеробство він вважав самим почесним, вигідним і шляхетним заняттям. Катон був прихильником господарства, у якому поєднувалися всі галузі. Виробництво, на його думку, повинно обслуговувати свої власні потреби, а для продажу призначаються тільки надлишки.

Честь і славу маєтку Катон бачив у прибутковості, яку можна забезпечити, отримуючи від використання рабів максимуму можливого. При цьому він говорив і про стимулювання рабів – „годувати й одягати їх треба у залежності від того, як вони працюють”.

В трактаті підкреслена роль управляючого (самого землевласника): "Хазяйське око - алмаз". З трактату видно, що й на той час у Римі використовувалися інтенсивні форми землеробства - існували орендарі-здольники, що ведуть господарство й одержують половину доходу.

Варрон (116-27 рр.) у своєму трактаті "Про сільське господарство" розповідав про подальший, у порівнянні з часами Катона, інтенсивний розвиток галузі й проникнення в сільське господарство товарно-грошових відносин. Він підкреслював, що необхідно враховувати коливання ринкових цін. Дохідним вважав скотарство. До рабів ставився як до знаряддя праці, яке наділене мовою (саме йому належить це визначення). Він вважав, що управитель повинен бути освіченою людиною, і що до рабів потрібно застосовувати принцип матеріальної зацікавленості, так само як і до управителя рабів. На відміну від Катона, який робив ставку на розвиток сільського господарства та на посилення експлуатації рабів, Варрон був прихильником інтенсивних методів господарювання.

Колумелла (I ст. н.е.) у трактаті "Про сільське господарство" відображує стан цієї галузі в Римі у період кризи рабовласницької системи експлуатації. Колумелла вважав, що зубожіння землеробства пов'язане з недоліками господарювання в маєтках. Він виступав за раціоналізацію сільського господарства: "Велике поле, погано оброблене, принесе менше доходу, ніж мале, але оброблене ретельно".

Інтенсифікацію він пов'язував з введенням наукових досягнень свого часу. Колумелла виражав прагнення виробляти продукт для продажу і вважав за необхідне для цього підвищувати продуктивність праці за допомогою її розподілу. Головним фактором, що контролює рабів, він вважав страх перед паном. Але Колумелла виступав і на користь системи матеріального й духовного заохочення рабів.

Історія Давнього Риму відома й проектами аграрної реформи братів Гракхів: Тіберія (163-132 р.р.) і Гая (153-121р.р.). Вони підтримували інтереси безземельного і малоземельного селянства.

У прагненні зберегти рабовласницький лад, Гракхи намагалися забезпечити його підтримку вільними селянами. Проект їхньої реформи передбачав право на землю для селян. Але це право було обмежено нормами землеволодіння, за якими земля передавалася найбіднішим громадянам без права продажу. Проект був прийнятий народними зборами, однак аристократія вчинила опір і організувала вбивство братів. Таким чином, реформа братів Гракхів була спрямована проти укрупненого землеволодіння і виражала сподівання безземельних громадян Риму.