5.3 Виникнення капіталізму у Франції. Наукові погляди а. Монкрет’єна

Наприкінці XV ст. у Франції почався розпад феодального ладу в промисловості і сільському господарстві. Проте, процес зародження капіталістичного устрою в надрах феодального суспільства мав у Франції ряд характерних рис, які були обумовлені економічними особливостями французького феодалізму.

У Франції XVІ—XVII ст,. як і раніше, зберігалася феодальна власність на землю. Право володіти землею мали тільки дворяни, церква і корона. При цьому французькі сеньйори, на відміну від голландських, англійських і східноєвропейських феодальних землевласників, власним господарством не займалися. Вони здавали землю дрібними частинами в оренду селянам за платню або частину урожаю. Відсутність поміщицьких господарств, за винятком тільки деяких районів, була відмінною рисою аграрного ладу Франції.

Процес первісного нагромадження капіталу почався у Франції в XVI столітті, але його форми були досить своєрідними. Майнове розшарування і обезземелення французького селянства відбувалося під впливом зростання податків і посилення лихварства.

Успішніше упроваджувався капіталізм у французьке село через селянські промисли і розсіяну мануфактуру. Проте, в умовах вузького внутрішнього ринку і низької купівельної спроможності більшості населення - селян — мануфактурне виробництво Франції мало такі особливості:

1. продукція мануфактурної промисловості Франції призначалася для обмеженого кола споживачів (королівського двору, дворянства, духівництва, буржуазії);

2. мануфактура існувала завдяки значній підтримці держави шляхом забезпечення пільг, кредитів, що було обумовлено характером її продукції;

3. будь-яке буржуазне нагромадження весь час знаходилося під загрозою конфіскації.

Враховуючи такі несприятливі умови, французька буржуазія прагнула вкладати свої капітали в придбання дворянських маєтків, титулів, державних, церковних і військових посад. В цьому випадку вона звільнялася, як і дворяни, від податків і одержувала феодальну ренту. Крім того, буржуазія займалося лихварством, даючи гроші у борг селянам, феодалам і державі.

Таким чином, феодальні порядки, що існували у Франції в XVІ-XVII ст., суперечили вимогам капіталістичного способу виробництва.

У Франції меркантилістська політика проводилася з особливою наполегливістю у XVII ст. міністром короля Людовика XIV Ж.Б.Кольбером (1619-1693 р.р.). Зокрема, він вважав низькі ціни на хліб необхідною умовою розвитку промисловості і торгівлі. На той момент феодальні форми експлуатації у Франції не були ліквідовані. Селяни розорювалися великими податками. Політика Кольбера привела до деякого зростання капіталістичного виробництва, але головна галузь французького народного господарства – аграрна сфера - знаходилася в стані глибокого занепаду.

Найбільш відомим представником теоретичної школи меркантилізму у Франції є Антуан Монкретьєн де Ваттееіль (1575—1621 р.р.). У 1615 р. він опублікував працю «Закони суспільного господарства» («Трактат політичній економії»), яку присвятив королю і матері-королеві. Саме у цьому творі вперше вжито термін «політична економія», що дав назву цілій науці.

Економічні погляди Монкретьєна знаходяться на межі раннього та пізнього меркантилізму, що цілком відповідало економічному і політичному стану Франції того періоду. Релігійні війни проти альбігойців спустошили південно-французькі міста, а гугенотська міжусобиця розладнала всю французьку економіку. На той час Англія вже почала значно випереджати Францію в економічному розвитку.

Монкретьєн ставить за мету виявити заходи, використання яких дозволило б піднести народне господарство Франції. Для цього він вважає за доцільне використати досвід Англії. Досить детально зупиняється Монкретьєн на питаннях розвитку мануфактур, займається питаннями торгівлі, мореплавства, рекомендує перелік заходів щодо піднесення промисловості, великого значення надає професійному навчанню.

За своїми поглядами Монкретьєн є палким захисником третього стану, при цьому найбільш важливою його частиною вважає торговців. «Купці,— наголошує він,— надзвичайно корисні для держави». І хоча Монкретьєн вимагає заохочення всілякого роду ремесел, проте розвиток промисловості для нього є самоціллю. Мету всіх ремесел він вбачає в торгівлі. «Філософи кажуть, що мета є причина всіх причин; і торгівля є певним чином головна ціль різних ремесел», — вказує Монкретьєн. Для могутності держави потрібне золото, а самим надійним способом його придбання є зовнішня торгівля.

Монкретьєн свідомо протиставляє інтереси Франції інтересам інших країн, засуджує політику Франції за те, що вона надає більшу свободу і незалежність торговцям інших країн. При цьому він досить своєрідно використовує меркантильну теорію прибутку, перетворюючи її на зброю проти іноземних купців. У торгівлі, на його думку, виграш одного є втратою для іншого. Але в умовах внутрішньої торгівлі виграють і програють окремі учасники обороту, країна ж в цілому нічого не втратить і не придбає. В умовах зовнішньої торгівлі, іноземні купці є свого роду насосом і, отримуючи прибуток, вони висмоктують багатство країни, з якою торгують.

Цікаво зазначити, що Монкретьєн розрізняє поняття гроші і багатство, вважаючи, що наявність достатньої кількості золота створює лише передумови для багатства і благополуччя країни, але не робить її багатою і успішною. Першочергового значення він надає «природному багатству» (хліб, сіль, вино тощо). Монкретьєн, у зв'язку з цим, пише: «Не наявність золота і срібла, не кількість перлів та алмазів робить державу багатою, а наявність предметів, необхідних для життя і одягу: у кого їх більше, у того більший достаток».

Монкретьєн різко виступає проти розкоші, вважаючи її однією з причин, що призводить до відтоку золота з країни. «Розкіш, — говорить він, — для держави чума і рокове розорення; завдяки шовку до Турції та Іспанії відпливає наше золото».

Монкретьєн виділяється із загальної маси меркантилістів тим, що його увагу привертало становище народу, особливо селянства, про яке він говорить з великим співчуттям і вважає, що держава повинна турбуватися про нього. Меркантилізм - це перша теоретична розробка капіталістичного способу виробництва. Меркантилізм відноситься до епохи_; коли капіталізм робив свої перші кроки і не визначав розвиток всього народного господарства тієї або іншої країни. Переважною сферою діяльності капіталу був товарний обіг. Це переважання торгового капіталу наклало свій відбиток на теоретичні переконання меркантилістів.