8.1 Передумови, основні етапи і наслідки промислового перевороту в Україні. Економічний зміст аграрних реформ 1848-1861 р., їх соціальні наслідки

Промисловий переворот поклав початок індустріалізації економіки України. Його перший етап припадає на 20 — 40-і рр. XIX ст. Не дивлячись на панування кріпацтва в аграрній сфері, в першій третині XIX ст. мануфактурне виробництво досягло значних успіхів. Набули поширення механічні робочі машини, зросла зацікавленість поміщиків в збільшенні виробництва.

Промисловий переворот в Україні почався в харчовій галузі промисловості. У 20-х роках з'явилися перші парові гути (у виробництві цукру). Зростаючі потреби в машинах і механізмах зумовили появу машинобудівних заводів. Перший завод з виробництва сільськогосподарської техніки, гідравлічних пресів, парових казанів і устаткування для цукрових заводів побудував у 1841 р. український поміщик Кандиба. До 1861 р. в українських губерніях налічувалося більше 20 машинобудівних заводів. Це сприяло зростанню обсягів металургійною виробництва, видобутку кам'яного вугілля. Промислове виробництво базувалося, головним чином на примусовій праці кріпосних.

Панщинна система господарювання в Східній Галичині, Закарпатті і Буковині, була так само, як і в Східній Україні, малоефективною, гальмувала розвиток господарства і вимагала ліквідації кріпацтва. Імператор Йосип II проголосив ряд змін в аграрній сфері, які передбачали:

- звільнення селян від особистої залежності;

- судочинство над селянами мав здійснювати не пан, а спеціально призначений державний чиновник;

- чітко визначався розмір панщини (до 30 днів на рік);

- заборонялося збільшення поміщицьких землеволодінь за рахунок селянських земель;

- сільським лихварям, які відмовлялися займатися сільським господарством, заборонялося проживати в селі тощо.

Наслідком йосиповських реформ було те, що, хоча вони і не ліквідували соціальний конфлікт між поміщиками і селянами, проте перевели його в сферу закону.

Закон (патент) про ліквідацію панщини в Галичині був проголошений 22 квітня 1848 року. Селяни оголошувалися вільними громадянами держави і звільнялися від панщинних повинностей.

Не дивлячись на недоліки, аграрна реформа в цілому сприяла розвитку господарства, розчистила шлях для інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, формування індустріального суспільства.

Передумови відміни кріпацтва в Україні визрівали впродовж тривалого часу. Його ліквідації вимагали, перш за все, аграрні відносини, які свідчили про кризу панщинної системи господарювання. У першій половині XIX ст. посилюється занепад поміщицьких господарств. Праця кріпосних селян стає малопродуктивною. Землеробство ведеться традиційними методами, екстенсивним шляхом. Поряд з тим, початок індустріалізації в країнах Західної Європи і в Росії вимагають збільшення виробництва сільськогосподарської продукції (зерна). З огляду на це, кріпацтво було основним гальмом в розвитку сільського господарства і промисловості.

19 лютого 1861 р. був проголошений офіційний Маніфест про відміну кріпацтва. Реформа повністю зберегла поміщицьке землеволодіння. Проте, зменшила селянські земельні наділи, якими селяни користувалися до реформи.

Разом з тим, реформа 1861 р. створила сприятливі умови для активізації господарської діяльності, перетворила кріпосних селян на вільних людей. Селяни могли вільно пересуватися, купувати і продавати рухоме і нерухоме майно, займатися підприємництвом, торгівлею.

Другий етап промислового перевороту проходив після ліквідації кріпацтва. Його хронологічні межі (умовно) - це 60-80-і роки ХІХ ст. В цей час фабрики і заводи остаточно витісняють мануфактурне виробництво. Як і в попередні десятиліття, центральне місце в українській промисловості займало цукроваріння. Успішно розвивалися мукомельне, масляне, текстильне та інші виробництва.

Таким чином, після ліквідації кріпацтва в Україні прискорився економічний розвиток і завершився промисловий переворот.

Колоніальним аграрним сировинним придатком промислово розвинених центральних і західних провінцій Австро-угорської імперії залишалися підвладні їй землі Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття. У 70— 80-х рр. XIX ст. тут також відбувався інтенсивний процес формування фабрично-заводської промисловості. У Східній Галичині розвивалися традиційні галузі промисловості: текстильна, шкіряна, соляна, тютюнова, паперова, скляна, керамічна. Проте застосування передової техніки в цих галузях відбувалося дуже повільно. Однією з перешкод цьому був початок промислового перевороту В німецьких і чеських провінціях Австрії ремісничі і мануфактурні вироби не витримували конкуренцію з фабрично-заводською промисловістю. Негативно впливала також колонізаторська політика властей, які не були зацікавлені в промисловому зростанні західноукраїнських земель.

Наприкінці XIX ст. на Закарпатті почали здобувати граніт, мармур, гончарну глину, вапняк тощо. Велике значення мав видобуток бурого вугілля і кам'яної солі.