logo search
Новая папка / Історія туризму

3.5. Традиції гостинності та розвиток подорожей на Русі в х-ху століттях

Розглядаючи внесок різних країн у розвиток подоро­жей, необхідно згадати й Русь.

У ІХ-ХУ ст. Русь, внаслідок свого географічного положен­ня, була центром перетину торгових шляхів із Сходу на Захід та з Півдня на Північ, через її територію пролягали «Волзький великий торговий шлях», «Шлях з варяг в греки». Особливо тісними були зв'язки Русі з Візантією. З прийняттям христи­янства з Візантії на Русь потягнулися служителі церкви, пере­кладачі, переписувачі книг, ремісники. У середньовічній Русі аж до XVI ст. центральною фігурою у встановленні та зміцнен­ні зв'язків з іншими країнами був «гість». На Русі було прий­нято надавати гостям шану, показувати все найкраще, добре годувати, підносити дари. Традиції гостинності були закріп­лені у пам'ятках побутової культури Русі, зокрема, у «Домострої», перша редакція якого була складена в Новгороді на ру­бежі ХУ-ХУІ століть. Вже пізніше в Російській державі у XVI -XVII ст. «гістьми» називали багатих купців, які мали царські жалувані грамоти на особливі привілеї та почесті.

У другій половині XIII ст. російські мореплавці досягли Польського півострова і приєднали його до складу новгородсь­ких володінь. Російським поморам належить заслуга відкриття Шпіцбергену і Нової Землі.

Серед подорожей з метою прочанства слід згадати «Хождение игумена Даниила в Святые места», яке датується почат­ком XII століття. Ігумен Даніїл побував у Царгороді, в Палес­тині, на Криті, Родосі, Кіпрі. Він описав не тільки християнські храми і святині, але й природу та побут місцевого населення. Йо­го «Хождение» є пам'яткою історії та давньоруської літератури.

Прочанство до Єрусалиму здійснювали не лише чоловіки, але й жінки стародавньої Русі, зокрема ігуменя Єфросинія Полоцька (XII ст.), яка причислена до лику православних святих.

Дуже багато російських прочан відвідували Палестину, вздовж їхніх маршрутів з'являлися колонії руських монахів, православні монастирі. Одним із найвідоміших руських монастирів за межами Русі був Афонський Пантелеймонівський, заснований у 1080 р. вихідцями з Русі. Він знаходиться на південно-західному бо­ці гори Афон в Греції. В роки свого піднесення монастир пред­ставляв собою величний комплекс із 70 скитів, 25 церков, ін­ших будівель і земельних володінь. В його бібліотеці зберіга­лось більше 25 тисяч рукописів. Монастир упродовж всієї своєї історії підтримував тісні зв'язки з Руссю.

Паралельно з «хождениями» з метою прочанства здійснюва­лись і «хождения» з торговою метою. До нас дійшло більше 20 описів подібних «хождений», але найбільш відоме «Хождение за три моря» Афанасія Нікітіна. Опис цей знайшов М.М. Карамзін на початку XIX ст., коли працював над фунда­ментальним твором «История государства Российского».

Слід зазначити, що мандри не мали широкої популярності серед мешканців руських земель. У свідомості селян та городян далекі краї були чимось ворожим, дуже небезпечним, і чужи­нець становив потенційну загрозу, тому ставилися до мандрів­ників хоча й з цікавістю, але, як правило, також із підозрою. Прочани, мандрівні торгівці та учасники військових походів складали меншість населення, решта ж не подорожувала на далекі відстані. Серед людей Давньої Русі було поширеним уявлення про подорожі як про примусове блукання на чужині, як про суворе покарання.

РОЗДІЛ 4

ПОДОРОЖІ ТА ВЕЛИКІ ГЕОГРАФІЧНІ ВІДКРИТТЯ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХV-ХVІ СТОЛІТТІ