7.1. Політичні та соціально-економічні чинники розвитку туристично-екскурсійної справи в Російській імперії у XVIII — на початку XX століття

Росія до кінця XVII ст. залишалась для іноземців за­гадковою країною; росіян дуже рідко можна було зустріти се­ред подорожуючих по Європі. Змінили ситуацію реформи Пет­ра І. Завдяки його підтримці російські купці освоювали ринки європейських країн. Сам цар був невтомним мандрівником. Вперше він побував у Європі у 1697-1698 рр., потім була друга його подорож до Європи у 1716-1717 рр.; під час цих мандрівок Петро І знайомився з європейською культурою, досягненнями науки, оволодівав секретами різних ремесел. Багато подорожу­вали і сподвижники Петра І, які зав'язували дипломатичні контакти з європейськими країнами. З петровських часів російські дворяни почали виїжджати за кордон з метою отриман­ня освіти; як тоді говорили, «за моря в науку». Це продовжува­лося і за наступних російських монархів. Проводячи, хоча й непослідовно, політику «просвітницького абсолютизму», Кате­рина II (яка сама багато подорожувала по Росії та Європі) праг­нула, подібно до Петра І, сприяти розвитку науки, культури та мистецтва. Для того, щоб зміцнити політичні позиції, посісти одне з чільних міст серед наймогутніших європейських держав, російські монархи надавали фінансову та організаційну під­тримку освітнім подорожам своїх підданих за кордон, а також створювали освітні центри всередині імперії, спираючись на іно­земних фахівців та навчені за кордоном вітчизняні кадри. Утім, деякі громадяни імперії могли поїхати за кордон за власний кошт і за власним бажанням, без підтримки влади.

Загалом, у XVIII ст. за кордоном побувало багато підданих династії Романових. Наприклад, випускник Київської духовної академії композитор М. Березовський навчався у Болонській фі­лармонічній академії. Композитор Д. Бортнянський також нав­чався в Італії. Архітектор В. Баженов удосконалював свою осві­ту у Франції та Італії. А. Вороніхін (кріпак графа А. Строганова. пізніше очолював академію мистецтв) після навчання в Москві продовжив свою освіту у Франції та Швейцарії. Класик російсь­кої архітектури А. Захаров був «пансіонером» Академії мистецтв у Парижі. Серед прізвищ видатних митців російської культури, які отримали освіту за кордоном, можна назвати також М. Козловського, І. Мартоса, Ф. Шубіна, В. Татіщева, М. Карамзіна, М. Ломоносова.

Процеси політичної та економічної централізації Російської держави, потреба правлячої верхівки у поширенні свого контро­лю в усі куточки величезної країни і навіть за її межі, необхід­ність швидко збирати податки та війська з усіх віддалених регіо­нів та переміщувати різноманітні ресурси на далекі відстані, усе це змушувало російську адміністрацію виділяти значні кошти на розвиток транспортної інфраструктури. З цієї причини була налагоджена система поштово-пасажирських перевезень, чимало робилося для покращення доріг. Політика «просвітниць­кого абсолютизму» сприяла появі нових навчальних закладів (до яких приїздили навчатися навіть з відстані у кілька сотень кіло­метрів), різноманітних шедеврів архітектури та садово-парково­го мистецтва, які вже тоді або у наступні століття стали об'єкта­ми туризму. Потужна держава, яка здійснювала внутрішню та зовнішню експансію, організовувала численні поїздки цивільних і військових чиновників по країні та за кордон. Деякі з успіш­них дворян та купців ставали меценатами, за модою того часу або за внутрішньою потребою в естетичному задоволенні. Вони подорожували імперією та за її межами, скуповуючи витвори мистецтва, милуючись пам'ятками старовини, пейзажами, знай­омлячись з культурою свого та інших народів. Разом з багатими мандрівниками їздили родичі та слуги.

Розвиток економіки в імперії супроводжувався зростанням кількості подорожуючих у комерційних справах. З'являлися нові ярмарки, збільшувалися обсяги торгівлі у багатьох традицій­них центрах торгівлі. Будувалися мануфактури, фабрики, заве ди, відкривалися копальні та верфі. Робітники та купці пересу­валися по дорогах та водних шляхах країни у великій кількості, сприяючи тим самим розвиткові транспортної інфраструктури, системи гостинності та видаванню туристичної літератури.

Піддані російської імперії відвідували також віддалені ку­точки світу, були серед першовідкривачів нових земель і морів, готуючи, таким чином, ґрунт для туристичних подорожей на­ступних поколінь.

У XIX ст. освоювалися приполярні простори, велися суходільні дослідження маловивчених внутрішніх районів Азійсь­кого континенту, плідно працювали океанографи. Російська колонізація Сибіру, яка безперервно здійснювалася протягом ХУІІ-ХІХ ст., зробила можливою побудову Транссибірської за­лізничної магістралі, а власне магістраль дала потужний Імпульс розвиткові туризму в масштабах не лише Росії, але й усього світу.

Для російських мандрівників початок XIX ст. був іменований першими навколосвітніми подорожами росіян; їх здійснили капітани І. Ф. Крузенштерн та Ю. Ф. Лисянський (1803-1806). які відкрили в Тихому океані нові острови. Мореплавці М. П. Лазарев, Ф. Ф. Беллінсгаузен відвідали Австралію. Полінезію і відкрили Антарктиду (1820 р.).

Російські дослідники зробили величезний внесок в освоєння Центральної Азії. Видатне місце в історії вивчення цього регіо­ну належить П. П. Семенову-Тянь-Шанському і М. М. Пржевальському. На південних та східних околицях Російської ім­перії працювали тисячі військових та цивільних картографів, географів, етнографів, інженерів, інших фахівців, за допомогою яких імперія готувала ґрунт для нових загарбань і зміцнювала свою владу всередині.

Як і в Британській імперії, процеси колоніальної експан­сії, політичні амбіції та економічні інтереси верхівки Ро­сійської імперії сприяли поширенню подорожей та розвитку інфраструктури, яка з XIX ст. стала ефективно використовуватися туристами.

Однак, це сприяння було обмеженим, не давало більшос­ті населення можливості здійснювати туристичні подо­рожі, оскільки консерватизм імперської влади гальмував розвиток економічних відносин, заважав зростанню добро­буту населення.