8.3. Становлення музейної справи та розвиток краєзнавства в Україні на межі хіх-хх століть

З 1867 р. у Києві діяло «Товариство любителів старожитностей і мистецтв», яке доклало чимало зусиль для ство­рення міського музею старожитностей і мистецтв. У кінці XIX ст. аналогічне товариство існувало в Харкові під безпосеред­нім керівництвом С. Васильківського, академіка архітектури О. Бекетова та інших діячів. Аналогічні громадські організації діяли в ряді інших наукових і культурних центрів України.

Характеризуючи українське краєзнавство дореволюційного періоду, не можна залишити поза увагою подвижницьку діяльність родин Гансенів, Терещенків, Ханенків та багатьох ін­ших, які врятували від неминучої втрати чимало унікальних пам'яток історії та культури, поклали початок деяким музейним колекціям. Подібні приклади непоодинокі.

Формування збірок, колекцій музеїв України відбувалося неоднаково, що було обумовлено історично. Кожен музей мав свою специфіку, що вплинуло на створення музейної мережі та їх класифікацію за профілями, відомчою приналежністю. Цей факт слід враховувати, включаючи ті чи інші музеї до турис­тичних маршрутів. Більш глибоке знайомство з класифіка­цією музеїв та їх зібраннями дасть можливість ефективніше ви­користовувати музейні цінності, що, в свою чергу, сприятиме широкій популяризації культурного надбання країни серед різ­них соціальних, професійних і вікових груп туристів.

З часу виникнення музеїв в Україні впродовж XIX ст. їх класифікація вважалась умовною через профільну невизначе­ність, пов'язану з безсистемним комплектуванням зібрань. Це призводило до паралелізму, ускладнювало розвиток музейної справи. Тому проблема класифікації музеїв уже на початку XX ст. потрапила до поля зору музеєзнавців.

У 1912 р. на Попередньому музейному з'їзді в Москві з кон­структивними пропозиціями виступив видатний музеєзнавець М. Біляшівський. У виступі він торкнувся проблем місцевих музеїв, їх структури, наукових і виховних функцій, класифіка­ції тощо. Відомий фахівець музейної справи М. Могилянський у 1917 р., поділяючи музеї на центральні та місцеві, підкреслював, що в них багато спільного, але помітні нові тенденції у розвитку центральних; зокрема, спеціалізація експозицій, від­мова від універсального характеру збірок у багатьох галузях науки одночасно.

На початку XX ст. музейна справа в Україні зробила ве­ликий крок вперед, спостерігалося швидке зростання музейної мережі. Музеї створювалися на основі приватних колекцій, в яких знаходилась значна кількість цінних і рідкісних речей, художньо-історичних цінностей. Це були, здебільшого, дрібні місцеві музеї. Поряд з музеями старовини та мистецтва поширювались осередки краєзнавчого профілю, де також зосеред­жувалась певна кількість збірок матеріальних пам'яток, ко­лекцій, структура яких мала розпливчастий характер, зумовлений різноплановим складом збірок. Для більшості міс­цевих музеїв характерним було формування етнографічних збірок, що пояснювалось розвитком українського краєзнав­ства, прагненням народу пізнати свою історію та культуру.

У 1910 р. в Україні нараховувалось 146 музеїв. У цей час розпочали роботу Краснодарський, Старобільський музеї, Вовчанський культурно-історичний музей старовини, музеї у Вал­ках, Богодухові, с. Наталіївці на Харківщині тощо.

Прийняв перших відвідувачів міський музей старожитностей в Олександрійську, що на Катеринославщнні. Музей у Коростені на Житомирщині ставив своїм завданням дослідження Древлянщини (Коростенщини). Під керівництвом Ф. Козубовського проводили геологічні дослідження вчені С. Білявський та М. Бурчак-Абрамович. Вони зібрали цінні колекції, що експонувались у музеї та нараховували понад 400 оригінальних зразків копалин. Тоді ж було створено музеї в Донецьку, Лучинах (на Житомир­щині), соціально-історичний музей у Бердичеві, Тульчині.

Музеї поступово перетворювались на багатофункціональні заклади, ставали центрами культурно-просвітницького, полі­тичного виховання широкого загалу, сприяли поширенню ма­сових туристичних подорожей, залученню громадськості до ек­скурсійного знайомства з пам'ятками історії та культури. Багато цікавого і досі відкривають для себе туристи в Житомирському краєзнавчому музеї, заснованому в 1901 році. У 1919 р. президент Всеукраїнської Академії наук академік В. І. Вернадський, назвав його найкращим в Україні. Тут і досі зберігаються багаті колекції з історії, геології, географії, біоло­гії, зоології, археології тощо.

У 1893 р. відкрився Херсонський краєзнавчий музей. Зараз тут зберігаються унікальні знахідки скіфських пам'яток з антич­них поселень о. Березань, етнографічна колекція включає в себе понад 50 різноманітних рушників, близько 80 одиниць народно­го одягу та ін. Нумізматичну колекцію складають монети — ан­тичні, середньовічні, ХVІІ-ХІХ ст. і сучасні.

РОЗДІЛ 9

РОЗВИТОК ТУРИЗМУ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У СКЛАДІ АВСТРО-УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЇ (ДРУГА ПОЛОВИНА XIX ст. — 1914 р.) та МІЖВОЄННОЇ ПОЛЬЩІ (1921—1939 рр.)