28 Лютого 1697 р. П. А. Толстой виїхав із Дорогомилової слободи (Москва) і почав свою тривалу подорож, яка заверши­лась 27 січня 1699 року.

Протягом усієї подорожі, день за днем, з дивовижною точ­ністю і найдрібнішими подробицями Толстой позначав на папе­рі не тільки міста, але й найменші населені пункти, маєтки, кому вони належать, прізвища та дворянські звання власників, кількість храмів у поселеннях, конфесійну приналежність цих храмів (православні, греко-католицькі, римо-католицькі, іуда­їстські); відстань від одного пункту проходження до іншого вказував у верстах, а по території Речі Посполитої - і в польських милях.

По закінченні подорожі 27 січня 1699 р. Толстой предста­вив до царської канцелярії звіт, який у 1888 р. був опублікова­ний родичем Петра Андрійовича Толстого Д. А. Толстим в жур­налі «Російський архів» під назвою «Подорож стольника П. А. Толстого по Європі (1697-1699 рр.)».

Для подорожніх записок Толстого характерні не згадуван­ня окремих, не пов'язаних між собою пунктів географічного простору, а послідовна розповідь про визначні пам'ятки шляху, враження російського «вояжера» від його дорожніх пригод. Опис стає головним засобом зображення простору, безперервно­го та плинного.

Ділова та докладна розповідь створюється, завдяки перелі­ку міст і країн, по яких проходить маршрут, сіл та пунктів зу­пинок мандрівника на відпочинок та ночівлю, точною фікса­цією часу та відстані, вказівками на спосіб пересування, повідомленнями про дорожні витрати. Недарма французький дипломат Кампредон, який близько знав П. А. Толстого, назвав його «найрозумнішою головою Росії».

Академік Д.С. Ліхачов вважав дорожні записки П. А. Толстого одним з найчудовіших літературних явищ кінця XVII сто­ліття. Першим із славнозвісного роду Толстих він увійшов в іс­торію не тільки російської дипломатії та військової май­стерності, але й російської словесності. П. А. Толстой створив у своїх нотатках своєрідну «енциклопедію» життя деяких євро­пейських країн і цим «відкрив» Європу для багатьох росіян.

Текст дорожніх записок Толстого викликав інтерес у країнах, де побував мандрівник. В 1859 р. в Варшаві професор І. Савинич опублікував довільний переклад записок Толстого про Польщу.

Художня майстерність записок дала можливість профе­сорам А. Алферову та А. Грузинському включити уривки з них до хрестоматії з російської літератури XVIII ст. для чоловічих та жіночих гімназій. До книги, яка витримала 8 видань, увій­шли розповіді російського мандрівника про Відень, Венецію, Падую, Неаполь, Мальту, Феррару та інші європейські міста.

В 1987 р. Макс Окенфусс опублікував переклад дорожніх записок П. А. Толстого англійською мовою з російського видан­ня 1888 року.

Таким чином, «Подорож... П. А. Толстого» є не тільки чу­довим путівником для бажаючих помандрувати по описаному маршруту, але й видатною літературною пам'яткою кінця XVII століття,

У кінці XVII ст. здійснена подорож знатного московського боярина Б. П. Шереметьєва до Мальти. В дорожній грамоті, на­даній боярину Петром І, сказано: «За нашим наказом відпущено найближчого боярина і намісника В'ятського Б. П. Шереметьєва за його бажанням до Італії, у Рим та Венецію, для бачення там­тешніх країв і держав». І хоча Шереметьєв відправлявся за кор­дон «за своїм бажанням», неофіційною метою своєї подорожі він мав укладення військового союзу зі «славними у воїнстві» маль­тійськими кавалерами проти Османської імперії.

На відміну від П. А. Толстого і його товаришів, посланих Петром І для вивчення наук і зобов'язаних надати звіт, Ше­реметьєв вважався приватною особою, подорожуючою в якості туриста.

Боярин щедро обдаровував європейських державників, Па­пу, кардиналів і гросмейстера мальтійських лицарів, наймав сотні людей, які очищали перед його приїздом дорогу в Альпах, несли його поклажу, прислуговували йому.

Опис подорожі Шереметьєва складено одним з її учасників, який з великою цікавістю спостерігав за всім, що відбувається. Головним чином, за діями свого господаря. Відмічав, де Шере­метьєв був «своєю особою», де боярин «приймав великі трудно­щі» і в чому вони полягали, і т. п. Це вже не статейний спи­сок, але твір, дуже близький до цього типу літератури. Як і автори «статейних списків», Шереметьєв веде докладний звіт своїх витрат, відмічає церемонії проводів і «візитацій», описує прийоми у владних осіб. На зворотному шляху в Неаполі Ше­реметьєв став свідком виверження Везувію, а також відвідав єзуїтську академію, де учні привітали його латинськими віршами і показали «великі ігри».

Подорож боярина Б. П. Шереметьєва є однією з яскравих сторінок в історії розвитку відносин Росії з Заходом, відносин, які закладали підвалини постійних відвідувань росіянами європейських країн в якості туристів.