10.5. Основні особливості розвитку радянського туризму

Основними особливостями радянського туризму були:

• ідеологізація туризму;

• орієнтація на середнього масового споживача;

• асортимент і якість туристичних послуг не відпові­дали міжнародним стандартам;

• були обмежені в’їзд іноземних туристів в СРСР та виїзд вітчизняних туристів за кордон;

• замало уваги приділялось запитам туристів, оскіль­ки в СРСР не споживач туристичних послуг форму­вав свій тур, а, як правило, турист споживав ті по­слуги (асортимент і якість), які йому пропонували туристичні організації;

• існували державні пільги на туристичні подорожі.

• Соціальна структура туристичного потоку у 1970-80-ірр. була наступною:

• робітники промислових підприємств та службовці ста­новили 33 %;

• інженерно-технічні працівники і творча інтелігенція — 28 %;

• студенти та учні — 18 %;

• селяни — 9 %;

• пенсіонери — 4 %;

• інші — 8 %.

Радянський Союз створив найбільшу в світі базу со­ціального і самодіяльного туризму. У 1970-1980-і рр. вели­кого розмаху набув соціальний туризм. Робітники майже всіх підприємств могли отримати путівки через свої проф­спілки всього за ЗО % їх реальної вартості. Іноді знижки ся­гали 90-95 %. В менш сприятливих умовах знаходились се­лянство та інтелігенція. Тим не менш, остання категорія радянських службовців мала змогу отримати путівки для своїх дітей до піонерських таборів, які теж продавались батькам за 10-20 % їх справжньої вартості. Таким чином, інтелігенція була також широко залучена до сфери соціаль­ного туризму.

Крім того, путівкою в санаторій, престижний будинок відпочинку або круїз преміювали багатьох передовиків вироб­ництва.

Разом з тим, рівень сервісу в радянських закладах відпо­чинку поступався високим стандартам розвинутих країн Заходу.

РОЗДІЛ 11

РОЗВИТОК ТУРИЗМУ В СВІТІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XX - НА ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ

11.1. Соціально-економічні чинники розвитку туризму в світі в другій половині XX століття

1950-1960-і рр. в західноєвропейських країнах були пе­ріодом активного розвитку туристичних фірм, масового будів­ництва готелів, мотелів, різного роду розважальних закладів. Європейський туризм 1950-х рр. мав орієнтацію переважно на прийом американських туристів і був джерелом доларових надходжень для країни, що приймає. У 60-х — першій полови­ні 70-х рр. XX ст. спостерігався швидкий екстенсивний ріст, як в'їзного, так і виїзного туризму, а також збільшення числа туристичних підприємств і обсягів їхньої діяльності. Визна­чальним мотивом поведінки споживача туристичних послуг до середини 1960-х років був рекреаційний аспект туризму: відпочинок як засіб відновлення фізичних сил після повсякден­ної важкої праці. Почав формуватися так званий «конвеєрний масовий туризм».

Найважливішим показником завершення процесу форму­вання масового туризму вважається інтенсивність туризму в тій або іншій країні. Інтенсивність туризму показує, яка части­на населення країни (у відсотках) щорічно здійснює хоча б од­ну туристичну поїздку (нетто-інтенсивність). Коли інтенсив­ність туризму перевищує 50 %, то можна стверджувати, що масовий туризм сформувався.

У 1980-і рр. темпи росту в туристичній галузі сповільнили­ся, але залишилися стійкими при високому рівні обсягів вироб­ництва. Після Другої світової війни в попиті і пропозиції на ринку туризму відбулися докорінні зміни, які дали підставу говорити про те, що масовий конвеєрний туризм трансформу­вався в масовий диференційований.

Насамперед відзначимо, що і в першому, і в другому випад­ках мова йде про масовий туризм, у якому бере участь не тіль­ки еліта, але й середній клас, а починаючи з 1980-х рр. — і на­селення з низьким рівнем прибутків.

Конвеєрний туризм припускає відносний примітивізм та однорідність потреб і мотивації туристів і, відповідно, знеособ­лений конвеєрний характер вироблених послуг.

Диференційований туризм відрізняє різноманітність потреб і мотивації туристів, множинність вузькоспеціалізованих сег­ментів у туристичному попиті, розмаїтість запропонованих по­слуг і яскраво виражена спеціалізація туристичної пропозиції. Для диференційованого туризму характерний не стільки широ­кий, скільки глибокий асортимент послуг. Перехід від конвеєрного до диференційованого туризму відбувався одночасно з пе­реходом від ринку виробників до ринку споживачів.

Підвищення рівня добробуту масового споживача змінило мотивацію і пріоритети в психології споживання. На рубежі 60-70-х років формувалося «суспільство споживання мате­ріальних благ». Ринок виробників замінювався ринком спожи­вачів. Ускладнювалася мотивація туристичного попиту: поряд із рекреаційним значенням, що зростало, посилювалися твор­чий, комунікативний та інвестиційний аспекти туризму.

З другої половини 1970-х рр.. одночасно з диференціацією туристичного попиту, в пропозиції посилилися тенденції до спеціалізації і диверсифікації. Насичення ринків товарів і по­слуг, уповільнення темпів економічного росту, економічна і со­ціальна криза середини 70 х рр. стимулювали формування диференційованого туризму і домінування останнього в 80-і рр. XX століття.

Періоду 50-90-х рр. XX ст. були притаманні гуманізація, соціалізація і екологізація економіки, в цілому, і туристичної індустрії, зокрема. Відбувалися якісні зміни в системі потреб, йшов процес диверсифікації потреб і попиту, відхід від стан­дартизації. Більше уваги приділялося орієнтації на задоволен­ня потреб окремої особистості, її різноманітних запитів, а не стандартним, „середньостатистичним” потребам.

Найважливіші чинники розвитку туризму другої полови­ни XX ст.:

• Зростання суспільного добробуту і прибутків населення, що в повоєнні роки істотно вплинуло на структуру спожив­чих витрат.

• Скорочення робочого часу і ріст вільного часу. Наприклад, середньостатистична відпустка у ФРН з 12 днів (у 1950 р.) зросла до 31 дня (у 1987 р.).

• Стрімкий розвиток науково-технічного прогресу. Успіхи в розвитку автомобільного транспорту, авіабудування, засо­бів комунікації, інформаційних технологій спричинили до автомобільного буму, стрімкого збільшення кількості авто, внаслідок зниження їх ціни та безпеки, дали поштовх до вдосконалення повітряного сполучення і зменшення цін на авіаквитки, до підвищення безпеки морських перевезень.

• Урбанізація. Не знаходячи задоволення в роботі, людина другої половини XX ст. мала дедалі менше можливостей для повноцінного оздоровлюючого відпочинку вдома. Більша час­тина населення в розвинутих країнах з другої пол. XX ст. мешкала в містах. Міський стиль життя відрізняють, на думку західних авторів, стрес і метушня, анонімність жит­тя, відсутність контактів з людьми, стерильність міських пейзажів, відрив від природи. Життя людини в сучасному суспільстві чітко розділилось на 3 фази — робота, будинок, вільний час. Саме вільний час, і в першу чергу туризм, є для багатьох людей можливістю тимчасової втечі з відчуже­ного світу великих міст і засобом повернення до природи.

• Трансформація суспільної свідомості. У 1950-1990-і рр. в західноєвропейських країнах відбулись істотні зміни в структурі духовних цінностей суспільства. В. Фрейєр нази­ває цей процес переходом «від суспільства робочого часу до суспільства вільного часу». Трансформація суспільної сві­домості має наступні тенденції: зміна в системі духовних цінностей споживача; зміна в теоретичній концепції вільного часу.

У 1950-і рр. домінувала орієнтація на вільний час як засіб від­новлення фізичних і розумових сил для продовження продуктив­ної праці. У 60-70-і рр. вільний час використовувався на спожи­вання матеріальних благ, що забезпечувало добробут суспільства, що зростало. Це проявлялося в придбанні нерухомості, товарів тривалого користування, предметів розкоші і т. ін. У 80-і роки яв­ною стала тенденція до гедонізації вільного часу, тобто споживання матеріальних благ не як самоцілі, а заради насолоди життям. У контексті даних змін психології вільного часу змінилися місце і роль туризму в структурі потреб суспільства. Туризм став насущною і досяжною потребою більшості, а не привілеєм нечисленної верхівки суспільства. Наприклад, якщо у 1950 р. тільки 21 % населення ФРН здійснили поїздку за кордон, то в 1984 р. — вже 60 %. Змінювався характер туристичних потреб: від примітивних до більш різнобічних, від засобу відновлення життєвої сили — до засобу реалізації людиною своїх спромож­ностей і задоволення інтелектуальних запитів.