9.5. Туризм на українських землях у складі Польщі (1921-1939 рр.)

Після закінчення Першої світової війни туристично-краєзнавчий рух на теренах Східної Галичини відродився, по­ширився та набрав більш організованих форм з 1920-х років.

До його організації були залучені кращі представники ук­раїнської інтелігенції. Зокрема, восени 1921 р. у Львові про­фесор Іван Крип'якевич заснував «Кружок любителів Льво­ва». Саме з його ініціативи організовувалися перші мандрів­ки по Львову та його околицях, які здебільшого мали історико-краєзнавчий характер. З часом «Кружок» розширив свою діяльність, доповнюючи краєзнавчу роботу збиранням і опрацюванням етнографічного матеріалу. Цей рух поширив­ся по всій Галичині, і 30 травня 1922 р. українське турис­тичне товариство «Чорногора» у Станіславі відновило свою діяльність. Головою товариства став лікар Я. Грушкевич.

Товариство діяло за багатьма напрямками, а саме:

• влаштовувало збори, звіти, конференції;

• займалось організацією дозвілля (забав);

• влаштовувало спільні туристичні мандрівки;

• організовувало теоретичні та практичні заняття з молоддю;

• утримувало фахову бібліотеку з спеціальною літературою туристично-краєзнавчої тематики, картами, схемами, науковими статтями й описами туристичних маршрутів;

• здійснювало видавничу діяльність у часописі «Туристика і краєзнавство», а з 1937 р. в журналі «Наша Батьківщина»;

• будувало туристичні притулки та домівки, зокрема, на по­лонині Плісце, біля гір Грофи, Довбушанки, Сивуля та на перевалах Рижі та Столи; встановлювало дороговкази та маркувало синіми та жовтими кольорами маршрути з Ос-молоди через Горгани до Татарова;

• утримувало штатних працівників — гірську сторожу (в обов'язки якої входили прийом і розміщення мандрівни­ків, догляд і ремонт притулків), а також провідників, які були зобов'язані проводити туристів по маршруту і відпо­відали за їхню безпеку.

Туристичне товариство «Чорногора» співпрацювало з українським туристично-краєзнавчим товариством «Плай», тісно координувало роботу з багатьма культурно-просвіт­ницькими структурами, школами, які в своїй діяльності використовували туристичне краєзнавство як найкращий за­сіб національно-патріотичного виховання підростаючого покоління.

Туристично-краєзнавче товариство «Плай» було заснова­но в 1924 р. у Львові, воно мало філії також в інших містах. Товариство розгорнуло активну видавничу діяльність:

• скликало загальні збори, конференції;

• реєструвало історичні пам'ятні місця;

• розробляло туристичні маршрути по рідному краю.

Розвитку туризму в Галичині сприяла велика видавнича діяльність з проблем краєзнавства та туризму, яку розгорнули громадські та культурні діячі. У 1925 р. за редакцією І.Крип'якевича почав виходити часопис «Туристика і краєзнавство».

З 1937 р. друкованим органом «Плаю» став щомісячний журнал «Наша Батьківщина», в якому друкувались статті, схеми туристичних маршрутів та описи мандрівок. Цього ж ро­ку І. Крип'якевич у вказаному журналі опублікував статті «Пе­чери в Галичині» та «З історії Галицького краєзнавства». В них І. Крип'якевич зробив першу спробу узагальнення мандрівок студентської молоді у 1883-1888 роках.

На допомогу туристам вийшли путівники:

• «Історичні проходи по Львову» І Крип'якевича, в яко­му розповідається про багатий історичний матеріал міста Львова;

• «Долиною Опору й Стрия» Є. Пеленського; це туристичний провідник, в якому дається детальний опис багатьох маршрутів; крім того, він мав картографічний матеріал, що допомагав мандрівникам у подорожах;

• «Пізнай свій край. Опис мандрівки по Карпатах» М. Заклинського, в якому дається зразок того, як описа­ти мандрівку, як навчати записувати свої враження; на думку цього автора, мандрівництво відіграє важливу роль у національному вихованні молоді.

Вагомий внесок у розвиток туризму та краєзнавства зробила редактор коломийського журналу «Жіноча доля», журналістка, письменниця та громадсько-культурна діячка Олена Кисілевська (Сіменович). Вона багато подорожувала по Галичині, Буковині, Волині, Причорномор'ї, Австрії, Чехії, Швейцарії, Канаді. О. Кисілевська ділилася враженнями від своїх подоро­жей з широкими читацькими масами та збагачувала скарб­ницю української літератури, зокрема літератури про мандрів­ки. Досі відомий її цикл подорожніх нарисів «Враження з дороги», куди увійшли нариси: «Море», «З одеських спогадів», «Пароплавом з Одеси до Ялти», «В Ялті та її околиці», «З Ки­єва», «На Тарасовій могилі», «Із Кам'янця-Подільського», «В зеленій Буковині» та інші. Всі ці подорожні нариси написа­ні у класичній формі. Авторка відтворює факти та події, врахо­вуючи описи визначних європейських мандрівників. Враження О. Кисілевської від ближніх і закордонних мандрівок друкува­лися у постійній рубриці «З моїх мандрівок» у журналі «Жіно­ча доля» з 1926 до 1939 роках.

У Галичині розроблялися численні нові туристичні марш­рути: пішохідні, лижні, велосипедні та водні; частина з них описувалася в журналі «Наша Батьківщина», до описів дода­валися карти. Багато маршрутів маркувалися та ставали еталонними для всіх мандрівників.

З метою кращого пізнання інших країн, їхньої культури та побуту, у червні 1927 р. туристичне товариство «Чорногора» звернулося до воєводи та туристичної комісії з проханням про дозвіл на перехід кордону для своїх членів. Через ряд при­чин він був одержаний тільки в 1928 р., і тоді члени товари­ства «Чорногора» отримали змогу подорожувати по терито­рії «Підкарпатської Русі» (Чехословаччина), де зустрічалися з українськими діячами та налагоджували з ними контакти, а з 1937 р. — влаштовували мандрівки по території Румунії. Та­ким чином, розширювалася географія туристичних мандрівок.

Засновником водного туризму в Галичині був Я. Гладкий, який у 1927 р. організував, наприклад, найбільшу подорож з м. Стрий, по річці Дністер до Заліщик. За 10 днів мандрівники подолали понад 250 км. Велику роль у розвитку лижного ту­ризму відіграв Карпатський Лещетарський клуб (КЛК). Як зазначав О. Кузьмович: «Однією з перших була мандрівка чле­нів КЛК до Зелем'янки та Славська в січні 1925 р.».

У лютому 1934 р. було урочисто відкрито перший укра­їнський туристичний притулок у с. Славське. У березні цього року, за почином і стараннями Ярослава Падохи, при філіалі туристично-краєзнавчого товариства «Плай» у Стрию відкрива­лися спортивні секції, зокрема лижні, що проводили зимові тижневі збори у Славську. Тут вчили «трохи руханки, трохи лещатарських вправ, а відтак мандрували кілька годин на котрийсь із довкільних верхів».

Влітку 1930 р. група мандрівників-велосипедистів під керів­ництвом О. Заславського провела тижневу подорож за маршру­том, який включав 21 місто: Стрий-Моршин-Болехів-Долина-Калуш-Станіслав-Татарів-Ворохта-Жаб'є-Косів-Коломия-Снятин-Заліщики-Чортків-Скала над Збручем-Тернопіль-Галич-Ходорів-Жидачів-Журавно-Стрий.

Велику увагу туристичні товариства надавали збиранню краєзнавчих матеріалів, які потім передавалися до Львівського музею, а також до Коломийського музею «Гуцульщина», Станіславського, Самбірського та до інших. Станом на 1937рік у Галичині було 12 українських музеїв, в яких працювало 20 штатних працівників. Певна частина їхніх експонатів зі­брана під час мандрівок та екскурсій по Галичині. Крім того, туристичні товариства вважали, що одним із головних чинни­ків освіти молоді є пізнання та збереження природи. Для вирі­шення природоохоронних завдань товариства починали широ­ко застосовувати засоби мандрівництва, поєднуючи фізичний розвиток з патріотичним і екологічним вихованням. Як писав вчитель географії М. Гавдяк: «Пізнання природи, заглиблення в тайни її життя мусить довести, особливо молодих, до глибо­ких перемін. Збереження рідної природи є одним із чинників освіти молоді».

Для збереження природи біля Осмолоди було створено, при допомозі власника лісів митрополита Андрія Шептицького, два заповідники первісної гірської природи. Перший кедровий за­повідник на горі Лолинське Яйце (3 кв. км) був заснований у 1935 р. і переданий під опіку НТШ у Львові. Другий — Україн­ський парк Природи (18 кв. км) — засновано у 1936 р. До ньо­го входили гори Графа, Канусяки, Паренки. Весь парк був від­критий для користування українських туристичних товариств «Чорногора», «Плай». Тут були побудовані сховища для мандрівників, де вони могли відпочивати.

Товариства «Чорногора» та «Плай» діяли до вересня 1939 р., коли західноукраїнські землі окупували радянські війська.

Зрозуміло, що учасниками та організаторами туристич­них подорожей на українських землях у складі польської держави були не лише українці. Багато зробили для розвитку туризму в регіоні державна влада, загальнопольські туристич­ні фірми та місцеві польські культурні осередки.

Наприклад, у Тернополі, Перемишлі, Станіславі, Коломиї та деяких інших містах знаходились бюро подорожей «Орбіс» — краєві відділи польського бюро подорожей з головним офісом у Варшаві. У Львові було чотири таких відділи. Туристичне бюро організовувало краєзнавчі екскурсії, надавало безкоштовну ін­формацію про туристичні ресурси свого краю, здійснювало рек­ламно-видавничу діяльність.

У Варшаві виходила газета «Туриста», в якій численні ор­ганізатори та учасники туристичних подорожей могли знай­ти інформацію з багатьох питань сфери туризму. В країні функціонувала розвинена мережа залізниць, автошляхів, діяло багато автобусних маршрутів, використовувався в туризмі навіть авіатранспорт. Польська держава приділяла багато уваги розвиткові спорту та краєзнавства, сприяючи зростан­ню обсягів внутрішнього туризму.