Тема № 1 Культура східних слов’ян.

План

1. Вступ до розділу.

2. Основні етапи розвитку стародавньої культури східних слов'ян.

Вступ до розділу.

Історія культури України вивчає культурні та мистецькі надбання народів, що проживали на території України. Рівень розвитку суспільства визначається рівнем розвитку культури виробництва, а також входить в коло дослідження історії культури. Даний розділ охоплює широкий спектр людської діяльності, пов'язаної з духовною і матеріальною спадщиною та набутками Українців. Об'єктами дослідження і вивчення є пам'ятки духовної та матеріальної культури, створені впродовж століть і зафіксовані в різноманітних формах. Пам'ятки розглядаються по історичній вертикалі як цілісне явище, а також за регіональними ознаками, ураховуються взаємозв'язки з культурними досягненнями інших народів, оскільки жодний етнос, народ, нація не може розвиватись поза загальним історичним процесом ізольовано.

Пам’ятки духовної культури: усна форма (фольклор) думи, казки, міфи, легенди, перекази (де фіксуються історичні події, народна мудрість); обрядодії річного календаря (фіксуються певні моменти, явища, взаємини людини - природи всесвіту); релігія.

матеріальна культура: пам'ятки трипільської, зарубинецької, черняхівської, скіфської культур, культури Київської Русі, козацької доби та часів ближчих до сучасності. Сюди входять комплекси містобудівництва, ділової і побутової архітектури с/г та ремісничий реманент (пристрої, знаряддя) твори декоративно-ужиткового мистецтва.

Основні етапи розвитку стародавньої культури східних слов'ян.

Предки українців проживали на досить обширній території, яка має давню історію. Стародавні слов'яни мали тісні зв'язки з різними народами стародавнього світу та їх культурами. Сучасна наука роз­різняє такі основні етапи розвитку культури стародавніх слов'ян: мізинський, трипільський і черняхівський. Розкопки біля сіл Мізинь Чернігівської області, Добраничівка Київської області та Гінці Полтавської області виявили житла стародавніх мисливців. Ці житла були споруджені з дерева і кісток мамонта, вони мали ви­гляд наметів. Було знайдено крем'яні знаряддя праці, невеликі ста­туетки, що відображали образ матері і прикраси з слонової кістки з геометричним орнаментом.

У той період стародавні слов'яни навчилися добувати вогонь, вміли користуватися ним. Вони не лише виготовляли, але й вдосконалю­вали знаряддя праці. Людина з печери вийшла жити в наземні будівлі, навчилася споруджувати житло. Головним заняттям було полюван­ня. З'являються примітивні релігійні вірування, зокрема магія, фети­шизм, анімізм. Разом з ними формуються елементи первісного мис­тецтва.

Знахідки культурних пам'яток старокам'яної доби - мізинська культура зустрічаються і в інших районах України, зокрема на Київщині, Полтавщині й Тернопільщині. Це засвідчує, що людина епохи палеоліту вже мала певний рівень культури. У період мезоліту людина здатна була вдосконалювати знаряддя праці, появились кам'яні со­кири, молоти, долота, ножі, було виготовлено лук і стріли, приручено собаку. Розвивається рибальство, житлові споруди з'являються на берегах річок і озер, вдосконалюються форми організації первісної племінної спільноти людей, формується матріархат, який стає основою суспільного розвитку. Виникають більш досконалі релі­гійні вірування, зокрема тотемізм і землеробські культи.

Для доби неоліту був характерним перехід людини від збирання і полювання до хліборобства та ско­тарства, вдосконалюються знаряддя праці, розвиваються гончарне мистецтво і ткацтво, появляється культура обробітку землі і сіяння зерна, значно розвинулось орнаментальне шнурове мистецтво, керамічні вироби прикрашалися прямими лініями у вигляді шнурів, розмальованих білим, чорним і червоним кольо­рами. Столовий посуд прикрашався жолобковими рисунками і пишно розмальовувався.

Племена слов'ян заселяли на той час Придніпров'я, особливо густо був заселений пра­вий берег Дніпра, а також Придністров'я. Вторгнення войовничих кочових племен зі Сходу знищило трипільську цивілізацію, дещо загальмувало розвиток її культури. Окремі елементи культури, а іноді й цілі її пласти були успадковані іншими народами, що проживали в Україні. Вони були збережені, переосмислені й розвинуті в куль­турі цих народів: культ Родової матері - образ наймудрішої жінки, яка очолювала рід, і культ Рожаниці - богині родючості, а також обря­ди, пов'язані з поклонінням Місяцю, збереглися в Київській Русі аж до запровадження християнства. У пізніші часи із скарбниці куль­тури, що розвинулась на грунті трипільської цивілізації, наші далекі предки успадкували навики ремісників, технологію будівельників, культуру землеробства. Трипільська культура цікава не лише своєю географією, а й тим, що в ній виражено розквіт, вершину первісного землеробського мис­тецтва, багатого космогонічним та міфологічним змістом.

Для розвитку української культури характерний її взаємозв'язок з культурами сусідніх етносів, особливо йдеться про вплив культури народів Сходу і Заходу. Вже в епоху бронзи - кінець IV - поч. І тис. до н. є. маси людей були охоплені міграцією, оскільки вони шукали нових місць поселення. Відбувається активна асиміляція або місце­вого населення, або прибульців. У результаті порушується стабільність культурного процесу, виникає неокресленість меж тогочасної куль­тури, з'являються нові елементи культури. Творці нової культури за походженням були різні. Частина з них належала до індоєвропейської спільноти. Індоєвропейці, на думку відомого історика О. Пріцака, принесли на територію України важ­ливі культурні елементи: в суспільній сфері - патріархат, в духов­ній - культ Сонця, флективну мову, для якої властиве утво­рення граматичних форм слів шляхом зміни їх закінчень або звуків.

Наступним етапом формування культури східнослов'янських племен була скіфська культура - VI-II ст. до н. е. З численних іранських племен найбільше культурних пам'яток залишили в Укра­їні скіфи. Історично ця назва охоплювала багато місцевих племен південних районів Східної Європи. У південній Право і Лівобереж­ній Україні залишилась велика культурно-мистецька спадщина скіфської доби. Знайдено великі городища, де були насипані курга­ни, оточені глибокими ровами або високими валами. У них ховали скіфських царів, вельмож і воїнів. Розкопки показали, що з небіжчиком клали його зброю, коштов­ності й побутові речі, забитих коней і слуг. Скіфське мистецтво зба­гатило слов'янську культуру, зокрема -житлове будівництво. Відо­мий дослідник української культури М. Семчишин слушно вважає, що скіфське мистецтво було одним з джерел слов'янської культур­ної спадщини. На культуру скіфів значно вплинули традиції античного світу, безпосередньо - міста-колонії на узбережжях Чорного і Азовського морів. У VI ст. до н. е. на колоніальних територіях виникають грецькі міста-поліси: Ольвія - на березі Буго-Дністровського лима­ну; Тирас - у гирлі Дністра; Пантикапей - на місці сучасної Керчі; в V ст. до н. е. було засновано місто Херсонес біля сучасного Сева­стополя.

Виникнення грецьких колоній істотно вплинуло на економічний та суспільний розвиток скіфських племен. Стародавня Греція стала постійним ринком збуту продуктів скіфського господарства: зерна, худоби, шкіри тощо. Частина кочівників осіла поблизу міст і стала займатися хліборобством та ремеслом. Розвивається гончарне і юве­лірне мистецтво, виготовляються прикраси зі штампованого й кова­ного золота, виникає складна технологія виготовлення кольорової емалі, чорніння срібла тощо. Грецька колонізація Причорномор'я сприяла включенню культурної традиції східних слов'ян до еллін­ського культурного поля.

У скіфському суспільстві утверджується рабовласництво, розви­вається державність, виникає Скіфське царство, територія якого простяглась від Дунаю до Дону VI-IV ст. до н. е.

Коли до кордонів скіфської держави наблизились межі Римської імперії, скіфська культура зазнала істотного впливу римської. На­приклад, на лівому березі Дніпра біля м. Заліщики знайдено сліди укріплень римського імператора Траяна. З того часу як римський легіонер вступив на землю скіфської держави, зав'язуються торговельні та культурні зв'язки між двома країнами. Це підтверджуєть­ся археологічними знахідками скарбу римських монет в м. Києві, а також скляного посуду та емалі римського походження.

Скіфські племена, як пише М. Брайчевський, становили особли­ву етнічну групу, споріднену з іранцями, фракійцями, балтами, слов'я­нами, але не тотожну з цими етносами. Стародавній історик Геродот (VI ст. до н. е.) описав соціальну диференціацію скіфського су­спільства. На його думку, воно поділялось на три суспільні групи: царських скіфів, скіфів-воїнів, що заселяли причорноморські степи і займалися скотарством, та скіфів-землеробів, які жили в основному у лісостеповій зоні Подніпров'я.

Все це засвідчує, що в Скіфії мало місце соціальне і майнове роз­шарування суспільства. Так, у могилі, розкопаній біля міста Майкоп, при покійному скіфському вельможі знайдено предмети, виготовлені із золота, срібла, міді, оздоблені зображенням звірів і орнаментом, що нагадував ландшафт Кавказьких гір. Кожний суспільний прошарок походив від одного із синів першого скіфа Таргітая і мав свій свя­щенний атрибут. Для воїнів атрибутом була бойова сокира, для царів і жерців - чаша, для землеробів -плуг і ярмо. За скіфською міфо­логією, ці золоті предмети впали з неба на початку світу й відтоді стали об'єктом поклоніння.

Скіфська культура становить собою синкретичний сплав культур­них традицій скіфського суспільства, що своїм корінням сягають до мідного віку, та античної культури грецької цивілізації. Підтвер­дженням цього служить скіфська кераміка, прикрашена тисненим геометричним орнаментом, і декоративне мистецтво скіфів, основою якого є анімалістичний стиль, тобто зображення тварин. Шедеврами скіфського мистецтва є малюнки на відомих вазах з Гайманової та Чортомлицької могили; гребінь із Солохи та пектораль з Товстої могили. Художній вигляд мають скіфські кам'яні статуї із зображенням воїнів. Оригінальна пам'ятка скіфської скульптури - зображення бога Папая, що знайдене на Лисій горі в Дніпропетровській області. Скіфи мали свій пантеон богів. За даними Геродота, особливою пошаною у них користувались сім головних богів: Табіті - богиня вогню і стихії, Папай і Апі - боги неба і землі, що вважалися прабатьками людей і творців усього земного, чотири божества, що вва­жалися покровителями всього земного світу, їх імена невідомі. Існує точка зору, що культура скіфського періоду має міфологічний характер. При цьому деякі вчені спираються на міф про походження скіфів, що записаний Геродотом. У міфі сказано, що на березі Бористена від скіфських богів Папая і Апі - доньки Бористена народився перший скіф Таргітай (або Таргітаон). Таргітай мав трьох синів: Іпоксая, Арпоксая і Колаксая. Папай подарував вну­кам золоті плуг, ярмо, сокиру і чашу, що впали з неба. Підійшов до золота старший син - воно загорілося, потім середущий - знову загорілося, лише молодший зумів узяти ті речі і став царем. В історію скіфи ввійшли як вправні вершники, що мали досить могутню і велику армію, їхні стосунки з сусі­дами не завжди були дружніми. Могутність скіфської держави піді­рвали перси, особливо знесилив їх похід царя Дарія. Довершив роз­гром цієї імперії перський цар Антей та македонський цар Філліп - батько Олександра Македонського. Остаточно скіфська держав була знищена готами.

Наступним етапом розвитку культури стародавніх слов'ян була черняхівська культура, яку археологи датують від II до V ст. н. е. Цей період в історії України характеризується вченими як культура антів. Вперше на історичній арені анти з'явилися в період наступу тюрксько-монгольських племен на Європу. Розгромивши готів, анти заволоділи Україною і розселилися по всій її етнографічній те­риторії в нинішніх кордонах. Анти займалися хліборобством. Вони жили окремими родами, які утворювали “город” для спільного обро­бітку землі і боротьби з ворогами, це було територіальне об'єднання подібне до хуторів чи гірських карпатських сіл XIX ст., згодом навколо города виростали “остроги” як торгові центри, в яких поселялися купці і ремісники, осідали багаті люди.

Анти були хоробрими войовничими племенами, вони вели довгі війни з візантійським царством і багато запозичили культурних цінно­стей інших народів. Громадсько-політичний устрій антів нагадував демократію грецького типу, поступово розширювалися культурні і економічні стосунки антів з іншими на­родами, в тому числі і з Візантією. Деякі вчені, зокрема М. Семчишин, вважають, що анти були безпосередніми предками праукраїнців.

Культуру антів характеризують знахідки в могильниках біля с. За­рубинці, а потім біля с. Черняхів на Київщині. Так звану зарубинецьку і черняхівську культури характеризує керамічне мистецтво, яке має певні особливості. Кераміка зарубинецької культури вироб­лялася в основному вручну і мала чорний колір, а кераміка черняхівської культури вироблялася з допомогою гончарного кругу і мала сірий колір.

Найбільш цінними виявились знахідки біля с. Черняхів, де було розкопано 250 поховань. Виявилось, що в одних могильниках були поховані спалені покійники згідно зі звичаєм старо­давніх слов'ян, а в інших - покійника закопували в могилі. У розкопаних могильниках була знайдена кераміка, глечики, миски, кістяні гребінці, упряж, намиста та інші прикраси, у декількох го­родищах було знайдено обвуглені рештки проса і пшениці, що вказує на досить високий рівень хліборобської культури антів, в інших го­родищах знайдено склади озброєнь, що засвідчує високий рівень вій­ськової культури антів.

У житті антів важливе місце посідало мистецтво: одяг чоловіків і жінок був прикрашений вишивками, дівчата носили намиста, вінки, орнаментом прикрашувались побутові речі і зброя. Знахідка скарбів в околицях середнього Дніпра, зокрема Мартинівського скарбу, за­свідчила, що золоті, срібні та бронзові прикраси інкрустувались само­цвітами. Розкопки археологами сотень селищ і городищ антської доби засвідчують, що Правобережна Україна від Києва до Карпат була густо заселена праукраїнськими племенами, що мали високий рівень куль­тури. Ця культура формувалась упродовж століть під впливом тра­дицій місцевих народів, особливо тих, що жили в полі грецької куль­тури Причорномор'я. Вона мала самобутній характер і стала осно­вою формування культури Київської Русі.