Основні етапи розвитку давньогрецької культури.

В історії культури Стародавньої Греції дослідники ви­діляють такі періоди: егейський або кріто-мікенський (III - II тис. до н. е.), героїчний або гомерівський (XII-VIII ст. до н. е.), архаїчний (VIII-VI ст. до н. е.), класичний (V- IV ст. до н. е), елліністичний (IV- III ст. до н. е. ).

Егейська культура і Греція часів Гомера. Однією з найдавніших цивілізацій Східного Середземномор'я була егейська або кріто-мікенська культура, що розвинулась у III-II тис. до н. е. на островах Егейського моря, узбережжі Малої Азії та Балканського півострова. її головним центром був острів Кріт. Про світ егейської культури дізнались завдяки розкопкам англійського археолога А. Еванса на Кріті. Німецькому агхеологу Г. Шліманну вдалося відкопати на пагорбі Гісарлик в Малій Азії Трою, а в іншому місці Мікени і Тірінф. Інші розкопки, проведені в Епідаврі, Аміклах відкрили мікенську культуру. А. Еванс розкопав Великий та Малий палаци в Кноссі і виявив цілий світ культури, названої ним мінойською – по імені міфологічного крітського царя Міноса. Аргеологи працювали також на островах Аморгос, Парос,Сіфнос, Сірос, Тера, Мелос, Делос. Велика увага приділялась туту архіректурі. Палаци прикрашались колонами і фресками, стіни покривались різнокольоровими малюнками, зустрічаються і зображення на стінах людських фігур. Могутній флот дозволив критянам в той період розгорнути торгівлю на ближніх Кікладських островах та Балканському півострові, а також з Єгиптом, Сірією, Малою Азією, Сіцілією. В ці країни вони ввозили чудове вино, оливки, вироби художнього ремесла – посуд, тканини, прикраси, зброю. З Єгипту критяни привозили кольорове скло і фаянс, з Кіпру – мідь, з сірійських пасовищ коней, з Лівії – пахучий сільфій, слонову кістку і дорогоцінні метали.

Структура політичного об’єднання на Кріті нагадувала за своїм характером великі східні деспотії. Крім царя та аристократії існували реміснмкм – гончарі, скульптори, ювеліри. Скоріше всього було і рабство, але не класичного типу. яке пізніше було в Греції та Римі, а домашнє, тобто праця рабів застосовувалась в домашньому господарстві царя та багатої знаті. Землеробством займались вільні селяни.

Егейська культура мала вплив на розвиток мікенської культури. У материковій Греції у той час утворились ранньорабовласницькі міста-держави Мікени, Тірінф, Пілос, Орхомен, Фіви, Афіни. Тут збереглися залишки пам'яток архітектури - фортеці з мурами, які були скла­дені з величезних брил, залишки поселень, храмів, розкіш­ні гробниці, серед яких виділяється гробниця Атрідів у Мікенах. Символами могутності місцевих царів були великі укріплення на пагорбах, обнесені міцними стінами. Про це свідчать Левові ворота в Мікенах, розписані рельєфом з зображенням двох левиць в оточенні великих кам’яних блоків. неподалік від цього місця Г.Шліманн розкопав стародавні шахтні гробниці, видовбані в скелі. В гробницях знайдено багато цінних речей: , посуд, прикраси, зброю, золоті посмертні маски померлих, золоті царські корони, прикрашені багатим орнаментом, бронзові мечі, інкрустовані сріблом та золотом. Хоча мікенське мистецтво, на відміну від крітського, й відзначається дещо нижчим рівнем, мікенські митці у своїх художніх творах теж ставили на перший план людину, зверталися до її краси, возвеличували людську силу, могутність та волелюбність. Англійські філологи М.Вентріс та Дж.Чедвік розшифрували мікенську писемність, що дозволило прочинати глиняні таблички, текст на яких написаний лінійним письмом Б на грецькій мові. В цих текстах розповідається про життя знаті, життя палаців. Описується і життя простих людей. Серед ремісничих професій описані професії каменярів, корабелів, гончарів, ковалів, пекарів. В мікенських документах йдеться і про історію релігії, згадуються імена Зевса, Гери, Посейдона, Афіни і Артеміди. А також про релігійні культи та жертвоприношення.

В XII-VII ст. до н. е. відбувся перехід від родового устрою до державної організації полісного типу. Головною формою політичної організації греків стали міста-держави – поліси, якими управляли аристократи. Близько 1260 р. до н. е. коаліція ахейських племен на чолі з царем Мікен Агамемноном захопила й зруйнувала місто Трою на узбережжі Малої Азії. Події, пов'язані з Троянською війною станов­лять основу давньогрецького героїчного епосу і описані в поемах легендарного поета Гомера “Іліада” та “Одіссея”. Ці поеми присвячені Троянській війні та опису пригод одного з учасників війни Одіссея під час його повернення з Трої до рідної Ітаки. Вони були відомі кож­ному грекові, вивчались у школі, служили скарбницею сю­жетів для митців, були своєрідним кодексом античної моралі. Епічні пісні виконували й самі царі під звуки формінги – різновиду кіфари, як це і робить Аххіл в “Іліаді”. Пізніше спів замінила рецітація, з’явились професіонали – аеди або рапсоди. Гомер для створення поем черпає відомості як з далекого мікенського минулого так і з сучасного йому світу. Домінуюче положення, яке займає в його творах аристократія, також є відображенням відносин, що домінували в іонійських полісах гомерівської епохи. Як і мікенські таблички, поеми Гомера розповідають про ремесла: ковалів, столярів, корабелах. Поряд з вільними, працюють і раби, виконуючи роботу в домашньому господарстві і на полі. Господарсво натуральне, служить задоволенню потреб однієї сім’ї. Цим і пояснюється те, що рабство не грало значної ролі в економіці. Грецький епос вплинув не тільки на формування місцевих релігійних та етичних понять, але й на всю європейську культуру. Вплив його перш за все відчутний в створенні нових літературних форм поезії і трагедії. Гомерівські традиції здереглись в мові грецької поезії до кінця античної епохи.

Культура архаїки. Період архаїки охоплює VII – VI ст. до н. е., якому характерні політичні, соціальні та економічні зміни, пов’язані з великою колонізацією. Засновані греками багаточисельні колонії на Сході і Заході, витіснення фінікійців до Середземного моря, розширили торгівлю і ремесла. Колонізація охопила острів Сицілію і Південну Італію, береги Чорного моря, Єгипет і Кіренаїку. Розбудовуються міста Корінф, Афіни, Мілет, Сібаріс. Перші колонії з’явились і на Західному і Північному узбережжі Чорного моря на острові Березань проти Дніпровського лиману. Вихідці з Мілету опонували береги Бугу і заснували Ольвію – найважливіший форпост грецьких колоній. Мілетяни заснували в Криму Феодосію, а на березі Боспору Кіммерійського, на території сучасної Керчі місто Пантікапей. У районі сучасного Севастополя був заснований Херсонес. Культура античний міст-держав вплинула на всі сторони життя скіфів, залишивши глибокий слід в українській культурі в цілому.

Міське життя, товарне господарство, торгівля не могли розвиватись без системи мір і ваги. ЇЇ як і писемність греки перейняли зі Сходу – Вавілону і Єгипту. Головною одиницею ваги служив фунт, в іншому греки користувались десятинною системою рахунку. Важливою подією в економіці була поява в VII ст. до н. е. монет. Головним місцем життєдіяльності була агора – місце народних зібрань, де відьні греки проводили своє дозвілля і обговорювали важливі політичні питання. Аристократія довго зберігала монополію на владу, в тому числі і на судову. Згодом діють закони, котрі давали певні права і захист вільним громадянам. На зміну родовому праву й традиційній моралі, де типовим є обожнення царської влади, прийшло розуміння божественної справедливості. Саме з цієї світоглядної позиції розвинулася демократія. В VII ст. до н. е. в грецьких полісах поширилась теранія. Багато хто теранів були яскравими особистостями, котрі крім політики займались питаннями культури і літературною діяльністю: Періандр в Корінфі, Піттак в Мітілені, Пісістрат в Афінах та самі були опікунами поетів. Вирішальними у формуванні класичного рабовласницького поліса були законодавчі реформи суспільно-політичного життя, пов’язані з іменами афінських реформаторів Солона і Клісфена та спартанського законодавця Лікурга. Афіни і Спарта демонструють різні форми грецького поліса – одного з найсуттєвіших досягнень Греції в архаїчний період. На відміну від мікенської складової писемності еллінська користується запозиченим у фінікійців і творчо переробленим семітським алфавітом. Це дало поштовх розвитку літератури. В літературі на зміну епосу прийшла лірика, особливо популярною була хорова лірика, в якій вірші виконували в супроводі музики і танцю. Відомі були такі інструменти як ліра, кіфара, флейта, композитори Терпандр і Лісандр. Музиці приділяли велику увагу, оскільки вона складала основу релігійних святкувань у всіх полісах Греції. Музика була одноголосною. Записували вокальну та інструментальну музику буквами грецького алфавіту. Створювали хорові композиції Симонід з яскравою ритмікою у віршах і Піндар, котрий досяг майстерності в інструментовці. Відомі були і твори Гесіода, котрий жив у VII ст. до н. е. у Беотії. На основі міфів і стародавніх пісень він написав поему про походження світу і богів “Теогонія” та “Роботи і дні”.

У VII-VI ст. до н. е. виникла грецька лірика. Одним з перших ліричних поетів вважається Архілох з острова Парос. У першій половині VI ст. до н. е. на о. Лесбос творили Алкей і Сапфо, творчість яких була вершиною ліричної поезії давньої Греції. Алкей був прибічником аристократії, брав участь у політичній боротьбі, за що був вигнаний з острова. У більшості віршів, які й сьогодні вражають музичністю, щирістю, поетичною майстерністю, він оспівує кохання. Сапфо створила у Мітіленах школу для дівчат, де вони вчились поезії, співу, грі на музичних інструмен­тах. Свої вірші вона присвятила дружбі, коханню, радості. Греки називали Сапфо десятою музою. Оспівуванню земних радощів, коханню присвятив свою творчість й Анакреонт з Теосу (570-478 рр. до н. е.), ос­танній з великих класиків еллінської ліричної поезії. Все більше цікавлять людей етика і норми поведінки вільних громадян, поширюється раціональне мислення та філософія. До філософів цього періоду відносяться Фалес, Анаксимандр, Геракліт.

У VII – VI ст. до н. е. формується храмова грецька архітектура прямокутної будови з одинарною чи подвійною колонадою з усіх боків. Склалися основні котструктивні і художні особливості архітектурних ордерів дорійського та іонічного. Храми епохи архаіки відомо тільки з літератури, це святилище Артеміди в Ефесі, храм Гери на Самосі, прикрашені фігурками з бронзи, теракоти і слонової кістки. Прикрашали святилища і монументальні статуї: наприклад, статуї Клеобіса і Бітона в святилищі Аполлона в Дельфах, скульптор Полімед. Типові скульптурні зображення юнацької “курос” або архаїчні Аполлони та дівочої “кора” фігур. Наприклад, мармурова статуя юнака під назвою “Аполлон із Тенеї”. В живописі та кераміці широкий сюжетний діапазон вміщує як міфологічні сцени, так і жанрові епізоди.

Класичний період. На початку V ст. до н. е. центр політичного і культурного життя перемістився з островів Егейського моря і Малої Азіі в континентальну Грецію, зросло значення Афін. Греко-персидські війни заставили афінян створити могутній флот і владу на морях. Перемога у цій війні дала можливість створити найкращу соціально-економічну і політичну атмосферу. На зміну патріархального архаїчного рабства, приходить класичне і стає засобом економіки, раби виробляють продукцію на продаж . Серед рабів переважали варвари, тобто іноземці, поступово поняття варвар і раб стали тотожні. Розпочатий ще в архаїчний період наступ новоутвореного середнього класу – ремісників, купців і моряків на соціальний статус родової аристократії завершився перемогою. Цьому сприяло зростання ролі ремісничтва, торгівлі, морської справи в житті афінського поліса і зменшення ролі сільського господарства, ввозити хліб із Причорномор’я стає вигідніше, землеробство спеціалізується на виробництві городини і олив. Це знижує соціальні можливості старої аристократії, селяни шукають роботу у містах. У політичному житті починають переважати інтереси середніх прошарків міського населення. За цих умов перемагає радикально-демократичне угрупування на чолі з Фемістоклом, пізніше з Ефіальтом і Періклом. Правління Перікла - золотий вік афінської демократії, уславлений найбільшими культурними досягненнями. У класичний період особливого роз­витку набуває драматургія. Виникнення грецького театру, було пов'язане з культом бога виноградарства та винороб­ства Діоніса. Свята на його честь супроводжувались виста­вами, що розповідали про страждання, загибель та воскресіння, ­цей жанр дістав назву трагедія, тобто “пісня козлів”. З часом для вистав в Афінах, а пізніше і в інших містах Греції, були споруджені відкриті амфітеатри зі сценами - театри.

“Батьком трагедії” греки вважали великого драматурга афінянина Есхіла (525-456 рр. до н. е.). Він є автором близько 80 п'єс, з яких збереглися сім. Найбільш відома його трагедія “Прометей закутий”. Вона розповідає про мужнього титана Прометея, який викрав у богів вогонь і дав його людям, за що був жорстоко покараний Зевсом. Образ Прометея став символом сили духу, незламної муж­ності. Молодшим сучасником Есхіла був Софокл (496- 406 рр. до н. е.). До нас дійшли повні тексти лише семи трагедій зі 120-140, що їх він написав. Головна ідея тво­рів Софокла - безсилля людини перед долею, державною владою. Він зображав своїх героїв ідеальними людьми, які мужньо гинуть у зіткненні з безжальною долею. Найвідоміші його трагедії “Антігона”, “Едіп-цар”, “Філоктет.” Родоначаль­ником психологічної драми був Евріпід (480-406 рр. до н. е.). З численних творів, які він написав, збереглися сім­надцять, серед них трагедії “Медея”, “Іпполіт”, “Електра”, “Федра.” Народження комедії пов’язане з Сицилією, де Епіхарм перший почав створювати п’єси на пародійно-міфологічні та побутові теми. Найбільше дійшло до наших днів комедій Арістофана, серед них – “Оси”, “Хмари”, “Плутос”, “Лісістрата”.

Грецьке мистецтво в класичний період досягло найви­щого розквіту. Весь духовний процес був очолений Афіна­ми, які дали людству видатних митців у всіх галузях мистецтва. Під керівництвом скульптора Фідія був відбудований спалений персами афінський Акрополь. Його окрасою став Парфенон - храм Афіни Парфенос (арх. Іктін і Каллікрат). З білого мармуру збудували Пропілеї, храм Ерехтейон на Акрополі - невеличкий тендітний храм з чарівним портиком каріатид , статуї Афіни.

Скульптори переважно зображували богів, які, з точки зору еллінів, досконало відтворювали риси, що уособлювали божественність, тобто спокій, повагу, гідність. Найвидатнішими скульпторами були вже згадуваний Фідій та Поліклет (V ст. до н. е). Поліклет, головний представник пелопоннеської школи в скульптурі, втілював у своїх творах спартанський ідеал краси тіла з духовною силою й витримкою. Найбільш відо­мою скульптурою майстра є “Дорифор” юнак зі списом.

В IV ст. до н. е. грецька скульптура тяжіє до витонченої досконалості, передачі індивідуальних особливостей харак­теру людини, відтворення почуттів, сильних емоцій.

У філософії теж присутні тенденції класичної доби, провідною залишається натурфілософія і філософська діяльність софістів. До провідних філософів цієї доби належать: Сократ, Платон, Арістотель. Розвиваються наукові знання з математики, астрономії, розгорнув свою діяльність з медицини Гіппократ, створили видатні історичні твори Геродот, Фукідід, Ксенофонт. Оратори Ісократ і Демосфен, скульптори Пракситель та Ліссіп. Поряд з храмовим будівництвом увага зростає до цивільного – театрів, приміщень для зібрань, палестр, гімнасій. Великих змін зазнав театр, трагедія більше стає “мистецтвом для мистецтва”, комедія переключається на побутову тематику. Найбільші досягнення літератури цієї доби – політична публіцистика видатних ораторів Ісократа, Демосфена, історика Ксенофонта.

Культура Еллінізму. Період еллінізму в античній Греції розпочинається в останній третині IVст. до н. е. і закінчується в останніх десятиліттях I ст. до н. е., коли країну завоювали римляни. Це епоха воєнної, економічної, культурної експансії еллінського світу на схід. Культурі цього періоду притаманний синкретизм, наслідок взаємодії еллінської та місцевих культурних традицій. Початок еллінізмові поклала діяльність Александра Македонського, коли він створив першу в світі імперію, грецький поліс перетворився на звичайну одиницю місцевого самоврядування, залежну економічно і політично від центральної влади монарха. Змінилися релігійні уявлення греків, традиційні вірування поєдналися зі східними, деякі культи греки засвоїли майже незмінними, тільки перейменували Ісіду в Деметру, а Кібелу на Афродіту чи Деметру, основне місце посідає культ Зевса Гіпсіста (Найвищого). На відміну від релігії, де найбільше відчувався вплив Сходу, у філософії періоду еллінізму панувала грецька традиція, центром залишалися Афіни. Еллінський період позначився небаченим розквітом науки завдяки плідному синтезові наукових досягнень Стародавнього Сходу та грецького раціонального методу пізнання. Наука виокремилась з філософії, центрами розвитку науки стали міста Александрія, Птолемеї, Мусейон. До наукових надбань належить видатна праця Евкліда “Початки”- синтез математичних знань стародавнього світу, праці Архімеда Сиракузького з проблем математики і фізики, праці засновника тригонометрії Аполлонія з Перг, розвивались астрономія і географія, Арістофан з Візантії створив систематизований виклад зоологічних знань, Феофаст – ботанічних, Каллімах уклав каталог птахів. було чимало історичних праць, у яких історичні події подано точно і об’єктивно: так описав історію походів Александра Македонського Птоолмей I, Ієронім з Кардії – боротьбу діадохів. Найвидатніший історик II ст. до. н. е. Полібій, автор “Загальної історії” в сорока книгах. Особливе наукове досягнення елліністичної доби - поява грецької філології. Утримання величезної кількості текстів Александрійської бібліотеки потребувало не лише класифікації та каталогізації, а й бібліографічних описів, критики текстів, встановлення авторської, канонічної редакції, граматичних коментарів. Основи грецької філології заклали Зенодот Ефеський, Арістофан Візантійський, Аристарх Самофракійський. В літературі з’являються нові жанри ідилії, епіграми, гімни, міми і комедії. Найвидатнішим представником “нової аттичної” комедії був Аменандр, який зосередив увагу на приватному житті людини. В елліністичну епоху триває розвиток архітектури, скульптури та живопису. Видатними пам’ятками архітектури стали: храм Артеміди в Ефесі, збудований на місці сналеного Геростратом, храм Аполлона в Дідімах поблизу Мілета, храм-гробниця Мавзола в Галікарнасі, монументальні вітарі – Зевса та Афіни в Пергамі, новозбудовані міста Александрія, Антіохія, Пергам. Впроваджене планування міської забудови житлового та цивільного будівництва. В скульптурі переважає патетичний стиль і монументалізм. Прославились учні скульптора Ліссіпа. Евтехід Сікіонський створив скульптурну групу “Тюхе”- богиня долі та щастя, Харес із Лінда спорудив на острові Родос на честь героїчного захисту міста Родоса – гіганську бронзову скульптуру бога Геліоса – знаменитий Родоський Колос, що став одним із семи чудес світу. Також відомі скульптурпі групи на фронтоні храму в Самофракії – мармурова скульптура Ніки Самофракійської скульптора Піфократа Родоського та монументальний фриз велетенського пергамського вівтаря. Традиції видатного Праксителя продовжено елліністичними статуями Афродіти Кіренської та Афродіти Мілоської (Венера мілоська), мистецтво скульптурного портрету представлене статуєю Демосфена, портретом Менандра, різбленням на камені в мініатюрній “Камеї Гонзага”. Живописна техніка демонструється на фресках багатих домів Делоса, Геркуланума, Помпеїв, стели з музею у Волосі. Загалом елліністична пора грецької культури була досить плідною в усіх сферах матеріального і художнього життя. Проте культурне процвітання постійно супроводжують кризи й занепади. На історичну арену виходить нова культуротворча сила – Рим, який наприкінці I ст.до н. е. утвердив своє панування в елліністичному світі. Підкорення Еллади не знищило її культуру, навпаки, вплив Еллади приває і за римських часів.

Основні культурні досягнення римлян.

Культура римської цивілізації має тисячолітню історію. ЇЇ значення для світової цивілізації дуже велике. Латинська мова справила вплив на цілу групу мов, так званих романських. Ще й сьогодні більшість наукових, медичних, юридичних термінів латинського походження.

У розвитку культури Стародавнього Риму можна виді­лити такі основні періоди: царський період (VIII - VI ст. до н. е.), Римської республіки (510 - 31 рр. до н. е.), Римської імперії (31, р. до н. е. - 476 р. н. е.).

Царська епоха в історії Риму позначена розпадом первіснообщинних відносин, зародженням класів і держави в римському суспільстві. Римський народ на початку своєї історії був родоплемінним об’єднанням, складався з трьох триб, триба охоплювала десять курій, курія десять родів, рід складався із сім’ї. Основною виробничою одиницею буда в родовій общині велика патріархальна сім’я – фамілія. Система управління в ранньому Римі зовні зберігала форму військової демократії, але її органи влади – цар, сенат і народні збори дедалі більшою мірою виконували державні функції у класовому суспільстві. В царську епоху римляни досягли значних успіхів у багатьох напрямах культури, засвоїли поліпшені методи обробки землі, почали культивувати виноград, перейняли алфавіт і полісну форму устрою, з’явились власні ремесла і пожвавішали торгівельні зв’язки з Південною Італією, а пізніше – з Грецією і Карфагеном.

Первісна релегія була анімістичною зі значними пережитками тотемізму, на що вказує легенда про вовчицу, що вигодувала Ромула й Рема. Поступово римляни перейшли до землеробського культу, заселивши світ численними божествами, що опікувалися всіма силами природи і всіма видами робіт. Лари і Пенати опікали житло, двері охороняв Янус, домашнє вогнище богиня Веста. Кожна людина мала свого бога – покровителя - генія, в якому виявилась її життєва сила. Виділялись і головні боги. Поступово утворився пантеон 12 головних божеств: Юпітера - бога неба, дощу, грому, блискавки; Юнони - богині неба і шлюбу; Нептуна - бога морів; Мінерви - богині мудрості та ремесла; Марса - бога вій­ни; Венери - богині плодів і кохання; Аполлона - бога сонця і мистецтв; Діани - богині місяця; полювання, по­кровительки тварин; Вулкана - покровителя ремесла; Вес­ти - богині домашнього вогнища; Меркурія - бога шля­хів і торгівлі; Церери - богині землеробства. На форумі були встановлені їх позолочені скульптури, на їх честь. Під впливом етрусків на капітоліі виріс перший храм, де встановили статуї вищих етруських божеств: Тіна, Уни, Мнерви. Латинські і загальноіталійські божества дістали в Римі антропологічні риси. Рим прикрашався храмами і статуями. Жерці складали молитовні формули, вели календар, не складали особливої касти і були виборними.

У мистецтві етрусків домінувало прагнення до реалізму, особливо помітне в розписах гробниць та скульптурах тва­рин. Етруська архітектура характеризувалася чітко роз­планованими містами, численними гробницями, які нагаду­вали будинки з чотирискатним дахом. Всередині вони були прикрашені багатим розписом із зображенням бенкетів, полювання, спортивних ігор, боїв гладіаторів, сцен з грець­ких міфів. Етруська скульптура створювалась з теракоти, бронзи, вапняку.

Релігія, мистецтво, побут, традиції етрусків вплинули на культуру Риму, який у VI ст. до н. е. був залежним від Етрурії. Від етрусків до римлян перейшли окремі культи, релігійні обряди, типи житлових будинків з внутрішніми подвір'ями, мистецькі прийоми - зокрема відливка бронзових скульптур.­

Культура епохи республіки. В III ст. до н. е. Рим був аграрною державою. Державна земля здавалася в аренду приватним особам, поступово арендарі перетворювались на фактичних власників землі, панувало дрібне і середнє землеволодіння. Основні культури – зернові, овочі і фрукти, виноград та оливи. Господарство мало переважно натуральний характер. Потреба в товарному обміні задовольнялася базарами, рідше великими яриарками. Нового напряму набуває ремісництво. Постійні війни стимулюють виробництво зброї. Ведеться інтенсивне будівництво, прокладається Апієва дорога, споруджуються численні храми. Розвивається виробництво предметів розкоші. З’являється мідна моента-асс, грецькі срібні монети, в III ст. до н. е. входить в обіг срібна монета-дінарій. Римське суспільство складається з трьох верст: сенатори, вершники, плебс, соціальний стан не успадковується.

Мистецтво Риму періоду республіки формувалось під значним впливом етруського та грецького мистецтва доби еллінізму. Особливо яскраво цей вплив проявився у пор­третній скульптурі та живописі. Характерною особливістю римського мистецтва була натуралістична точність зобра­ження у портретах, практичність і водночас пишність архі­тектури, використання рельєфів, присвячених історичним подіям. У цей період римляни будують головним чином споруди практичного призначення - міські мури, дороги, мости, акведуки, базиліки, складські приміщення, цирки. Центром торгівельного і суспільного життя Риму був форум Романум - площа, навколо якої розташовувались культові та громадські споруди: Табулярій (державний ар­хів), храм Сатурна, храм богині Конкордії, базиліка Юлія. Для римської культової архітектури типовим був храм Вести, що мав округлу форму з колонами. Досить поширеною була портретна скульптура.

У бурхливий період громадянських воєн розквітла політична публіцистика. Це твір Гая Гракха “До Марка Помпонія”, де він викладає свою політичну програму, праця “Про моє консульство і дії”Квінта Лутація Катулла, писав свої мемуари Сулла.

Марк Туллій Ціцерон (106-43 рр. до н. е) увійшов до історії як видатний оратор, філософ і письменник. Він за­лишив багато творів про ораторське мистецтво, а також філософські трактати, промови. Найбільшу славу принесли йому промови на захист республіки, зокрема промови про­ти Катіліни та Марка Антонія. Ціцерон став засновником європейського ораторського мистецтва.

В духовному житті римлян поряд зі східними культурами й магією значне місце посіла епікурейська філософія, найповніше розкрита в поемі “Про природу речей” Тіта Лукреція Кара.

Лірична поезія була представлена в Римі творами Гая Валерія Катулла (84-54 рр. до н. е.). Він складав неве­ликі поеми на міфологічні сюжети, найвідоміші з яких “Аттіс” та “Весілля Пелея і Фетіди”, писав ліричні вірші й вперше в античній ліриці прославив кохання як могут­нє почуття, що звеличує людину.

Культура епохи імперії. Римська імперія проіснувала п’ять століть. В результаті перемоги біля мису Акцій над Антонієм і Клеопатрою Гай Юлій Цезар Октавіан стає єдиним правителем Римської держави. Він не прагнув відкрито до встановлення монархії елліністичного типу й не прий няв ні царського тирулу, ні надзвичайної необмеженої диктаторської влади. Він задовольнився станом принцепса, тобто першого серед громадян і високим епітетом Август, що означає священний, величний, а також щорічним обранням консулом. Август був головою всіх жрецьких колегій, верховним понтифіком і першим сенатором. Матеріальну основу його влади складали прибутки з підкорених провінцій і сенатської скарбниці. В цілому Август спирався на старий державний апарат, продовжували існувати сенат, консули, претори, еділи, квестори, посадових осіб вибирали на певний термін. Головною опорою влади Августа були армія і преторіанська гвардія. За часів Августа Рим став величезним містом з населенням понад мільйон чоловік. Епоха Августа стала періодом інтенсивного будівництва. В архітектурному мистецтві на зміну суворій простоті часів республіки приходить пишність і розкіш імператор­ського Риму. Створюються величезні храми, урочисті ар­хітектурні ансамблі форумів. Знаменитими спорудами були: форум Августа - площа, обведена муром, з храмом Марса на високому подіумі, форум Веспасіана та форум Нерви. Але найграндіознішою спорудою імператорського Риму вважається Колізей - амфітеатр на 50 тис. глядачів з використанням ­іонічного та корінфського ордерів, скульптурами, розташо­ваними в арках. Новим словом в архітектурі став Панте­он - храм усіх богів, перекритий високим куполом діа­метром- 43,2 м. Цей храм й досі вражає ідеальними, дос­коналими пропорціями.

Відомий своєю науково-літературною діяльністю Марк Терентій Варрон, найвідоміша з його праць “Десять книг наук, енциклопедичний звід відомостей з природничих наук і мистецтв, сорок одна книга “Старожитностей людських та божественних”. З’являється праця Вітрувія “Про архітектуру”, пише свій трактат “Про сільське господарство” Юній Модерат Колумела. Клавдій Птолемей прославив математику, астрономію, географію, Гален узагальнив відомості античної медицини. Значне досягнення римської літератури становили сто сорок дві книги великої історичної праці Тіта Лівія “Історія Рима від заснування міста”.

Виразниками ідеології нової епохи стали: Публій Вергілій Марон (“Георгіки ”, “Енеїда”), Квінт Горацій Флакк та Публій Овідій Назон (“Послання ”, “Метаморфози”). З етики найбільше творів писав Луцій Анней Сенека.

Антична культура була колискою європейської культу­ри. Європейські філософи, митці, науковці постійно зверта­лися до античної духовної спадщини як до творчого дже­рела. Європейська культура успадкувала від античності не лише форму (образотворчі прийоми, спосіб філософству­вання, принципи поетики, літературні жанри тощо), але, перш за все, духовні засади. Особливо велику роль в розвитку культури зіграли ус­падковані від античності світоглядні принципи. Антична культура перевела в художні форми і образи високий гу­манізм, гармонію між природою, вільною людиною та дер­жавою.

Великий вплив справила античність на генезу і розвиток світової та зокрема і української культури. Певні античні впливи на куль­туру слов'ян, Подніпров'я можна помітити вже в дохрис­тиянські часи. Багато в чому схожими, близькими є на­родні звичаї, традиції, міфологія слов'янських племен і стародавніх греків.