Відомі і популярні університети світу

Гарвардський університет (США)

Оксвордський університет (Великобританія)

Пенсильванський університет (США)

Каліфорнійський університет (США)

Мічіганський університет (США)

Колумбійський університет (США)

УніверситетБерклі (США)

Сорбона (Франція)

Токійський університет (Японія)

Римський університет (Італія)

Мексиканський Національний автономний університет (Мексика)

Московський університет ім. Ломоносова (Москва)

Київський національний університет ім. Шевченка (Україна)

Мистецтво.

Ще досить помітними темпами розвивається сучасне українське кіномистецт­ва. Вийшло кілька документальних фільмів, присвячених в основ­ному, історичному минулому України. Створено декілька багатосе­рійних фільмів, серед них “Сад Гетсиманський” за мотивами творів І.Багряного, “Пастка” (за І.Франком), телесеріал “Роксолана”. На 34 кінофестивалі в Сан-Ремо українському фільму “Ізгой” (за мотивами повісті А.Дімарова, режисер В.Савельєв, продюсер А.Браунер, ФРН) присуджено Гран-прі. На жаль, більшість талано­витих українських кіноакторів сьогодні зайняті в інших сферах дія­льності (театр, реклама, телебачення або й просто присадибне гос­подарство). Деякі з них знімаються у фільмах іноземних кіностудій. Подією в кіномистецькому житті не тільки Польщі, а й України стала історико-пригодницька картина “Вогнем і мечем” за участю кількох україн­ських акторів, Б.Ступки, Р. Писанки. Ство­рюються українсько-російські, українсько-французько-російські (“Схід-Захід”) та інші кінокартини. Закінчилися зйомки українсько-китайської кіноверсії повісті М.Островського “Як гартувалася сталь”, надзвичайно популярної в Китаї з його давніми традиціями подолання різноманітних кризових періодів і надзвичайно корисної нам у наших скрутних умовах. Цей фільм знімався на українській землі повністю українським акторським складом. У липні 2000 р. на кіностудії ім.Довженка закінчилися зйомки суто україн­ської масштабної кінострічки, присвяченої гетьманові Мазепі, відзня­то екранізацію романа П.Куліша “Чорна рада”.

Незважаючи на економічну кризу та інші негаразди, значних успіхів за роки незалежності досягли українські спортсмени. У цьо­му можна бачити продовження кращих традицій попереднього часу (з 639 олімпіських медалей, завойованих радянськими спортсмена­ми, на рахунку українських 444, в тому числі 196 золотих). Успішно виступили українські спортсмени на Олімпійських іграх в Атлан­ті (США, 1996р.). За підсумками змагань Україна увійшла в десятку кращих спортивних держав світу.

Продовження розвитку сучасного театрального мистецтва в Україні пов’язане передусім з діяльністю таких яскравих режисерів, як Р.Віктюк, Б.Жолдак, С.Донченко, Б.Шарварко.

Позитивним моментом у роботі державного телебачення стала трансляція художніх фільмів і телесеріалів українською мовою, перекомутація з 1995 р. УТ на канал, що раніше займало ОРТ, хоча робота Першого Національного мала б здійснюватися на значно кращому, ніж досі, рівні. Суттєво змінило зміст своїх програм Українське радіо. Вони стали професіональними, національно спря­мованими. Проте зростає комерціалізація засобів масової інформації - газет, каналів телебачення, радіостанцій, серед яких значна части­на орієнтуються на маловибагливого і дезорієнтованого читача, гля­дача, слухача, поширюючи низькопробну й нерідко просто безвід­повідальну інформацію та суррогатні вироби маскультівського ширпотребу. В країнах зі стійкими культурними традиціями мистецтво і культура впливають на загальну культурну атмосферу в суспі­льстві, хоча й там на їх шляху вибудовуються перешкоди. У нас же, при відсутності кращих зразків, їх нерідко деструктивний характер залишає значно глибші рубці на душах людей, передусім, молодих. Масова культура є фактором, з яким необхідно рахуватися у вільному демокра­тичному суспільстві, однак перетворювати цей різновид розважальної субкультури шоу-бізнесу на замінник або відповідник особистої чи ко­лективної культури було б неприпустимою помилкою.

Розвиток української популярної музики останнього десятиліт­ня пов’язаний з іменами І.Білик, П.Зіброва, Т.Повалій, О.Понома-рьова, Руслани, А.Кравчука, Ані Лорак, В.Павлика, І.Сказіної та ни­зки інших імен. Їх поява і творча еволюція щільно пов’язана з необ­хідністю задоволення потреби у своїй національній популярній роз­важальній музиці як складовій шоу-бізнесу. Практично кожний з перелічених виконавців має свою групу палких прихильників у всіх більш-менш примітних населених пунктах України.

Значною подією в культурному житті України стало проведен­ня Першого фестивалю “Червона рута” (Чернівці, 1989), який відбив зацікавленість значної частини української молоді в процесах відро­дження і самобутнього розвитку української популярної музики. Проведення Регіонального фестивалю “На хвилях Свитязя” стало щорічним.

Однак поки що український шоу-бізнес програє російській конкуренції, що свідчить не стільки про нижчий рівень виконання, скільки про несформова-ність уявлення про престижність української популярної музики.

Складним є розвиток літературного процесу в Україні. З од­ного боку продовжують творити письменники й поети старшого по­коління: І.Драч, В.Дрозд, Р.Іваничук, П.Загребельний, Л.Костенко, Ю.Мушкетик, Б.Олійник, Д.Павличко. З іншого боку література від­чуває на собі тиск ринку, вона змушена йти за читачем (покупцем).

Ця тенденція сприяє розвитку масової та популярної літератури, пе­реважно російськомовної. Розквітають такі жанри, як фантастика, детектив, любовно-авантюрний роман. Відомими далеко за межами України письменниками-фантастами є Генрі Лайон Олді (колектив­ний псевдонім Д.Громова та О.Ладиженського), А.Валентинов, М. та С.Дяченки, майстром любовно-авантюрного жанру вважається Симона Вілар (Н.Гавриленко).

Поки що можна констатувати слушність думки визначного українського консерватора початку XX ст. В’ячеслава Липинського, який в “Листах до братів-хліборобів” змалював картину проблема­тичності формування повноцінної нації на території, що здобула не­залежність не шляхом принципової визвольної боротьби, а внаслі­док розпаду метрополії. Однак останніми роками інерційність мис­лення і рудименти старого життя усе далі відходять у минуле, а в сучасному культурному житті України можна відзначити обнадійли­ві позитивні тенденції, які віддзеркалюють процес національного духовного відродження українського народу. Яким буде його май­бутнє, багато в чому залежить від цілеспрямованості в досягненні мети і згуртованості різних верств і ланок суспільства, передусім, звичайно, органів державного управління, але щось, хай і невеличке, можливо, непомітне в загальному процесі, залежить від кожного громадянина української держави.

Сучасна українська культура та її входження у світовий простір.

Протягом XX ст. українська культура розвивалася в складних умовах, її поступ мав здебільшого суперечливий характер. Незва­жаючи на це, здобутки українських митців у галузі літератури, обра­зотворчого мистецтва, досягнення вчених є вагомими і оригіналь­ними. Складнощі будівництва національної держави за сучасних умов не повинні лякати молоде покоління громадян України, яке має стати гідним кращих національних традицій, повноправно увійшовши у III тис. нової ери в ролі зміцнілого в роки сучасних випробувань, здорового й культурно збагаченого, вповні свідомого майбутніх завдань, національно згуртованого організму.

Фактор національної культури стає символом соціальних змін, бо в ній найповніше втілюється торжество і майбуття української на­ціональної ідеї.

Проголошення незалежності України викликало високе піднесен­ня національного духу, нові сподівання. В цей період було досягнуто значних успіхів в поширенні української мови як державної, було прийнято Закон про мови та інші важливі акти.

Основним змістом українського культурного оновлення і відро­дження була самовіддана праця багатьох дослідників, ентузіастів, прак­тиків з реконструкції тяжко здеформованої культури, залучення до нового життя великих набутків, які або були під арештом, або приза­булись, або були невідомими. Фантастичний пласт забороненого або замуленого часом став відкритим і оновлює величну "ікону" нашої культури. Дивним сяйвом опромінює нас те, що вважалося "білими плямами". Значна робота в цьому напрямку проводиться створеною в останні роки Національною комісією з питань повернення в Укра­їну культурних цінностей при Кабінеті Міністрів України. Так, організована нею державна програма “Повернуті імена” інтегрує зусилля багатьох інституцій, зокрема Національної Академії наук, Україн­ського фонду культури, товариства “Україна”, Фонду сприяння роз­витку мистецтв України, спрямовані на висвітлення невідомих фактів української культури. В архівах, музеях, бібліотеках України ство­рюються спеціальні відділи, де поширюється інформація про укра­їнську культуру в зарубіжних країнах.

Зусиллями згаданих інституцій тільки за останні два роки було проведено ряд міжнародних конференцій, фестивалів, виставок, в ре­зультаті яких “пригадано” імена Володимира Січинського, Олексан­дра Архипенка, Михайла Андрієнка-Нечитайла, Григорія Крука, Люд­мили Морозової, Мирослава Радима, Ігоря Стравінського, Петра Ме­чика, Федора Акименка, Василя Авраменка.

Було дано значний імпульс розвитку національної культури шля­хом зняття обмежень на її поширення, дозволу підприємницької і комерційної діяльності в сфері культури, що особливо виразно ви­явилось у розширенні видавничої діяльності, появі нових часописів, у інтенсивному розширенні й насиченні радіотелевізійного ефіру кон­куруючими програмами національно-культурного змісту.

З’явились нові нетрадиційні форми культурної діяльності не тіль­ки в державних закладах культури, а й у комерційно-самодіяльно створюваній мережі. Значного розвитку набула діяльність “Това­риства шанувальників української мови” та “Просвіти” - не тільки з виконання Закону про мови, але й щодо поширення та пропаганди цінностей національної культури, організації недільних шкіл то­що. Виникаючі партії різного спрямування починають в своїх про­грамах все більше увагу приділяти проблемам розвитку національ­ної культури.

Осмисленню шляхів розбудови української культури присвячують свою роботу установи Національної Академії наук (Інститут історії, Інститут мистецтвознавства, етнології і фольклористики ім. М. Риль­ського, Інститут археології, Інститут літератури, Інститут соціології, Інститут філософії).

Опрацьовано декілька концепцій розвитку української культури за участю відомих вчених Г.Д. Вервеса, І.М. Дзюби, М.І. Гончаренка, М.В. Поповича, П.П. Толочка та інших.

У той же час зростають вимоги до національної культури, до більш ширшого розкриття спектру її функцій - особливо в су­часній ситуації, коли вона прагне зайняти гідне місце в світовому співтоваристві.

Узагальнюючи сучасний культурологічний досвід, відомий дослід­ник М.В. Гончаренко зазначає, що про високу історичну зрілість і міжнародне значення будь-якої національної культури, яка прагне статусу світової, можна говорити тоді, коли вона, по-перше, здатна ставити і розв'язувати провідні загальнолюдські проблеми, що зачіпають корінні запити людського буття, які не обмежуються суто ло­кальними інтересами коли її ідеали, цілі й програми збігаються з об’єктивним напрямом історичного поступу і виражають потреби суспільного прогресу. Коли вона висуває художників, вчених і діячів культури, здатних виразити ці потреби та ідеали з такого мірою істини й досконалості, що їх творчість набуває міжнародного значення. По-друге, коли вона досягає такого рівня розвитку, що її можна розгля­дати як цілісну систему, всі елементи якої міцно пов’язані між со­бою, продуктивно функціонують, підтримують на належному рівні її життєздатність і спроможність самозбереження. По-третє, коли вона тісно і дієво включена в міжнародний культурний процес, коли її духовні цінності ефективно діють на міжнародній арені, а її творчі сили беруть активну участь у культурному житті всього світу, в роз­в’язанні так званих глобальних проблем людства - політичних, правових, екологічних. По-четверте, коли вона має багатий ду­ховний і матеріальний потенціал, здатний зумовити її фактично без­межний успішний розвиток, коли їй властива здатність до самовідтво­рення на вищому рівні.

У суспільстві все більше усвідомлюється загальна потреба в куль­турі, що здатна вплинути на поступ суспільства в цілому. Культура все грунтовніше починає розумітись як найважливіший здобуток нації, її достоїнство і сутність, бо культура - це те, що збе­рігає й утверджує не тільки особистісне, але й національне. Перспективність розвитку української культури залежить від готовності її представників до культурної активності, яка в значній мірі залежить від стану їхнього менталітету. У ньому як характерну рису українця багато дослідників називають комплекс меншовартості, втрату національної гідності. Однак за даними дослідження Міністерства культури, яке відоб­ражає структуру населення дев’яти основних регіонів України, україн­ським громадянам (за їх самооцінками) притаманний досить знач­ний рівень самоповаги (2,8 бали за п’ятибальною шкалою), що свід­чить про потенціал перебільшеної само­критики української особистості. Певний стриманий оптимізм відносно перспектив розвитку націо­нально-культурної активності громадян України викликав той факт, що вони мають досить високе бажання, прагнення підвищувати рівень власної культури.

Базовою основою всіх змін у культурі є стан духовних потреб гро­мадян. Тому важливо підкреслити, що переважна більшість грома­дян України (77,5%) визначались у своїй потребі знань щодо культури власної нації. У той же час потребу в знаннях з історії та національ­них особливостей української культури, які складають ос­нову культури, мають майже три чверті громадян. Передумовою розвитку української культури є зростання в бага­тьох її сферах національної культурної самосвідомості, реального освоєння культури.

Сьогодні основним засобом в освоєнні здобутків української куль­тури виступають засоби масової комунікації (радіо, телебачення, преса, кіно), позитивний вплив яких відзначає три чверті громадян. Біль­шість громадян суттєвим здобутком національної культури останніх років вважає, насамперед “зрушення в оволодінні громадянами дер­жавною мовою”, яке закладає основи подальших позитивних змін.

Важливою традицією розвитку української культури був і є її високий фольклоризм, порівняно з високорозвиненими країнами. Переважна більшість вважає, що за останні роки відбулись позитивні зміни в опануванні населенням фольклору, звичаїв, народного мистец­тва. Результати вивчення разом з тим свідчать, що народ не просто підтримує етнографічну культур, а ставить на одне із головних місць в її опануванні якісний рівень - відродження української культури в її кращих класичних зразках.

У системі багатьох складових національної культури є такі, які в свідомості народу займають особливе місце як найважливіші, бо з ни­ми громадяни пов’язують образ своєї культури. В її якісне “ядро” пере­важна більшість опитаних громадян дев’яти регіонів України включили мистецтво, історію та мову. Насамперед мистецтво уособлює в свідомості народу живу душу його культури (виділяється музика, пісня, література).

Образ своєї культури громадяни також пов’язують з тією її скла­довою, питома вага якої в умовах науково-технічного прогресу та урбанізації все зменшується - національні звичаї, побут, предметне середовище, спосіб життя. Менше місця в системі національної культури надається релігії та рисам національного характеру. Однак слід зазна­чити, що в моделюванні системи базових елементів національної (української) культури існують значні відмінності між Східним та Західним регіонами України, які часто мають принциповий харак­тер і які є свідченням варіативності її розвитку. Якщо в Західній Україні при більшій насиченості релігійними організаціями релігійність зростає значно швидше порівняно з загально­українським (як і фольклоризація населення), то Східна (індустріально-урбанізована, зросійщена). Україна характеризується більшим зростанням потягу до світської культури, відвідування дискотек, відеосалонів, театрів, інтересом до розважальних телепередач, читання художньої літератури. Важливими складовими національної культури є всі сфери національного буття (господарське життя, військова справа, політика, побут, повсякденне спілкування, наука).

Проте XX ст. залишається для нас добою великих перемін, звершень, здобутків. Добою, коли народжувались великі поети, письменники, митці, композитори, режисери, вчені, герої, космонавти. Одними із кращих були: