Тема №2 Структура і функції культури План

1. Структура культури.

2. Основні функції культури.

3. Інформаційно-семіотичне розуміння культури.

Структура культури.

Складність та багатоманітність людської життєдіяльності зумовлює складність внутрішньої структури культури як цілісного феномена. Культура це супність матеріальних та духовних чинників, вироблених людством протягом всієї історії, а також сам процес творення і розподілу.

Культуру прийнято умовно ділити на матеріальну і духовну.

По-перше, вони не існують цілком відірвано одна від одної, а становлять єдину систему культури як її складові частини.

По-друге, цінності матеріальної культури завжди містять у собі певний елемент духовної культури через їх художнє оформлення (наприклад, житло, одяг, речі домашнього вжитку). В свою чергу, цінності духовної культури базуються на матеріальній основі (кіно, книги, телебачення).

Матеріальна культура – це сукупність засобів виробництва і матеріальних благ, що створюються людською працею на кожному етапі суспільного розвитку. Їх розподіл, споживання і використання – це рівень розв’язання економічних, побутових та соціальних проблем, від яких в певній мірі залежить рівень життя людини та рівень розвитку суспільства. Матеріальне виробництво як посередник між суспільством і природою включає в себе і специфічно суспільні види культурної діяльності. До неї відноситься праця. Культура праці – це культура виробничої діяльності і культура управління виробництвом. Матеріальна, виробнича діяльність людини часто впливає на її діяльність в інших сферах життя, а результати її чуттєвої, розумової діяльності матеріалізуються, перетворюються в речі, технічні засоби, твори мистецтва. У матеріальній культурі присутні духовні начала, оскільки вона є втіленням ідей, знань і завдань людини.

Духовна культура – духовність, пов’язана зі словом “дух” – філософським поняттям, що означає нематеріальне начало. Питання про співвідношення духу і матерії до цього часу не має чіткого обгрунтованого тлумачення і визначає рівень, інтелектуального, морально-етичного, естетичного розвитку людини, а також стану душі і якостей, які формуються і розвиваються у людини: совість, свідомость, почуття, інтуіції. Духовна культура поступово складається з ціннісного переосмислення всієї сукупності отриманих людиною знань, загальноприйнятих уподобань і пріоритетів, використовуючи для цього всі форми суспільної свідомості: філософію, науку, мораль, право, мистецтво. Особлива роль духовної культури полягає в тому, що вона пробуджує в людині особистість. До структурних елементів духовної культури відносяться:

інтелектуальні (наука, освіта);

естетичні (мистецтво і література);

етичні (мораль);

соціальні (мова, побут, звичаї, право, політика)

релігійні.

Таким чином матеріальна і духовна культури виконують певні ролі. Матеріальна, що є фундаментом, базою життя суспільства, відіграє основну роль. Духовна, що пробуджує в людині особистість, відіграє роль головну, тобто таку, що підносить саму людину та її роль у світі до найвищих цілей і завдань.

У структурі культури можна виділити два рівні - особистісний і суспільний: на особистісному рівні в структуру культури входять знання, переконання, світогляд, менталітет. На суспільному рівні до таких форм належать держава, церква, школа. Культурологічний зміст їх і завдання полягає у вихованні людини, налагодженні суспільних відносин. Культура існує в предметних та особистих формах. Предметні форми культури це наслідки діяльності людей, певна система матеріальних та духовних цінностей: всі ті блага, знаряддя праці, предмети побуту, засоби виробництва, наукові знання, філософські та релігійні системи, традиції та обряди, моральні принципи та норми, юридичні закони, твори мистецтва створені для задоволення потреб людини та покращення її рівня життя. Особисті (персональні) форми культури – це люди як суб’єкти діяльності, носії та творці певних культурних цінностей. І саме від високого духовного рівня культури людини залежить ідейний та моральний стан суспільства, котрий проявляється в побуті, ідеології, освіті, досягненнях науки і мистецтва.

Розвиток матеріальної і духовної культури залежить від:

1. Соціально-економічних відносин.

2. Політичних подій.

3. Історичних передумов.

4. Соціального стану людини, суспільства.

5. Інтелектуального рівня особистості, сформованого світогляду та систем цінностей, тощо.

Основні функції культури.

1. Пізнавальна функція культури полягає в тому, що культура розкриває перед людиною досягнення людства в історичному пізнанні світу. При цьому подається цілісна картина світу, поєднуються результати наукового, ціннісного, та художнього його відображення. Через культуру, яка об’єднує в органічну цілісність природничі, технічні й гуманітарні знання, людина пізнає світ і саму себе. Кожний етап пізнання, в процесі якого людина оволодіває різноманітними формами знань про навколишню дійсність, є сходинкою до храму культури. Так, через казки людина розвиває здатність сприймати і переживати уявне як дійсне, вчиться розрізняти на конкретно-образному рівні добро і зло, правду і кривду. Історичні знання формують розуміння історичного процесу, виховують усвідомлення причетності до свого народу, нації, людства. Філософія закладає логічний і методологічний фундамент осмислення індивідом законів буття і сенсу свого життя. Великим культурологічним потенціалом наділені також природні і технічні науки, оскільки вони озброюють людину знаннями про природу і досягненнями цивілізації. Проте поступ цих наук може створювати і загрозу технократизації людського мислення, дегуманізації змісту пізнавальної діяльності.

З пізнавальною функцією культури тісно пов’язана її інформативна функція. Вона настільки важлива, що деякі вчені вважають її основною, а їноді навіть зводять культуру до інформації. Інформаційна функція культури дозволяє людям здійснювати обмін знаннями, навичками, вміннями, своїми сутнісними силами, які нерівні між поколіннями і в середині одного покоління. Відомий англійський драматург Бернард Шоу зауважив: “Якщо у вас яблуко і у мене яблуко, і ми обміняємося ними, то в кожного залишається по яблуку. Але якщо у кожного з нас по одній ідеї, і ми передаємо їх одне одному, то ситуація змінюється. Кожен одразу стає багатшим, а саме – володарем двох ідей”.

Інформаційна функція культури може виявлятись через спілкування людей, в їх практичній взаємодії – трудовій діяльності. Спілкування за своїм характером є безпосереднім і опосередкованим. Безпосереднє спілкування – це пряме засвоєння надбань культури. Воно доповнюється непрямим, опосередкованим – коли реалізується через засвоєння культурної спадщини. Наприклад, прилучаючись до поезії Т. Шевченка, романів П. Мирного, слухаючи музику відомих композиторів І. С, Баха, В. А. Моцарта, М. В. Лисенка, ми сприймаємо їхні думки і почуття, ніби спілкуємось із ними. У наші дні, з появою і бурхливим розвитком засобів масової інформації (преса, радіо, телебачення, комп’ютерна мережа), зростає роль опосередкованого спілкування.

2. Світоглядна функція культури проявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму всю сукупність чинників духовного світу особи - пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінних, вольових. Світогляд забезпечує органічну цілісність елементів свідомості через сприйняття і розуміння світу в соціокультурному вимірі. Слід відзначити, що світоглядне мислення і уявлення в історичному плані черпають свій зміст у міфології, згодом у релігії, й нарешті у науковому пізнанні, тобто у тих формах суспільної свідомості, що складають зміст культури.

Отже, культура і світогляд перебувають у діалектичній єдності. Основним напрямком культурного впливу на людину є формування світогляду, через який вона включається до сфери соціокультурної регуляції.

3. Суть комунікативної функції культури зводиться до передачі історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формування на цій основі різноманітних способів і типів спілкування між людьми. Цю функцію культура виконує за допомогою складної знакової (символічної) системи, яка зберігає досвід поколінь в словах, поняттях, формулах науки, обрядах релігії, засобах виробництва, предметах споживання. При цьому одні символічні форми мають яскраво виражений загальнолюдський зміст, інші - національний, регіональний, релігійний. Залежно від конкретно-історичного плану, характеру суспільного середовища вплив символічного виразу культури проявляється у відносинах між людьми по-різному. Одні сприяють встановленню дружніх контактів між людьми, народами, інші спричиняються до ворожнечі. Таким чином, символічний зміст культури, забезпечуючи живий зв'язок поколінь, закладає міцний фундамент для становлення духовності людини, розширення її. контактів з навколишнім середовищем.

4. Оцінно-нормативна функція культури реалізується через систему цінностей і норм, які служать регуляторами суспільних відносин, культурно-духовними орієнтирами на певному етапі розвитку суспільства. Норми у формі моралі, права, звичаїв, традицій, обрядів, ритуалів служать засобами пристосування цінностей до вимог життя в певному історичному вимірі.

Якщо, скажімо, для епохи Ренесансу цінністю була універсалізація особи, то для індустріальної доби її вузька спеціалізація. Однак є цінності, не обмежені історичними рамками, наділені статусом вічності. До них можна віднести заповіді Мойсея, Нагірну проповідь Христа.

Норми культури в їх зовнішньому виразі проявляються через символіку, певну знакову систему. Характерним прикладом такої символіки виступають правила етикету, традиції та звичаї, що увійшли і закріпились у національній побутовій культурі. Це певні правила і норми, що стосуються культури виробництва, побуту, обслуговування, торгівлі є основою і нормами культури та поведінки людей. У сфері побуту, праці і між особових відносин культура робить істотний вплив на поведінку людей, регулює їхні вчинки, обумовлює вибір тих чи інших матеріальних і духовних цінностей.

Регуляторами суспільних відносин є такі нормативні системи як мораль і право. У ролі регуляторів культури поведінки людини як у широкому, так і у вузькому сенсі виступають не тільки норми, але й зразки поведінки. Взірець – це найкраще, вище, досягнуте передовими людьми суспільства, наближене до ідеалу. У процесі історичного розвитку людства певні зразки поступово перетворюються у загальну норму поведінки, згодом їм на зміну приходять нові, більш досконалі. У цьому й виявляється регулятивна роль зразка.

5. Інтегративна функція культури виражається в здатності об’єднувати людей незалежно від їх світоглядної й ідеологічної орієнтації, національної приналежності у певні соціальні спільноти, а народи - в світову цивілізацію. Слід, однак, зауважити, що в культурному розвитку має місце тенденція не лише до взаємопритягання, але й до взаємовідштовхування, що проявляється як на рівні культурних типів, так і окремих культурних напрямків. Історія засвідчує, що зближення культур, як правило, приходило на основі генетичної або функціональної спорідненості. Наприклад, культурна близькість і подібність народів Прибалтики і Скандінавії, Азейбаржану і Туреччини.

Особливо велика потреба в інтеграційній функції культури відчувається в сучасних умовах, коли в одних регіонах зростає соціальна напруга, а в інших відбувається бурхливий процес інтеграції (Західна Європа). Сьогодні культурний процес спрямований, з одного боку на інтеграцію народів, соціальних і культурних систем, з другого – на здобуття соціального суверенітету і збереження культурної самобутності.

Інформаційно-семіотичне розуміння культури

Семіотика - загальна теорія знакових систем.

Важливу роль відіграє інформаційна функція культури, яка дає людству й суспільству відповідну інформацію. Культура є засіб вироблення інформації. За допомогою символів (мова, знакові системи, ноти), пам'яті передаються культурні надбання. Основне завдання культурології це побудувати загальну теорію культури. Розробка цих теоретичних поглядів концепцій відбувається у двох основних напрямах:

адапціонизм – розглядає культуру як специфічно людський спосіб взаємодії з оточуючим середовищем.

Ідеаціонизм – пояснєю культуру як галузь ідеального, яка містить наслідки духовної творчості людини. Основою, на якій відбувається це зближення, є інформаційно-семіотична концепція культури.

Найактивнішими сферами духовної культури виступають наука і мистецтво. Саме тут створюються символи, ідеї, цінності, в контексті яких люди сприймають і розуміють дійсність. В сучасному суспільстві ці два напрями помітно зблизились, наприклад, трудова діяльність розвивається на основі наукових і технічних досягнень: друкування книг, відео-аудіо продукція, комп'ютерна графіка, спецефекти. У процесі діяльності людини сформувалась культура. Але культура формується в наслідок найвищих досягнень, вироблених у процесі людської діяльності.

Продукти та наслідки людської діяльності, штучно створені людиною предмети і явища називаються артефактами - (лат.arte- штучний, factus - виконаний) - це виготовлені людиною речі, народжені нею думки, винайдені людиною засоби та способи дії, діяльності. Але світ артефактів наділений певним „смислом", „значенням". Тобто, все, що створює людина у „смислах" опредмечує світ уявлень. Ця об’єктивна визначеність виникає у них тому, що людина опредмечує у них світ уявлень, цілі, бажання, художній смак, ідеали тощо. Людина олюднює продукти своєї діяльності, що є наслідком духовно –творчої діяльності людини.

Найбільш очевидна здатність людини наділяти свої творіння смислом проявляється у мові ( безглузда ідея, немає сенсу, марно згаяний час, безцільна діяльність). А сенсозмістовну сутність має також все, що складає культурне середовище її буття, культурні надбання, досягнення, наділені сенсом: твори мистецтва, правила етикету, правові закони, закони моралі, релігійні обряди, наукові дослідження, навчання, спорт.

Культура - це світ смислів, які людина вкладає у свої дії і творіння.

Смисли утворюються тоді, коли людина у відповідності зі

своїми потребами пізнає, оцінює та регулює оточуючі її явища і процеси.