Ранні форми релігії

До ранніх форм релігії відносяться: анімізм, фетишизм, тотемізм, магія.

Форма релігії, яка грунтується на уявленнях про існування в навколишніх предметах надприродних двійників – духів, називається анімізмом. Це віра у надприродні істоти, що містяться в будь-яких тілах (душі) або діють самостійно (духи). Англійський вчений Е.Тайлор вважав що віра в нематеріальні душі і духи була найдавнішою формою релігійних уявлень. Під анімізмом він переважно розумів віру в духовні істоти, в існування людської душі, не відокремлених від тіла і безсмертних.

Віра у надприродні властивості неодухотворених предметів (знарядь праці, ужиткових речей, культових предметів) називається фетишизмом. Практично фетишами могли бути будь - які явища природи, наділені надприродними властивостями. Зокрема, шкаралупа горіха, хвіст дикої тварини, зуби, кості.

Віра в існування зв’язку між родом та його тотемом (певним видом тварин, рідше рослин або інших речей чи явищ природи) називається тотемізмом. Як правело, кожний рід мав свого тотема, вірив, що походить від спільних предків, кровноспоріднених з ним. Тотемові не поклонялися, його одночасно вважали “батьком”,”старши братом”,який допомагає людям даної спільності. Більшість вчених вважають , що тотемістичні вірування притаманні головним чином ранньородовому суспільству, основою господарства якого були полювання та збиральництво.

Віра у здатність людини особливим чином впливати на інших людей, а також оточуючий світ і тварин, рослин, явищ природи називається магією. Первісна людина вірила, що за допомогою особливих дій та слів можна викликати дощ чи вітер, забезпечити успіх на полюванні або збиранні врожаю, допомогти або зашкодитти людині. Як правело, магічні обряди супроводжувались заклинаннями. В етнографічній літературі можна зустріти декілька класифікацій магічних вірувань та обрядів.

Первісне суспільство було найтривалішим в історії людства. Саме в цей культурно-історичний період сформувалася людина, виникло суспільство, зародилися такі форми людської духовності, як: релігія, мораль, мистецтво. Вершиною розвитку духовної культури первісного суспільства і водночас найвиразніша межа, що відокремлює його від наступних етапів ­­– створення писемності. Первісне мистецтво виникло з утилітарних потреб як засіб соціального регулювання, поведінка людини скеровувалася за рахунок емоцій. Упродовж багатьох тисячоліть первісне мистецтво виконувало трудові, виховні, спонукальні, магічні функції. Прадавні пам’ятки фольклору (словесні чи музичні) свідчать наскельні зображення та скульптурні знахідки. Первісне мистецтво не знало поділу на різновидності, воно було єдиним. Найвищою і останньою стадією кам’яного віку був неоліт. Цей час характерезується значним поліпшенням техніки виготовлення кам’яних знарядь праці. Найхарактернішою рисою цієї нової техніки є остаточна обробка кам’яних знарядь способом шліфування або полірування, а також пиляння та свердлування каменю. Характерним для неоліту знаряддям була сокира, яка полекшувала вирубування лісних ділянок для землеробства, а пізніше обробку стовбурів для будівель, видовбування човнів з дерева. До найвизначніших досягнень неоліту належить винайдення прядіння, ткацтва. гончарного круга. Кераміка була найважливішим нововведенням цієї доби. Поширюється землеробство і скотарство – два величезних досягнення первісної економіки, появу яких багато дослідників вважають неолітичною революцією.

Найбільш швидкими темпами неолітична культура розвивалася на Близькому Сході. Саме там виникли землеробство та розведення свійських тварин, з’являються знаряддя з міді. На початку III тис. до н. е. жителі Дворіччя вже будують із цегли - серцю не лише оселі, а й великі громадські будинки та храми, починається спорудження зрошувальних систем, з’являються гончарний круг та колісний транспорт. В Єгипті обробка кременю ретушшю досягає неперевершеної майстерності, виникає прекрасна кераміка з білим розписом, виробляються різні вироби з міді: пласкі сокири, кинжали, ножі, голки, набуває значного розвитку ювелірна справа. У V тис. до н. е. на південному сході Європи виникла велика культурно – історична область землеробсько – скотарських племен, яка простяглася до України. В Середній Європі існувала землеробська культура з характерною керамікою, прикрашеною лінійно - стрічковим орнаментом. В основі господарства лежало вирощування ячменю, пшениці, бобів, гороху, льону на маленьких ділянках, оброблюваних мотикою. Худоби тримали небагато, вели кочовий спосіб життя.