logo
Культуролог_я 2007 (нова) 2

Тема №6 Національна культура в сучасній Україні. Єдність і взаємозалежність світової і національної культур. План

  1. Культура в часи перебудови та становлення незалезності України.

  2. Сучасна українська культура та її входження у світовий простір.

Культура в часи перебудови та становлення незалезності України.

Зміна соціально-політичної парадигми в Україні в 90-х роках певним чином позначилась на всьому спектрі соціально-культурних умов буття української культури. Нова соціокультурна реальність в умовах незалежної України зумовила нове бачення місця й значення культури в українському суспільстві, визначила різноманітні прояви і аспекти культурологіч­ної діяльності. Зміна усталеної парадигми щодо національної культури докорін­ним чином трансформувала уявлення про стан і розвиток етнічної культури, обумовила її пріоритетне буття в суспільній свідомості сьо­годні, українське суспільство все чіткіше й послідовніше приходить до думки, що культурна диверсифікація є одним із засобів етнобуття народів України, адже формування толерантності між етнічними спільнотами слугують переконливим доказом цілісності українського суспільства.

Українська культура наприкінці XX століття все впевненіше то­рує собі шлях до світових здобутків, активно інтегрує досягнення су­часної цивілізації і сама її творить. Сутність та історія культури українського народу поки що недостатньо вивчені. Залишається неопрацьованою низ­ка теоретичних проблем: архетипи нашої культури, вплив на неї історичних, расових, соціо- та геопсихічних, геополітичних та інших чинників, західних, східних, південних, північних факторів. Відкритим питанням залишається й іс­торична зміна типів української національної культури.

Протягом століть український етнос розвивався у не­сприятливих умовах. Імперські та тоталітарні режими еко­номічно, соціально, морально-психологічно сприяли поши­ренню комплексу культурної неповноцінності української нації або безпосередньо руйнували її культурні структури. Проте наша культура засвідчила свою міцність. Творчі си­ли народу не вичерпалися, і сьогодні ми є свідками обна­дійливих процесів.

Можна виділити декілька чинників, що впливатимуть на подальший розвиток української культури, а саме:

1) поглиблення національного самопізнання та самоусві­домлення;

2) створення умов для існування, розвитку, співпраці та змагання філософських, релігійних, літературних, образотворчих, музичних течій, напрямів, шкіл, тобто дійсне ствердження свободи духовної творчо­сті;

3) врахування світового культурного досвіду, усвідом­лення власної національної культури як ланки світового культурного процесу, співучасть у світовому культурному обміні за умов визнання пріоритету загальнолюдських цін­ностей та усвідомлення Землі як спільного дому усього людства;

4) всебічне використання резервів національної культурної традиції, можливостей національної менталь­ності, орієнтація на створення оригінальних культурних цінностей, що мають не лише національне, але й загально­людське, світове значення, адже останнє і є критерієм зрі­лості культури. Провідною тенденцією має бути роз­кріпачення творчості, збагачення мистецького арсеналу, посилення новаторських тенденцій і водночас звертання до джерел національної традиції як до школи художнього мислення. Особливої уваги заслуговує українізація різних форм масової культури, сучасної індустрії розваг, а також тих новітніх видів та жанрів культури, які з різних причин не дістали розвитку в Україні або втратили національну ви­значеність.

Однією з актуальних проблем є державна підтримка та захист національної культури. До речі, таку функцію вико­нують зараз держави, які репрезентують потужні культури. Зокрема, йдеться про Францію, Німеччину, інші європейські країни, які змушені захищатись від засилля масової аме­риканізованої культури. Продумана система державного протекціонізму стосовно української національної куль­тури, яка б не порушувала інтереси інших національних осередків України і не суперечила загальнолюдським прин­ципам, державна підтримка культур національних мен­шин один з необхідних напрямів національно-ду­ховного відродження народів нашої держави.

Освіта.

Проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. і розбудова самостійної держави Україна створили принципово нові, формально цілком сприятливі умови для розвитку культури. 19 лю­того 1992 р. Верховна Рада України ухвалила “Основи законодавст­ва про культуру”, якими передбачені заходи подальшого розвитку української національної культури. У цьому ж році була розроблена Державна національна програма “Українська освіта в XXI ст.”, а Верховною Радою прийнято “Закон про освіту”. В цих документах передбачена демократизація освіти, посилення технічного забезпе­чення шкіл, видання підручників, створення університетських комп­лексів, мережі ліцеїв. Певних успіхів досягнуто у поступовому переведенні на україномовний режим середньої та вищої школи.

Розкрити інтелектуальний потенціал українського народу можна шляхом реформування системи освіти, яка завжди була могутнім чинником зростаючої соціальної функції культури. Одним з основних завдань реформування освіти є відродження та подальша розбудова національної системи освіти, її орієнтація на задоволення потреб народу, національно-культурних та національно-освітніх прав і запитів усіх громадян незалежно від їх етнічної приналежності. Міністерством освіти незалежної України розроблена національна освітня програма “Україна XXI сторіччя”, спрямована на координацію зусиль сучасних науки, освіти, культури. Згідно з “Законом про освіту”(1991), розвиваються пові типи навчальних закладіву: гімназії, ліцеї, коледжі. Відкрито значну кіль­кість приватних гімназій, ліцеїв, навіть вузів. У вищій освіті здійснюється перехід на триступеневу освіту: бакалавр, спеціаліст, магістр. Ще у 1992 р. було відновлено діяльність і проведено перший набір студентів у Національний університет “Києво-Могилянська Академія” - навчальний заклад нового типу, де викладання і навчання ведеться українською та англійською мовами. У травні 1993 р. навчальні плани та програми університету були схвалені на спеціальній нараді експертів ЮНЕСКО. Національний університет має мережу колегіумів різних рівнів: Острозький колегіум як вищий навчальний заклад та середні навчальні заклади - Києво - Могилянський колегіум, Запорізький січовий колегіум, колнгіум “Берегиня” в Черкасах, Феодосійський колегіум у Криму. В університеті крім англійської мови вчать німецьку, французьку, польську, чеську, італійську, санкрит, китайську, арабську мови. У системі Національної академії наук України створено декілька нових наукових інститутів: Інститут україн­ської археографії, Інститут української мови, Інститут народознавства.

Міжнародне співробітництво в галузі освіти починає дедалі ширше інтегрувати національну освіту у світову систему освіти для підготовки фахівців міжнародного рівня, отримання доступу до сучасних технологій та іноземних інвестицій для розвитку національної освіти. Зокрема, Міністерством освіти України підготовлено і надіслано в різні країни світу понад 50 проектів угод про співпрацю у галузі освіти, 10 з яких уже діють, підтримуються контакти з багатьма урядовими і неурядовими освітніми національними та міжнародними організаціями, програмами та фондами, такими як ЮНЕСКО, Рада Європи, Німецька служба академічних обмінів, Товариство Карла Куйсберга, інформаційна служба США, програма Фултбрайта, Хемфрі, Франкліна, Маскі, Президенська програма студенських обмінів, а також з державними органами управління освітою країн СНД, Австії, Греції, Іспанії, Китаю, Франції, Ізраїлю, Польщі, Румунії. Розвиваються безпосередні зв’язки між навчальними закладами України і зарубіжних країн. 78 вищих навчальних закладів України здійснювали пряме співробітництво на основі угод з 415 іноземними вищими закладами освіти та 19 фірмами. Акредитація закладів освіти дала можливість інтегрування освіти України в міжнародну систему освіти, порушила проблему створення умов для міжнародної конвертованості державних документів про освіту. Ця діяльність в Україні дістала позитивну оцінку ЮНЕСКО та Ради Європи.Україна брала активну участь у радах цих організацій в Бухаресті і Празі.

Взято курс на послідовну гуманізацію науки та освіти, оскільки наука й освіта формують наукову картину світу і логіку міркувань, інакше кажучи наука і освіта формують світогляд людини. Для сучасної освіченої людини важливі високий рівень свідомості та інтелекту. Невід’ємною характерною рисою особостості є інновація, творчість, формування яких стало головною метою освіти. Оволодіння знаннями мусить дати людині можливість створювати щось нове, знаходини нові, цікаві рішення. У зв’язку з цим зростає роль соціально-гуманітарних знань у системі наукового пізнання. Становлення гуманістичного постіндустріального суспільства висуває на передній план науку про людину і суспільство ( антропологія, соціологія, філософія, психологфя ). Зростає значення історії, політології, юридичних наук і особливо культурології.

Гуманізація та гуманітаризація освіти, яка розгортається у всьому світі – це реакція на кардинальні зміни, що відбуваються. Саме цим обумовлений поворот до особистісної та культурної моделей освіти. Професійна модель освіти поступово поступається культурній та особистісній, які роблять наголос на освіті як процесі, де його об’єкти мають можливість найповніше реалізувати себе, морально вдосконалюватись та розвивати необхідні здібності.У цьому напрямку в загальнонаціональних масштабах вже зроблено чимало, однак ще більше належить зробити у найближчому майбут­ньому.

Однак низький рівень фінансування призвів до того, що наукові устано­ви втратили до 50% свого складу, спо­стерігається виїзд більшої частини інтелектуальної еліти у країни з більш сприятливими умовами життя. Взагалі фінансово-матеріальні ускладнення в усіх сферах сучасно­го життя досить негативно впливають на суспільні настрої широких кіл громадськості та кожного конкретного громадянина, часто породжуючи соціальний песимізм, зневіру в можливість принципового покращення стану справ у близькому майбутньому, а відтак - і соціальну апатію, яка нерідко виливається у протиправну поведінку. Сьогодні ніхто не допоможе українцям вийти з кризи крім нас самих. Для цього необхідні усвідомлення спільності наших проблем і об’єднання зусиль для їх подолання. Об’єднати населення України у життєспроможну націю може пат­ріотично налаштована еліта, здатна на самопожертву і безкорисливе служіння суспільним ідеалам. У зв’язку з цим до істотних культурно-політичних зрушень у незалежній Україні слід віднести запрова­дження системи президентських нагород 1995 р. як форму консолі­дації нової; справді національної еліти. Окрім Почесної відзнаки Президента, затверджено орден Богдана Хмельницького, відзнаку “За мужність”, орден Ярослава Мудрого, орден княгині Ольги. Се­ред нагороджених діячів культури і освіти багато достойних цих почесних відзнак непересічних особистостей, наших сучасників.