Тема №7 Епоха Нового часу і Просвітництва. План

1. Культура епохи Нового часу.

2. Витоки та основні засади Просвітництва.

Культура епохи Нового часу.

Початок історії Нового часу датується кінцем ХVІ початком ХVІІ століть. На місце старої феодальної ідеології прийшли просвітителі-філософи, соціологи, економісти, літератори. Вони стверджували всесилля людського розуму. На початку цієї епохи завершується процес формування та локалізації великих національних культур. Їх своєрідність визначалася умовами історичного розвитку та традиціями кожної нації, країни, які найкраще простежуються в літературі. Вона стала провідною галуззю культури, а головним її жанром – сатиричний і сімейно-побутовий роман., авторами якого були Вольтер, Дідро, Руссо, Боматше, Гете і Шіллер, Річардсон, Філдінг, Смолетт, Шерідан. Особливо були популярними романи “Робінзон Крузо” Даніеля Дефо, “Сентиментальна подорож до Франції та Італії” Лоренса Стерна, “Юлія або Нова Елоїза” Ж. Ж. Руссо, ці просвітительські романи своїми окремими гранями поєднувалися із загальним напрямом суспільної ідеї, проникненням у психологію людини, в людське добро і зло, готували художні відкриття сентименталізму, критичного реалізму.

Музика та театр набули нових форм розвитку: виникають нові жанри, остаточно запанувала опера. У 1637 р. у Венеції відкрито перший у світі оперний театр. Поряд з оперою розвиваються великі вокально-інструментальні форми – кантата, інструментальний та сольний концерт. Надзвичайно підноситься культура виготовлення музичних інструментів, відомими стають такі майстри: А. Страдіварі, А. Аматі. Для театру писали Г. Філдінг, П. Бомарше, К. Гольдоні, В. Шіллер. Вихваляючи енергію нової людини, її цілеспрямованість і могутність, вони разом з тим не ідеалізували буржуа, не цурались навіть злої пародії. Ось чому великого розквіту досягла комедія, а відкриттям для XVII ст. стала міщанська драма, яка була відповіддю на процес демократизації театру. Вимоги життєвої правди знайшли місце у творах Д. Дідро, а принципові питання естетики просвітительського реалізму порушив Генрі Леслінг у “Лаооконі” та “Гамбурзькій драматургії”. Складність та суперечність епохи яскраво відтворили художні стилі образотворчого мистецтва. Формуються нові стилі та напрями бароко, рококо, класицизм. Художнє життя Європи періоду Про­світительства також розвивалося під сильним впливом ідей, що народи­лися в Англії і остаточно сформувалися як ідейний рух у Франції. Вона ж стає лідером у цьому і на численні десятиліття зберігає своє значення культурного центру Західної Європи й законодавця худож­ніх нововведень, зокрема в живопису Ж.А. Ватто, Ф. Буше, Ніколо Пуссена, Шардена. На полотнах французького художника Жана Антуана Ватто життя розгортається як театральна дія, основною темою стають галантні святкування. Це картини: “Качелі”, “В парку”, “Фінетт”. Франсуа Буше “Маркіза де Помпадур”,”Млин”. Ніколо Пуссен вважається реформатором французького живопису, котрий прагнув створити серйозний пластичний стиль на відміну від того, яким був живопис на той час у Франції. Його називали “французьким Рафаелем”. Його картини це: “Вознесіння Богоматері”, “Аркадські пастухи”. Шарден створив на своїх полотнах повну картину життя свого часу: “Служанка, що наливає воду у глечик”, “Молитва перед обідом”. Ідеї цих художників об’єднав в єдину концепцію німецький історик мистецтва Йоган Іоахіль Вінкельман, який став ясравим представником естетики Просвітительства. Його ідеї були підтримані німецькими просвітителями Г, Е. Лессінгом, Й. Г. Гердером та Й. В. Гете і швидко поширились за межами Німеччини. Вінкельман започаткував буржуазно-революційний класицизм кінця XVII ст., що дав життя “Марсельєзі” Руже де Ліля. Жан Луї Давід був стіленням ідеального художника часів Великої французької революції. Його полотно “Клятва Гораціїв” стала програмним твором революції. За часів Просвітництва виникає та поширюється класицизм. Ідеалом епохи стає героїчна людина – яскрава, вільна, яка протистоїть злу і насильству. Гаслом епохи стає – воля та рівність, братерство. Останній період Нового часу характеризується ускладненням художньої культури. Музичне мистецтво набуло нових форм, засобів музичної виразності завдяки творчості великого композитора І. С. Баха. Апогеєм творчості Баха стають євангельські легенди “Страсті за Іоаном” і “Страсті за Матфеєм”, а також його прелюдії, фуги, ораторії, меси. Музика віденських класиків стала взірцевою для багатьох поколінь композиторів. Це симфонії В. А. Моцарта , наприклад “Маленька нічна серинада”, опера “Дон - Жуан”, заупокійна літургія “Реквієм”. Л, В. Бетховена, Гайдна. Опери французького композитора Глюка стали взірцем просвітительського класицизму. Симфонії та ораторії Гайдна філософськи узагальнюють основні уявлення автора про сенс життя.

В архітектурі зразковим твором бароко вважають церкву Іль Джезу в Римі, що є духовним центром ордену єзуїтів. Інтер’єр споруди доповнює пишний декор – різблення по каменю, гіпсу, дереву, ковані грати, величезні вівтарні образи, розміщені в пишних рамах, арки з колонами та фронтонами, багатокольорові розписи стін і позолота, скульптура. Типовим зразком барокового стилю є оформлення Собору св. Петра в Римі. У каплиці встанослені мармурові групи: П’єтта – скорботна богоматір з мертвим Христом на руках, робота Мікеланджело, “ Екстаз святої Терези”, робота Берніні. В архітектурний ансамбль включаються споруди, площі, вулиці. Окрасою міст стають фонтани. Блискучий приклад барокових фонтанів – створені Берніні: фонтан Тритона на майдані Барберіні, фонтан Чотирьох річок і Мавра на майдані Навона. Класицистична архітектура сформувала вигляд європейських міст з тріумфальними арками, колонадами, куполами, портиками. Взірцем класистичної палацової архітектури є велична і строга за стилемрезиденція французьких королів Лувр. Церква Будинок інвалідів у Парижі, робота архітектора Ж. Ардуена-Мансара. Церква св. Женев’єви, тепер Пантеон у Парижі, архітектор Суфло. Будується Тріумфальна арка в Парижі, покликана уславити революцію, архітектор Ж. Ф. Шальгрен.

Раціоналізм – світоглядний принцип культури Нового часу.

Просвітництво: французькі просвітителі Вольтер, Руссо.

Розвиток науки: виникнення Академій та наукових товариств.

Технічні винаходи: телескоп (Кеплер); фотографія (Дагер); кіно (брати Люм’єри); радіо (О.Попов).

Формування національних культур:

література: Франція: Мольєр, Бальзак, Cтендаль, Гюго, Жюль Верн, Бомарше;

Англія: Дж. Байрон, Вальтер Скотт, Конан Дойль;

Німеччина: Гете, Шіллєр;

Польща: Адам Міцкевич;

США: Дж. Лондон, Марк Твен;

Росія: О.С. Пушкін, М. Гоголь, М. Лермонтов, С.С. Тургенєв, П.І. Чехов, Л.М. Толстой.

Художні стилі Нового часу:

- бароко живопис (Ван Дейк, Рубенс)

скульптура (Д. Берніні)

архітектура (Растреллі)

- рококо живопис (Ватто, Буше)

- класицизм музика (І.С. Бах, В.А. Моцарт) література – ХVІІІ століття Франція (Корнель, Рассін, Мольєр). Росія (Ломоносов)

- сентименталізм література Росія (Карамзін, ”Бедная Ліза”.)

- романтизм живопис А. Врубель, В,А. Серов, К.Л. Брюллов, Кіпренський)

музика (Шуберт, Ліст, Шопен, Бетховен)

література (Франція –Олександр Дюма, Жюль Верн, Віктор Гюго „Собор Паризької Богоматері”), (Україна – Т.Г.Шевченко „Тополя”), (Росія – О.С.Пушкін рання поезія, М.Лермонтов), (Англія Вальтер Скотт ”Айвенго”)

- реалізм живопис (Караваджіо, Веласкес, Шарден, Рембрандт)

література (ХІХ ст. - Франція – Флобер, Оноре де Бальзак), (Англія –Чарльз Діккенс), (Україна – Панас Мирний)

музика (М.П. Мусоргський , П.І.Чайковський),

- критичний реалізм

література (Франція - Ф. Cтендаль „Червоне і чорне”, Оноре де Бальзак „Гобсек”), (Англія –Ч.Діккенс „Пригоди Олівера Твіста”), (Росія – Ф.М, Достоєвський „Злочин і кара”, Л.М.Толстой „Война і мир”, „Анна Каренина”)

- імпресіонізм живопис (Моне, Піккасо, Мане, Бенуар),

література (Дебюссі, Равель, Гі де Мопассан, М.Коцюбинський)

- символізм література (А.Рембо, П.Верлен, Аполлінер)

- експресіонізм література (В.Стефаник)

- постімпресіонізм живопис (Ван Гог).

Витоки та основні засади Просвітництва.

Культурний рух Просвітительства був започаткований в Англії у другій половині XVII ст., де під впливом буржуазної революції зародилось багато ідей, характерних для всієї епохи Просвітительства. В усіх країнах Європи розвиток культури у XVIII ст. тією чи іншою мірою проходив під знаком ідей Просвіти­тельства. Проте найчисленніший, осяяний талантами загін просвітите­лів сформувався у Франції в XVIII ст. Саме звідси, несучи на собі відбиток французького генія, ідеї Просвітительства поширились по всій Європі. Під їх впливом відбувся розвиток революційного руху в Західній Європі, що залишило величезний слід у світовій культурі.

В історичній зміні культурних епох Просвітительство привертає увагу напруженою концентрацією ідей у занадто стислому часовому про­сторі, в основному XVIII ст. Панівною ідеєю Просвітительства є ро­зум, його здатність пізнати сутність речей і явищ. Мислячий розум став єдиним мірилом усього сущого на землі.

Ідеї, народжені європейською культурою епохи Просвітительства, по­ширилися у світі, стали частиною його надбання. Під їх впливом в Україні епоха Просвітительства характерна для часу з кінця XVIII до середини XIX ст. У цей період розвиток української культури, її стан та головні культуротворчі завдання багато в чому зумовлені соціально-політичними подіями другої половини XVIII ст. Втрачалися рештки української державності. Україна перетворювалася у провінцію двох великих імперій з деякими етнографічними особливостями. Це призве­ло до того, що ренесансно-барокова (козацька) культура занепадала, породивши барокове розмаїття та перехід до рококових і класичних форм.

Вже у XVII ст. соціально-економічний і політичний розвиток євро­пейських держав, незважаючи на своєрідність обраного кожною шляху, набув характеру загального процесу, єдиного за своїми тенденціями й спрямуваннями. Процес генезису продуктивних сил в Англії та Гол­ландії внаслідок успішних буржуазних революцій набуває незворотного характеру. Він стає визначальним чинником у подальшому розвитку Європи. Панівною ідеєю Просвітительства був розум. Відповідно до цього змінився традиційний погляд на людину. На думку просвітителів, всесвітній розум накреслив параметри людського існування. Вони ква­ліфікували людину як істоту політичну, а суспільств як співтовари­ство таких істот. Добробут людства просвітителі ставили в пряму за­лежність від розуміння й виконання вимог закону, намагаючись спряму­вати інтелектуальні зусилля у відповідному напрямі.

Отже, одним з основних напрямів філософських і соціально-політичних шукань просвітителів стає проблема виховання, їхній громадський па­фос реалізується у заклику до створення в суспільстві умов, сприятливих для формування цілісної, не роздертої суперечностями істоти. Цьому віддають свої зусилля найвидатніші представники Просвітительства, їхні твори стають програмою соціальних перетворень, знаряддям фор­мування нового типу особи, іншого способу мислення, відповідаючи загальним сподіванням на справедливе суспіль­ство, Велика французька революція провела межу між минулим і май­бутнім, прискоривши хід історії. Великі мислителі, які у Франції прова­дили в маси ідеї революції, що наближалася, самі виступали вкрай революційно. Ніяких авторитетів вони не визнавали. Релігія, розуміння природи, суспільство, державний порядок були піддані нещад­ній критиці; все повинно було стати перед судом розуму: або виправда­ти своє існування, або відмовитися від нього. Єдиним мірилом усього існуючого став розум.