6. Досягнення і проблеми культури незалежної україни.

Після початку проведення політики перебудови, гласності і демо­кратизації в Україні відбувається широке національно-демократичне піднесення. З середини 80-х років в умовах піднесення національної самосвідомості, становлення демократії багато українських літераторів активно включилися у громадсько-політичне життя. У 1989 р. було за­сноване Товариство української мови імені Т.Шевченка, метою якого стало утвердження української мови у всіх сферах суспільного життя, її всебічного розвитку, охорона чистоти і самобутності мови. Відбува­ється справжній газетно-журнальний бум. Народ наново відкриває свою історію, проходять широкі дискусії про гетьмана І.Мазепу, про діяль­ність Центральної Ради, радянсько-німецький договір 1939 р., уперше публікуються матеріали про голод 1932-1933 рр. Друкуються раніше заборонені книги, виходять на екрани фільми. Встановлюються перші контакти з діаспорою. Творча інтелігенція взяла активну .участь у ство­ренні Народного Руху України.

Після здобуття Україною незалежності в 1991 р. почався новий етап розвитку українського суспільства. Україна стала суверенною демок­ратичною державою, почалися радикальні реформи. Головною особ­ливістю сучасного періоду можна вважати його перехідний характер. Ми можемо говорити про те, що в суспільстві склалася нова соціокультурна ситуація, яка характеризується іншими соціально-економічними умовами, формами власності, характером стосунків між людьми, соці­альною структурою, системою цінностей. Принципово новий статус в наші дні отримала національна культура. У той же час серйозно впли­ває на всі сфери суспільного життя економічна криза.

Одним з найважливіших для розвитку культури є питання про наці­ональну мову. У 1989 р. Верховною Радою був ухвалений "Закон про мови в Українській РСР". Статус української мови як державної за­кріпила Конституція України. З прийняттям нового законодавства по­чався процес переходу на українську мову державних органів, засоби масової інформації, установ культури, освіти. Життя вже виявило багато труднощів, які стоять на цьому шляху. За переписом 1989 р. українці становили 72% населення республіки, серед них рідною українську мову назвали 67%, російська мова переважає на сході України, в Кри­му.

Фінансові проблеми перешкоджають збільшенню тиражів україн­ських книг, комерційна література в основному привозиться з Росії. Тобто очевидно, що для успішного розв'язання проблеми не досить адміністративних заходів, а потрібна культурно-просвітницька робо­та, державна економічна підтримка. .Скорочуються тиражі книг. Опти­мальним показником вважається, коли на душу населення друкується 12-14 книг на рік. Якщо в 1991 р. в Україні цей показник становив 3,6, то в кінці 90-х - 6,99. Населення значною мірою позбавлене можли­вості читати періодику (зараз в Україні тільки близько 8% сімей перед­плачують газети або журнали).

У 1999 р. в більш ніж 60% середніх навчальних закладів викла­дання здійснювалося державною мовою, за винятком декількох регі­онів. У системі середньої освіти зникла одноманітність. З'являються авторські школи. Особливий розвиток отримали нові види середніх на­вчальних закладів з ранньою профілізацією - гімназії, ліцеї. Діє програ­ма державної підтримки обдарованих дітей. В 2000 р. почато перехід на 12-річну середню освіту. Однак соціальне розшарування населення все частіше додає системі освіти по суті становий характер. Державні шко­ли зазнають фінансових труднощів, вчителям нерегулярно виплачуєть­ся зарплата. Практично зникла система професійного навчання, оскі­льки промисловість неспроможна фінансувати ПТУ Масово закрилися дитячі садки.

Реформується система вищої освіти. Для підвищення її рівня вве­дена система акредитації. Найбільші навчальні заклади отримують статус Національних. Наприклад, Національний Київський універси­тет ім. Тараса Шевченка, Національний університет "Києво-Могилянська академія", з 2000 р. - Донецький національний університет. Крім державних, з'являється велика кількість комерційних вузів. Внаслідок цього кількість різного роду інститутів, академій, університетів зросла майже вдвічі.

За роки незалежності розширилися культурні контакти з різними країнами. Це сталося завдяки роботі різних міжнародних фондів, мож­ливості поїздок, спільним проектам. Були видані твори письменників, які працювали в еміграції, з'явилася перекладна література провідних закордонних істориків-українознавців (у 1993 р. українознавство викла­далося у 28 університетах і коледжах США і в 12 університетах Канади). Попри фінансові та ін. труднощі розвивається українська наука. Україна бере участь у великих міжнародних програмах століття, напри­клад, космічних програмах "Морський старт", Глобалстар". Вперше запрацювала національна українська станція в Антарктиді. В той же час на науковому потенціалі дуже серйозно відбилися економічні про­блеми. Реструктуризація управління економікою, перехід одних підпри­ємств у приватну власність, збитковість інших негативно позначилися на галузевих наукових і проектних інститутах. Державне фінансування науки скоротилося в чотири рази. В Україну широко завозиться елект­ронна техніка, власна її розробка і виробництво не налагоджуються. Погіршення умов життя і роботи стало головною причиною того, що у 90-і рр. за кордон виїхали тисячі наукових співробітників.

З'явився розподіл культури на елітарну і масову. Україна з і ткнулася з таким явищем, як американізація культури, що особливо відчуваєть­ся в кінематографі (виробництво власних фільмів майже припинило­ся), популярній музиці, літературі.

Для багатьох людей відвідування театрів, музеїв, бібліотек, тим біль­ше які-небудь поїздки стали недоступними. У зв'язку зі значним скоро­ченням життєвого рівня (за рівнем життя Україна займає 95-е місце в світі, а понад половина населення живе нижче межі бідності), погір­шенням медичного обслуговування, зростанням вартості ліків, усклад­ненням екологічної обстановки спостерігається збільшення захворю­ваності, смертності, зниження народжуваності.

Національні меншини України отримали широку можливість задо­вольняти свої культурні запити. Виникли національні культурні това­риства євреїв, греків, німців. Наприклад, радіо в Маріуполі регулярно веде передачі грецькою мовою (в Донецькій області понад 100 ти­сяч греків), створено грецький національний університет. Відбувається обмін культурними делегаціями. Відкрилися школи з польською, ру­мунською, угорською, іншими мовами викладання. Особливої уваги вимагає проблема розвитку культури кримськотатарського населення. Зник державний контроль, який багато років тяжів над творчою інтелігенцією. Розширилися можливості гастрольної діяльності. Однак багато театрів, творчих колективів через скорочення державного фі­нансувати виявилися у складній ситуації. Відбувається, з одного боку, усвідомлення необхідності їх підтримки органами влади, в тому числі місцевої, з іншого боку, йде пошук спонсорів, меценатів. Прикладом може служити Донецький оперний театр ім. А.Солов'яненка, художнім керівником якого є В.Писарєв. Тут не припиняються прем'єри спектак­лів, з успіхом проходять зарубіжні гастролі, організовуються національні і міжнародні фестивалі.

Нові можливості відкриваються перед українською культурою в зв'я­зку з формуванням в Україні громадянського суспільства. Новий гро­мадський (так званий "третій" - на відміну від перших двох - державного та комерційного, бізнесового) суспільний сектор - це сума недержав­них неприбуткових організацій, які сьогодні вже здатні впливати на хід суспільних, зокрема культурних процесів.

Принципово змінилися відносини держави і церкви. Конституція України гарантує громадянам свободу совісті і віросповідання, збері­гаючи відокремлення церкви від держави і школи від церкви. Ці поло­ження законодавства з тих, що декларуються, перетворилися на реаль­ні. В Україні за станом на 1 січня 2000 р. діяло близько 22 тис. релігійних організацій, які входять до 80 конфесій, течій і напрямів. З проголошен­ням незалежності України відбувся розкол у православній церкві. Скла­лися три православні конфесії: Українська православна церква Мос­ковського патріархату, Українська православна церква Київського патріархату і Українська автокефальна православна церква. Відновлена діяльність Української греко-католицької церкви, крім того існують рим­сько-католицька церква, 32 напрями протестантства (баптисти, адвен­тисти сьомого дня, ієговісти тощо), общини іудеїв, іслам, нетрадиційні культи (РУН-віра, кришнаїти, буддисти). Релігійним общинам поверне­ні націоналізовані в минулому будівлі. Відновлено шедевр української храмової архітектури - Михайлівський золотоверхий собор, а також Ус­пенський собор Києво-Печерської лаври.

XX сторіччя в історії української культури, як і у всьому світі, повне протиріч, досягнень і втрат. Особливістю розвитку національної куль­тури є визначальна роль політичного чинника. Основні його етапи спів­падають з основними етапами політичної історії. Нові можливості від­криває перед культурою утворення української незалежної держави. Однак досі їх використання утруднене кризою. Вихід з неї - завдання не тільки економіки, але й культури.