logo
История украинской культуры

4. Освіта.

Однією з характерних рис української культури ХVІ-ХVІІІст. є особливий інтерес, який виявляло суспільство до питань освіти.

Оскільки культура розвивалася в умовах польської експансії, з, „6н„я католицької і православної церков, то кожна з сторін прагнула використати всі засоби для посилення свого впливу. Своєрідним результатом такого протистояння стала широка мережа різноманітних шкіл.

Тривалий час основним типом навчальних закладів були потягові, парафіяльні (приходні) школи при православних монастирях і церквах. Рівень та форми навчання в них вже не відповідали вимогам часу. Після утворення Речі Посполитої 1569 р. Україні з'явилися єзуїтські колами по суті вищі школи, які були добре організовані і фінансово забезпечені Головною умовою прийому до єзуїтського коледжу було спочування католицизму Ці учбові заклади виконували функцію ока­толичування і ополячення українського населення.

Незважаючи на те, що більшість представників української еліти орієнтовувалася як вже говорилося, на чужу культуру і мову, знайшлися все ж патріотично настроєні багаті феодали, які виступили ініціатора­ми створення православних шкіл, які б не поступалися єзуїтським. Взагалі, традиції меценатства були в цей період яскраво вираженими. Можна назвати імена Андрія Курського, який втік від немилості Івана Міляновичі на Волиш створив цілий культурний , який у своєму маєтку зібрав багатьох діячів культури України, Білорусії та ін. Одним з найбільш відданих укра­їнській культурі людей був князь Костянтин Василь Острозький. У 1576р. у своєму маєтку він відкрив перший православний колегіум, куди для роботи були запрошені фахівці з ряду європейських країн. У колегіумі вивчалися давньослов'янська, грецька і латинська мови, а також цикл дисциплін, який називався за традицією "сім вільних наук": граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика.

Ініціатива князя Острозького знайшла багатьох послідовників. Най­більш активними з них стають братства, і, треба сказати, шкільна справа входить до числа їх головних турбот. У 1584 р. був отриманий .дозвіл на цю діяльність, а у 1586р. була відкрита перша братська школа у Львові. Тільки на Правобережжі було створено біля ЗО подібних шкіл.

Включається до створення шкіл і козацтво, особливо у XVII ст. Утве­рдження в ході Хмельниччини форм національної державності, полко­вого розподілу, місцевого самоврядування вело до масового відкриття початкових шкіл. Своя школа діяла, зокрема, в Запорозькій Січі. При цьому треба наголосити, що офіційна гетьманська влада опікувалася створенням і підтриманням освітньої системи шкільництва. В своєму листі один з гетьманів на початку XVII ст. писав: "Яко завше з предків своїх військо запорозьке звикло чинити стараніє... аби науки або цвічення в письмі святому (були у) подпорі благочестя нашого".

На початок XVIII ст. в Україні нараховувалися сотні шкіл, зокрема на Лівобережжі понад 1000. Практично в кожному великому селі, в містечках і містах були школи. Дуже добре справа освіти була поставле­на в Ніжинському та Полтавському полках, де кількість шкіл перевищу­вала кількість поселень. Вони відрізнялися демократичністю статутів, у них безкоштовно вчилися діти всіх станів, зокрема сироти.

У Європі в цей час формуються два по суті протилежних підходи до навчання і виховання. Якщо у Франції знайшли підтримку ідеї Руссо і Песталоцці про вільний розвиток духовних сил і здібностей людини че­рез інтерес, через гру як форму навчання, то у Німеччині переважала думка про необхідність жорсткої регламентації і контролю за навчан­ням, постійного нагляду вчителів. Ці тенденції знаходили відображення і в Україні, що відбилося в ході конкурентної боротьби православних та єзуїтських шкіл. Про напруженість боротьби свідчать приклади закрит­тя ряду братств і братських шкіл на заході України. Навіть Острозький колегіум припинив своє існування після смерті князя Костянтина. Його внучка Анна-Елоїза на його базі відкрила єзуїтський колегіум. Львів Польща вважала своєю землею, і у 1661 р. уряд відкрив тут університет, перший в Україні.

Наступ єзуїтів привів до переміщення центру культурного, життя з заходу України на Лівобережжя. У XVI ст. запорозьке козацтво сформувалося як окремий стан. На 1620 р. Брестська унія по суті втратила своє значення у центральному регіоні України.

Осердям культури у Києві стали Печорська лавра і Київське братст­во. У 1632 р. митрополитом стає Петро Могила, який провів ряд ре­форм, що сприяли відновленню авторитету православної церкви: за­тверджені нові правила освячення ієрархів, введена проповідь як форма богослужіння, повернені землі і приміщення, які церква втратила у зв'я­зку з Брестською унією. Одначе Могила не був реформатором у євро­пейське значенні. Навпаки, він прагнув посилити вплив церкви на політичну сферу.

Важливу роль П.Могила зіграв і в справі розвитку освіти. У 1632 р. на базі братської школи і школи Києво-Печерської лаври був створений новий колегіум, який був названий його ім'ям. У основі І2-річного ку­рсу навчання знаходилися "сім вільних наук" . Вчилися діти всіх станів - від аристократів до козаків і селян. У навчальному процесі використо­вувалися такі прогресивні форми, як дискусії, театральні вистави, за­охочення кращих учнів (спудеїв), складання екзаменів комісії (а не од­ному професору), спільні заходи студентів і викладачів. Важливо, що колегіум мав гуртожиток, що було рідкістю на той час. У 1701 р. з ініціативи гетьмана Мазепи колегіуму було присвоєне звання академії.

Багато хто з вихованців колегіуму був на службі у Росії, оскільки у допетровську епоху там не було вищих учбових закладів європейсько­го рівня. Підготовку освічених людей здійснювали за кордоном, зокре­ма в Україні, але ставлення до них у Москві було насторожене. У зв'язку з цим багато хто не повертався додому після завершення освіти. 330 чоловік, посланих на навчання царем Борисом Годуновим, повернув­ся тільки один. Тому з Києва до Москви прибуває, наприклад, Симеон Полоцький, який став вчителем царівни Соф'ї, царевича Федерата ін­ших царських дітей. З 23 ректорів Московської академії у XVIII ст. 21 дістав освіту у Києві, а з 125 її професорів - 95.

Як бачимо, відплив освічених людей з України вже тоді йшов повним ходом, що було, безумовно, негативним явищем для української культури. У ХVIIІст. таких людей називали "перелітними птахами".

У1700 р. колегіум з'явився у Чернігові, в 1726 р. - у Харкові, у 1738 р.. у Переяславі.

Таким чином, у XVI - першій половині XVIII ст. в Україні широко розповсюдилася шкільна справа та ідеї освіти. Унікальним досягнен­ням був високий відсоток письменних людей (до 90%). Позитивною рисою була доступність, нестановий, демократичний характер освіти. Діти всіх соціальних груп могли вчитися, оскільки навчання було безко­штовним. Однак освіта була досить відірвана від життя. Зокрема пито­ма вага природничих і точних наук була дуже мала. Наприклад, у Киє-во-Могилянській академії факультет медицини був відкритий лише у XIX ст. Жива мова народу практично не впроваджувалася в учбовий процес, який проходив переважно латиною. Традиція широкої почат­кової освіти була перервана разом з закріпаченням українських селян до кінця XVIII ст. при Катерині II.