IV. Культура україни хvі-хvііі ст.

1. Передумови і труднощі культурного піднесення XVI- XVIII ст.

2. Особливості релігійної ситуації в Україні.

3. Книгодрукування і література.

4. Освіта.

5. Нові галузі науки.

6. Мистецтво.

1. Передумови і труднощі культурного піднесення ХVІ-VIIІ ст.

ХVІ-ХVШ ст. - виключно складний і важливий період в житті україн­ського народу. У політичній історії він охоплює такі процеси, як перехід всіх українських земель під владу Речі Посполитої, наростання визволь­ної боротьби, створення національної державності в ході Хмельниччи­ни, подальша втрата завоювань. У вітчизняній культурі це була яскрава, плідна епоха, принципова для подальшого розвитку. Можна виділити цілий ряд причин, які пояснюють культурне піднесення в Україні у XVI-ХVШст.

Передусім треба підкреслити, що тоді ще були живі традиції Київ­ської Русі. Найкраще вони збереглися у західноукраїнських землях, менш потерпілих від монголо-татарського нашестя. Крім того, у ве­ликому князівстві Литовському культурна спадщина Київської Русі була сприйнята на державному рівні.

У XVI ст. триває стабілізація і пожвавлення економічного життя,

зростання міст. Нараховувалося до 20 великих українських міст з насе­ленням понад 10-15 тис. жителів. У Львові, Києві кількість ремісничих спеціальностей досягала 300. Розвитку товарно-грошових відносин спри­яло магдебурзьке право (правова система, яка закріплювала самовря­дування городян). На Волині і в Галичині все ширше практикувалося будівництво світських споруд не з дерева, а з каменю і цегли, у XV ст. у Львові було побудовано водопровід.

Свою роль відіграв і вплив західноєвропейського Відродження та Реформації. В містах України, як і в ряді інших європейських країн, про­живало етнічно різнорідне населення: крім українців - поляки, німці, євреї, вірмени, угорці, греки, що сприяло взаємопроникненню різних культур. У XV ст., коли під ударами Туреччини прийшли до занепаду італійські колонії у Криму, частина генуезьких купців переселилася до Львова і Києва. З іншого боку, діти українських вельмож навчалися в університетах Праги, Кракова, Болоньї. Варто пригадати імена україн­ського поета XV ст. Павла Русина, професора медицини й астрономії з Дрогобича Юрія Котермака. Гуманістичні настрої та ідеї, європейські художні стилі набували на українському культурному ґрунті нових форм.

Найважливішим чинником, який впливав на розвиток культури в Україні в цей період, була національно-визвольна боротьба українсько­го народу Утворення Речі Посполитої внаслідок Люблінської унії у 1569 р. призвело до концентрації практично всіх українських земель у спільних державних кордонах, поставило їх населення у найважчі полі­тичні, соціально-економічні умови. У зв'язку зі зростанням міст в Єв­ропі зріс попит на продукцію сільського господарства, а Іспанія, яка досі була, "житницею Європи", не справлялася з цим завданням. Потрі­бні були нові постачальники, і на цю роль претендувала Польща. Поль­ські феодали захопили землю, закріпачили селян, витискали з України максимум прибутку, але в той же час захистити її від набігів турок і татар виявилися неспроможними. У цих умовах всі культурні процеси перепліталися як з боротьбою проти польського засилля, так і з оборо­ною рубежів від натиску Кримського ханства й Османської Туреччини.

Неоднозначною у розвиткові української культури в XVI ст. - пер­шій половині XVIII ст. була позиція соціальної еліти. Своєю меценатсь­кою діяльністю прославилися князь Костянтин Василь Острозький, князь Юрій Слуцький, Єлизавета (Галшка) Гулечівна. Однак більшість украї­нських феодалів, верхівка духовенства в умовах панування Речі Поспо­литої віддалялися від національної культури - мови, традицій, правосла­вної віри - і сприймали польську. Один з українських публіцистів Мелетій Смотрицький в полемічному трактаті "Тренос" ("Плач") відобразив скорботу православної церкви за династіями Вишневецьких, Збаражських, Слуцьких, Заславських, інших, які раніше були віддані вірі своїх предків, а зараз її покинули. Втрата народом своїх поводирів, еліти суттєво вплинула на розвиток культури.

У цій історичній ситуації роль духовного лідера народу взяло на себе козацтво - самобутній суспільний стан, який сформувався в XV-XVI ст. Саме козацтво підхопило традицію національної державності, виступило захисником православної церкви, української мови.

Всенародна війна за свободу України 1648-1657 рр. безпосеред­ньо відбилася і на культурному житті. Патріотичні почуття, спільні походи, масове переселення - все це сприяло культурній інтеграції різних регіонів. У ході війни міцніла нова українська державність, що спиралася на козацькі традиції. Хоч Гетьманщина включала тільки частину національної території, але саме її існування вело до зрос­тання національної самосвідомості.

Кризова ситуація в культурі України виникла в кінці XVIII ст. після того, як внаслідок трьох поділів Польщі українська територія вияви­лася у складі двох імперій - Російської та Австрійської, в яких прово­дився антиукраїнський політичний курс. У Російській імперії по суті повторилася ситуація попереднього сторіччя, тільки тепер козацька старшина стала частиною дворянства, сприйняла російську культуру. Єдиними носіями і творцями української культури в цій ситуації зали­шилися низи суспільства, простий народ.