2. Особливості літературного процесу.

У ситуації на межі ХVШ-ХІХ століть, яка вище вже була охарактери­зована, коли українська мова зберігалася тільки в усному мовленні, і пізніше - в умовах урядових заборон і переслідування - процес станов­лення української літературної мови набув особливої важливості і осо­бливої складності. М.Грушевський писав: "Мова вирішила долю укра­їнського відродження, відновивши розірваний зв'язок між інтелігенцією і народом..." Звідси - особливості української літератури XIX ст.: народ­ні теми творчості, реалізм і демократизм.

Першим твором народною мовою, який почав процес її оформ­лення у сучасну літературну мову, стала "Енеїда" І.Котляревського. Пародія на поему Вергілія, де троянський герой Еней показаний коза­цьким ватажком, була опублікована у Петербурзі у 1798 р. без відома автора. Вже після її успіху Котляревський доповнив, розширив свою поему, написав музичні комедії "Наталка-Полтавка", "Москаль-чарівник".

Гумористичний і сатиричний тон творів Котляревського був підхо­плений іншими письменниками, передусім гуртка, центром якого був Харківський університет.

Його ректор П.Гулак-Артемовський писав вірші українською мо­вою. Отримали популярність байки Є.Гребінки, Він брав класичні сю­жети і додавав їм виразного українського колориту. Пізніше Є.Гребінка переїхав до Петербурга, писав повісті російською мовою, був серед друзів молодого Т.Шевченка.

До харківського гуртка належав також Г.Квітка-Основ'яненко - основоположник української художньої прози. Його повісті різноманітні: одні - написані з гумором, другі - сентиментальні, треті - дають реаліс­тичні картини (краща - "Сердешна Оксана"), інші просякнуті народни­ми віруваннями і переказами ("Конотопська відьма"). Квітка-Основ'яненко перервав традицію вико­ристання української мови тіль­ки в комічних жанрах.

Безумовно, переломною в становленні української літера­турної мови і суспільному ви­знанні української літератури стала творчість Тараса Григоровича Ше­вченка. "Його творчість, - писав М.Грушевський, - це творчість народу, що досягає відразу, без перехідних ступенів, високого інтелектуального розвитку й індивідуальної свідомості і поєднує в своїх творіннях безпо­середність народної поезії зі свідомістю літературної творчості". Ши­роко відомі основні віхи життєвого шляху Шевченка: народження у сі­м'ї кріпаків пана Енгельгарда, рання смерть батьків, робота "в наймах" і у пана козачком, переїзд до Петербурга, знайомство з земляком - худо­жником І.Сошенком, викуп з неволі на гроші, виручені від продажу портрета В.Жуковського роботи К.Брюллова, навчання в Академії ми­стецтв, участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, арешт і 10-літня рекрутчина з забороною писати і малювати, смерть незабаром після повернення з заслання. Перший "Кобзар" виходить у 1840 р. у Петер­бурзі, через рік - "Гайдамаки". Геніальний поет, Шевченко вніс в укра­їнську літературу новий зміст: рішучий протест проти кріпацтва, захист свободи і гідності особистості, захоплення народними і національно-визвольними рухами, заклик до суспільної справедливості: Особистість і творчість Шевченка - символ всієї української культури.

Суперечливість духовного життя України того часу відбилася в тво­рчості письменника, лінгвіста, історика, публіциста П.Куліша, Це ім'я майже на півсторіччя незаслужено було забуте, але зараз викликає пи­льний інтерес. Прихильник культурно-національного відродження, Ку­ліш болісно шукав шляхи до нього: від нелегального Кирило-Мефодіївського товариства - до літературної діяльності у петербурзькій "Основі", від союзу з галицькою громадськістю - до надій на польську допомогу. Безперечним є значення його етнографічної збірки "Записки о Южной Руси", історичного роману "Чорна рада", тритомної історичної праці про національно-визвольну війну під керівництвом Б.Хмельницького "История отпадения Малороссии отПольши".

Демократичний напрям в українській прозі розвивала Марко Вов­чок (М.Віленська). її збірка "Народні оповідання", повісті "Інститутка", "Кармелюк" приголомшують трагічною правдивістю картин кріпаць­кого гніту, вражають чи образами простих людей. Російською мовою роз­повіді переклав І.Тургенєв. Т.Шевченко у вірші "Марку Вовчку" звер­тається до неї як до продовжувачки справи свого життя.

Твори знаменитого українського байкаря Л.І.Глібова в руслі де­мократичних настроїв того часу в алегоричній формі зображали без­прав'я простих людей, свавілля поміщиків, лицемірство, святенницт­во.

С.Руданський закінчив медичний факультет Петербурзького уні­верситету і працював лікарем в Ялті у Криму. Популярність йому при­несли "співомовки" - сатиричні невеликі вірші, діалоги. Тільки після його передчасної смерті Олена Пчілка та інші письменники зібрали й опублікували його чудові, в стилі народних пісень, ліричні вірші.

І.Нечуй-Левицкий створив у вітчизняній літературі жанр соціаль­но-побутової повісті. Письменник, який багато років працював учи­телем в школах і гімназіях практично по всій Україні, чудово знав всі шари українського суспільства: життя селян після ліквідації кріпацт­ва, побут робітників, проблеми взаємин інтелігенції і народу ("Кайдашева сім'я", "Микола Джеря").

На революційно-демократичних принципах базувалася творчість Панаса Мирного (П.Я.Рудченко), Автор новаторських соціально-пси­хологічних романів і повістей про народне життя, він підняв україн­ську прозу до високого рівня художньої досконалості. Романи "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" (спільно з Ї.Біликом), повісті "Лихі люди", "Лихо давнє і сьогочасне", "Голодна воля", п'єса "Лимерівна" та інші його твори - це величезна художня епопея, яка відображає життя укра­їнського народу протягом майже всього XIX ст., особливо у післяреформений час. Новим для української літератури в творчості П.Мирного було те, що головна увага приділялася внутрішньому світу героїв, їх переживанням, мотивам вчинків, еволюції поглядів.

Служінню ідеалам трудового народу присвятив творчість революціонер-демократ П.А.Грабовський, який помер на засланні у Тоболь­ську. Розглядаючи літературу як "живу творчу силу суспільного руху", він створив прекрасні революційні вірші (збірки "Пролісок", "З Півночі", "Кобза").

У 70-і роки приходить до літератури І.Франко. Людина різносторонньо обдарована, він проявив себе в поезії і прозі, драматургії і публіцистиці, новелістиці і літературній критиці, історії й етнографії, філософії і політиці. Син селянина-коваля з-під Дрогобича, який на­силу отримав можливість закінчити школу і гімназію, І.Франко так формулював своє кредо: "Як син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я відчував себе зобов'язаним віддати свою працю цьому простому народові". Своєму принципу Франко слідував і в літе­ратурно-видавничій діяльності (альманах "Друг" у Львові), і в політич­ній боротьбі (декілька разів був арештований за соціалістичні погляди, брав участь в заснуванні Української радикальної, партії), але найбільш вражаюче і послідовно - в літературній творчості: ліричні збірки "З вершин і низин", "Зів'яле листя", історична повість "Захар Беркут", гостро соціальний "Борислав сміється", поема "Моїсей", психологічна драма "Украдене щастя", І.Франко багато зробив для зближення літера­турного процесу в Західній і Східній Україні, для розширення контактів з європейськими літературами, був обраний членом багатьох наукових товариств, перекладав Байрона, Гейне, Ґете.

Яскравим явищем української літератури була творчість Лесі Укра­їнки (Л.Квітка-Косач). Вона розірвала коло традиційної самобутньої • тематики, збагатила українську поезію, драматургію образами світо­вої історії, глибокими художніми узагальненнями, картинами зіткнення філософських, етичних ідей. У її вихованні, освіті яскраво проявилися національні традиції, які склалися до 70-х років. Батько - учасник руху "Громад", друг М.Драгоманова, мати - письменниця Олена Пчілка. І.Франко писав, що після шевченківського "Поховайте та вставайте" Україна не чула такого сильного, гарячого поетичного слова. З разю­чою мужністю Л.Українка протистояла особистій трагедії - вже в ди­тинстві її спіткала важка, невиліковна тоді хвороба. Вимушена подовгу жити на Кавказі, в Єгипті, Італії, вона ніколи не замикалася на лікуванні, вивчала історію, культуру, традиції країн, куди привела її доля. Від ліри­ки письменниця йде до поем ("Давня казка", "Самсон", "Роберт Брюс"), і вінчають її творчість драматичні поеми ("У катакомбах", "Касандра") та поетичні драми ("Лісова пісня").

У 90-х роках починається творчість М.М.Коцюбинського. У цей період він поступово звільнявся від культурницьких ілюзій і утвер­джувався на революційно-демократичних позиціях. Він розвинув жанр психологічної новели і продовжив традицію соціальної повісті. Вже в ранніх своїх творах показує благородство простих трудівників, про­будження в них почуття власної гідності, їх прагнення до свободи.

Таким чином, можна виділити такі етапи розвитку української літе­ратури в XIX ст.:

- рубіж XVШ-ХІХ ст. і початок XIX ст. - поява перших творів народ­ною мовою (перш за все "Енеїда");

• 40-50-і роки XIX ст. - творчість Т.Шевченка й оформлення укра­їнської літературної мови, головне місце у тематиці займає реалісти­чне змалювання народного життя;

• друга половина XIX ст. - широка палітра літературних жанрів, поглиблення соціального, поява психологічного аналізу, збагачення проблематики, ускладнення образного ряду, особливо у творчості І.Франка, Л.Українки, об'єднання літературного процесу в Західній та Східній Україні.