Тема №6 Культура епохи Відродження. План

1. Особливості культури відродження.

2. Формування наукових знань.

3. Мистецтво епохи Відродження.

4. Реформаційний рух.

Особливості культури відродження.

Епоха Відродження – один із самих яскравих періодів в історії світової культури - Раннє Відродження

- Високе Відродження

- Пізнє Відродження.

Типовим містом епохи Відродження стала Флоренція. “Батьками” –

живописець Мазаччо, скульптор Донателло, архітектор Брунеллескі.

Це перехідна епоха від середньовічної культури до епохи Нового часу(в Італіі XIV – XVI ст., в інших країнах – XV - XVI ст.). Для культури характерні: антиклерикальна спрямованість, гуманізм, звернення до античної спадщини, прагнення її “відродження” й переосмислення на основі нової буржуазної ідеології. Це сталося в наслідок соціального зміцнення класу буржуазії з його оптимізмом, героїчним характером образів. Відродження високо підняло уяву про людський розум, його здатність пізнавати світ. Бурхливий розвиток науки - характерна риса цього періоду. Особливу увагу в пошуках ідеалу гуманісти звертали на історію людства. Небувалого розвитку досягли в той час живопис, скульптура, архітектура, література. В епоху Відродження продовжуються традиції античності в нових історичних умовах.

У суспільному житті спостерігаються великі зміни внаслідок Реформації - широкого суспільного антифеодального руху, спрямованого проти католицької церкви

Творцями ренесансної культури були вихідці з най­різноманітніших соціальних верств, а її досягнення в гуманітарних і природничих знаннях, літературі, мистецтві стали здобутками всього суспільства.

Формування наукових знань.

Європейському гуманізму були притаманні численні напрями. Його Ідеологія мала широку соціальну платформу, але основою її були прин­ципи, які визнавала більшість гуманістів. Отже, утвердившись як ціліс­ний світогляд, гуманізм став важливим чинником розвитку всієї рене­сансної культури. Окремо слід зазначити, що гуманізм завжди мав натурфілософські тенденції. Людина і природа, співвідношення природи і Бога - предмети по­стійного осмислення в епоху Відродження. В розвитку ренесансного світогляду провідну роль відігравав флорентійський неоплатонізм (осно­воположник - видатний гуманіст-філософ із Флоренції Марсіліо Фічіно (1433-1499). Ідеалістична філософія Платона, зокрема його вчення про всесущність Бога, про “світову душу”, розчленовану в приро­ді, була взята на озброєння гуманістами. В їх переробці вона сприяла розвитку пантеїстичних уявлень (ототожнення Бога, природи і всесвіту) за своєю суттю антицерковних і антисхоластичних. Зокрема, характер­ними для філософії епохи Відродження були погляди Джордано Бруно(1548-1600), який створив одну з найрадикальніших і послідовніших пантеїстичних систем. Неоплатоністи, безперечно, зробили значний внесок в утвердження філософського вільнодумства. Проте ключ до пізнання істини вони шукали в піфагорійській теорії чисел, кабалістиці (віра в те, що за допо­могою спеціальних ритуалів і молитв людина може активно втручатись у божественно-космічний процес), а не в досліді. Новий метод науки на рубежі XV і XVI ст. запропонував італійський учений, живописець, скульптор, ар­хітектор, інженер Леонардо да Вінчі (1452—1519). Він широко вико­ристовував метод наукового дослідження, закликав до міцного зв'язку науки з життям. Йому належить відомий афоризм: “Наука - полково­дець, практика - солдати”.

Ідеї Леонардо да Вінчі щодо пізнання світу набули подальшого розвитку в працях інших вчених, зокрема в творі, який створив англій­ський гуманіст Френсіс Бекон (1561-1626) “Новий органон”. Бекон стверджував, що відчуття людини є головним джерелом його знань, а наука повинна бути дослідною. Він обгрунтував індуктивний метод ра­ціонального пізнання, основними компонентами якого були: індукція, ана­ліз, порівняння, спостереження, експеримент.

Внаслідок цих та інших пошуків нових методів пізнання в епоху Від­родження значних успіхів досягло природознавство. Зокрема, зроблено видатні наукові відкриття в галузі географії: Америки Х. Колумбом у 1492 р., шляху з Європи в Індію Васко да Гамою в 1497-1499 р., океану між Америкою та Азією, а також підтверження про кулясту форму землі, що його зробив під час першого кругосвітнього плавання Фернан Магілан у 1519-1522 р., в галузі так званої нової астрономії розробка Коперником вчення про геліоцентричну систему світу і його підтвердження в працях датського астронома Браге, німецького вченого Кеплера, італійця Галілео Галілея. Великий крок уперед зробили фізика, математика, на­громаджувались нові знання в хімії, біології, геології, медицині, меха­ніці. Наприкінці XVI - у першій половині XVII ст. було винайдено телескоп, мікроскоп, гідрометр, ртутні барометр і термометр, вдосконалено компас і годинник. Безперечні досягнення анатомії людини. Чудові анатомічні етюди залишив потомкам Леонардо да Вінчі. Везалій виклав результати своїх анатомічних дослідів у книзі “Про будову людського тіла”. Теорію кровообігу створювали іспан­ський лікар Мігель Сервет і англійський дослідник Уїльям Гарвей. Серед гуманітарних наук провідне місце належа­ло етиці, в якій склалась цілісна гуманістична концепція людини, віль­ного творця своєї долі. В органічній єдності з етикою складались соці­ально-політичні концепції гуманізму. їх об'єднував основний принцип: вдосконалення людини і суспільства взаємообумовлені. Критичне став­лення до феодальних, а потім і ранньокапіталістичних порядків сприяло виникненню багатьох соціально-утопічних учень. Нові уявлення про соціальну справедливість, наприклад, знайшли яскраве відображення в “Утопії” Томаса Мора і “Місті Сонця” Томмазо Кампанелли. Ці твори мали великий вплив на подальший розвиток суспільної думки. У поширенні природничих і гуманітарних знань, розвитку освіти взагалі значну роль відігравали університети, що виникли в Європі ще в XIII ст. Гуманістичний рух кінця XV - початку XVI ст. частково проник до університетів і зробив їх на деякий час центрами передових ідей. Іноді гуманісти засновували свої навчальні заклади. Так, в 1530 р. у Парижі було засновано гуманістичну школу - Колеж де Франс на противагу Сорбоні, де великий вплив мали теологи богословського фа­культету. Характерним для пізнього середньовіччя є виникнення доб­ровільних товариств-академій, які згодом перетворились у справжні на­укові центри.

Мистецтво епохи Відродження.

Гуманістичний ідеал людини знайшов яскраве втілення в ренесансному мистецтві, яке, в свою чергу, збагатило цей ідеал художніми засобами. Цей період характеризується появою стилю епохи - ренесансного реалізму, в рамках якого виникло чимало індивідуальних манер і художніх шкіл. Художні школи: флорентійська – живописець Мазаччо – основоположник живописної школи епохи Відродження - фрески: “Вигнання з раю”, “Зцілення”, “Чудо зі старцем” – капелла Бранкаччі у Флоренції, скульптор Донателло – скульптури: ” Святий Георгій”, “Свята Цецілія”, “Благовіщення” – церква Санта Кроче у Флоренції, кінна статуя кондотьєра Гаттамелати в Падуї; Леонардо да Вінчі – фреска “Таємна вечеря” – трапезна монастиря Марія делла Грація у Флоренції; живописні полотна: “Богоматір з Христом”, “Святе сімейство”, “Автопортрет”, “Мадонна Бенуа”, “Дама з горностаєм”, “Мадонна Літта”, “Тортрет Монни Лізи - Джоконди”, “Мадонна в гроті”; Мікеланджело – скульптура: “Мойсей”, “Давид”, “Мадонна”, “Гробниця Джуліано і Лоренцо Медічі в церкві св. Лоренцо у Флоренції”, розпис стелі Сикстинської капелли “Страшний суд” і “Створення світу”, “Гріхопадіння”, “Вигнання з раю” – Ватикан. Останній період свого життя Мікеланджело присвятив будівництву храму Святого Петра в Римі – його надзвичайна робота – купол собору; Рафаель – картини: “Заручини Богоматері”, “Мадонна Ніколіні”, “Орлеанська Мадонна”, “Мадонна Грандука”, “Святе сімейство”, “Аполлон і Марсіас”, “Св. Катерина Александрійська”, “Покладання в гріб”. Рим – фресковий розпис залів у Ватикані “Диспут про триєдиного Бога”, “Афінська школа”, “Торжество поезії”, ”Торжество права”, ”Проповідь апостола Павла”. Останній період творчості художника: “Святе сімейство Франціска I”, “Сікстинська Мадонна”, “Іоанн Хреститель”, “Преображення”; венеціанська - живописець Тіціан –картини: “Венера з собачкою”, “Портрет герцогині Урбінської”, “Мадонна з білим кроликом”.Паоло Веронезе - картини: “Христос і Марія Магдалена”, “Прощання Христа з матір’ю”, живописець Тінторетто – картини: “Рай”, “Тайна вечеря” у церкві св. Тровазо”, “Чудо св. Марка”. Нідерланди: Ян ван Ейк – картини: “Свята Варвара”, “Поклоніння Мадонні”, “Богоматір, яка читає святе письмо”. Пітер Пауль Рубенс – “Портрет короля Карла I Англійського ”, “Портрет францисканця”, “Зняття з христа”, “Портрет полководця”, “Двоє полонених”, “Коронація Марії Медічі”. Рембрант – “Автопортрет”, “Портрет матері художника”, “Святий Ієронім”, “Флора”, “Святе сімейство”. Іспанія - Дієго Веласкес - “Портрет Філіппа IV Іспанського”, “Інокентій V”, “Здача Брєди”. Германія - Альбрехт Дюрер – гравюра “Три селянина”, “Голова Христа”, “Прибуття святого сімейства в Єгипет”, “Страсті Господні”. Основу ренесансного стилю в архітектурі заклали видатні зодчі Брунеллескі, Альберті, Браманте, Палладіо (Італія), Леско, Делорм (Франція), які приділяли велику увагу світським спорудам. Досконалість пропорцій, простота фасадів, просторі інтер'єри — харак­терні риси нового архітектурного стилю, який не пригнічував людину, а, навпаки, звеличував її.

В літературі ідеї гуманізму знайшли широке відображення у творах французького письменника Франсуа Рабле, його роман “Гаргантюа і Пантагрюель”; п’єси і сонети англійського гуманіста Уїльяма Шекспіра; роман “Дон Кіхот” іспанського письменника Мігеля Сервантеса. Сонети Петрарки, збірка новел “Декамерон”, прозова повість “Ф’яметта” Джованні Бокаччо, “Божествення комедія” Данте Аліг’єрі, героїчні поеми “Рінальдо”, “Визволений Єрусалим” Торквато Тассо, Аріосто, антиклерикальна сатира Еразма Роттердамського в різних жанрах, індивідуальних формах і національних варіантах втілювали ідеї Відродження. Винахід книгодрукування, яке здійснив німецький майстер Йоганн Гутенберг, сприяв розвитку науки і літератури в XVI ст. Центрами його були Базель, Венеція, Париж, Ліон, Лувен, Страсбург. Друкарні та книжні лавки стали своєрідними центрами культури, навколо них згуртувались гуманісти, письменники-публіцисти, оформлювачі книг. Сприяючи небаченому зростанню інформації, книгодрукування допомагало краще пізнати навколишній світ.

Реформаційний рух.

Після перших поразок, яких завдали владі Реформація і селянсько-плебейські повстання, феодальна реакція з 40-х років XVI ст. перейшла в наступ. Зокрема, католицька церква як ідеологічна основа феодалізму, реорганізувавшись, вела жорстоку боротьбу проти Реформації. Ця полі­тика католицької церкви, яка дістала назву Контрреформації, знайшла яскраве втілення в діяльності Ордену ієзуїтів, у заходах папства із здій­снення рішень Трідентського собору (1545—1563), що заборонив будь-які зміни в догматах і організації католицької церкви. Непримирен­ність Контрреформації і прибічників Реформації завдали значної шкоди передовій науковій думці і вільній творчості. Особливо це проявилось в країнах, де перемогла феодальна реакція, — Італія, Іспанія, Португалія. Теологія і неосхоластика знову завойовували командні висоти в шко­лах та університетах. На вогнищах інквізицій горіли не бажані теологам книги, а нерідко і їх автори, і не лише в католицьких країнах, а й в тих, де перемогла Реформація. Однак увесь XVI і початок XVII ст. - це самостійний і дуже важливий етап у духовному розвитку Європи. Його успіхи підготували перехід до культури нового часу. Зокрема, кінець XVI - початок XVII ст. ознаменувалися виникненням нового стилю художньої творчості -бароко.

Отже, європейська культура цього періоду, що складалась з багатьох компонентів, пройшла незвичайний і складний шлях розвитку. Саме в кінці доби була розірвана певна духовна єдність континенту, що існувала в середні віки, і було закладено основи для становлення національних культур.