3. Книгодрукування і література.

- - Вплив ідеології Відродження і Реформації знайшов відображення у розвитку літератури і книгодрукування. Винахід І.Гуттенберга, перехід від папірусу і пергаменту до паперу у XV ст. були передумовами акти­вного розвитку книжкової справи у Європі. Більшість книг, особливо наукових, в цей період друкувалися латиною.

У кінці XV - на початку XVI ст. перші книги церковнослов'янською мовою надрукували Швайпольт Фіоль у Кракові і Франдиск Скорина у Празі. В Україні поштовх для розвитку книгодрукарства дав Іван Федоров, який втік з Москви від переслідування реакційного духовенства у 60-х роках XVI ст. У 1573 р. Федоров за допомогою меценатів створив у Львові друкарню, де роком пізніше надрукував знаменитий "Апостол" (збірник описів життя святих). Через деякий час Федоров розорився, заклав друкарню і на запрошення князя К.Острозького, - одного з тих, хто зберіг відданість православ'ю, - переїхав у його маєток в м. Острозі. Саме в цей час тут за ініціативи К.Острозького здійснювався грандіоз­ний проект - готувалося до друку перше у слов'янському світі повне видання Біблії церковнослов'янською мовою.

Друкарська справа отримала розвиток у всій Україні. Вже в першій половині XVII ст. тут нараховувалося близько 20 друкарень, найбільшою з яких була друкарня в Києво-Печерській лаврі. Друкарні створювалися на кошти меценатів, Війська Запорозького. Ак­тивно займалися організацією типографій братства.

Поряд зі стаціонарними друкарнями також були пересувні. На се­редину XVII ст. нараховувалося вже близько 40 різних друкарень. Най­більшу питому вагу у друкарській продукції мали книга релігійного характеру, але видавалися також наукові трактати, довідники, календарі, підручники. Деякі з підручників відігравали важливу роль в освіті. Так, граматику, автором якої був М.Смотрицький (1619 р.), М. Ломоносов назвав "вратами вченості". Вона перевидавалася більше 150 років прак­тично у незмінному вигляді. Примітний той факт, що в домашніх біблі­отеках багатих львівських міщан нараховувалися десятки і сотні книг. В частині України, яка перебувала в Російській імперії, у XVIII ст. царський уряд проводить реакційну політику щодо книгодрукування. Були заборонені публікації українською мовою, введені цензурні об­меження. В інструкції друкарням, яка з'явилася в 20-х роках XVIII ст, говорилося, що книгодрукування повинно здійснюватися так, щоб "никакой розни й особливого наречия не было". Через штрафи, накладені на Чернігівську друкарню, вона збанкрутувала. Після ліквідації Запо­розької Січі у 1775 р. книгодрукування українською мовою занепало. Розвиток книжкової справи був поштовхом для розвитку літерату­ри. Ця сфера культури повною мірою відбивала перехідний характер епохи, той час,, коли відбувалося формування національної мови, но­вих стилів і жанрів, піднімалися нові теми, які у попередні сторіччя вважалися забороненими або непотрібними. Найбільш яскраво нові тенденції відображала перекладна література. У XVI ст. були перекладе­ні й опубліковані різні наукові трактати і довідники, наприклад, медичний довідник "Аристотелеві врата". Поширюються переклади Святого письма, які представляли такий жанр, як агіографія. Одним з найбільш цінних вважається "Пересопницьке Євангеліє", створене у 1561 р. Переклад з болгарської мови і підготовка тексту були зроблені ченцями Пересопницького монастиря на Волині. Причому переклад Святого письма вперше зроблено на "просту" українську тогочасну мову "для лепшого виразуміння люду христіанського посполитого".

Поряд з перекладною літературою з'являються оригінальні твори. У XVI ст. відмічається розквіт українського епосу - створюються думи, балади, історичні пісні. Наприклад, популярними були цикли дум "Ма­руся Богуславка", "Самійло Кішка" та ін. Епічні твори присвячені виз­вольній тематиці, в них оспівуються лицарство і героїзм, братство і вір­ність православ'ю.

Сплеск літературного процесу в Україні був пов'язаний з Брестсь­кою церковною унією. Помітне місце в цій ситуації в літературній творчості зайняв жанр полемічної літератури, який виник як реакція на експансію католицької церкви в Україні. Письменники-полемісти Мелетій Смотрицький у творі "Тренос" (грец. - "плач" - плач правосла­вної церкви через відступництво її дітей); Захар Копистенський у "Палінодії" ("книга оборони"), Іван Вишенський у "Раді про очищення цер­кви" виступали проти втручання польського уряду у справи православної української церкви, викривали його політику за принци­пом "чим гірше, тим краще". Справа в тому, що православні священи­ки, які призначалися сеймом, часто були недостатньо освіченими, від­різнялися сумнівними моральними і особистісними якостями. Один з таких священиків, Кирило Терлецький, постав перед судом за вбивство і зґвалтування. Мали місце здирство грошей у парафіян, розпродаж церковного майна і земель. Внаслідок цього, як і за задумували ті, хто проводив таку політику, витіснення православної церкви католицькою було б неминучим.

Однак полемісти не обмежувалися проблемою боротьби з насту­пом католицизму. У своїх творах вони порушували питання реформу­вання самої православної церкви, колективного управління її справа­ми, висміювали відсталість і консерватизм православних ієрархів. Крім того, піднімалися і соціально-політичні проблеми: нерівноправності людей, експлуатації людини людиною й одного народу іншим. Особ­ливий полемічний пафос виділяє твори Івана Вишенського. Наприклад, у "Посланні до єпископів" він викриває духовенство як користолюб­ців що забули Бога. Єдиним способом порятунку людини від егоїзму і жорстокості світу він вважав чернецтво. Сам Вишенський емігру­вав до Греції і став ченцем-відлюдником в одній з святих печер на горі Афон.

У ХVІ-ХVІІ ст. поетичні твори найчастіше створювалися мандрів­ними дияконами і піддячими - учнями духовних шкіл. У період літніх канікул вони подорожували і писали віршовані твори на замовлення, з метою заробітку. Зміст цих віршів міг бути хвалебно-величальним (па­негірик) або пов'язаним зі смертю і похоронами будь-кого зі знатних людей (мадригал). Разом з тим багато епіграм, віршів, поем були ав­торськими. Українські поети часто використовували біблійні теми, багато уваги приділялося проблемам моралі, релігії, що відповідало тогочасній традиції. У той же час в цих творах рідко присутні художні образи, інакомовність, метафора. Все це додає поезії ХVІ-ХVІІ ст. дещо наївного, невитонченого характеру. Треба врахувати і те, що літератур­ної норми в українській мові на той час ще не було, у зв'язку з чим віршовані твори важко сприймаються сучасним читачем. Проте укра­їнська поезія ХVІ - першої половини XVIII ст. переживала важливий етап свого розвитку. Автори використовували т.зв. силабічну і несила-бічну системи побудови рядків, уміло користувалися римою і віршова­ним розміром. Часто вживалися 4- і 5-стопний ямб і хорей. У XVIII ст. найбільші досягнення поетичного мистецтва були пов'язані з ім'ям Гри­горія Сковороди.

У XVII ст. популярною стає драматургія. Найбільш поширеними були два види драми: релігійна і шкільна. Релігійна драма, в свою чергу, поділялася на три форми: містерія - таїнство спокутування гріхів людей Ісусом Христом; міракл - події життя святих; мораліте - драми, в яких виступали алегоричні фігури Душі, Любові, Гніву, Заздрості та ін. і велися розмови повчального характеру.

Шкільна драма розробляла не тільки релігійні, але і світські теми, її мета полягала передусім у допомозі учням і студентам в їх вивченні їда грецьких та римських авторів, а також Біблії. Поет Дмитро Туптало створив різдвяну драму "Комедія на Різдво Христове", Симеон Поцький - драму "Про Навуходоносора", Григорій Кониський –«Воскресіння мертвих».

Своєрідним літературним жанром були літописи. Не будучи Істо­ричними дослідженнями в повному розумінні, літописи поєднують риси науки і мистецтва. Якщо перші редакції Київського літопису, ство­реного на початку XVI ст., тяжіли до давньоруської стилістики, то більш пізні редакції мають ознаки нового часу. У XVII ст. з'явилися літописи, які відобразили найбільш яскраві і важливі події того часу - формування козацтва, Визвольну війну 1648-1657 р: та ін. - літопис Самовидця, Григорія Грабянки, Самійла Величка, монастирські літо­писи Нарівні з документами автори літописів використовували фольклорні джерела, власні спогади. Літописи відіграли важливу роль у розвитку літератури та науки.