logo
Економічна історія

5. Первісне нагромадження капіталу, його джерела, методи та наслідки.

Первісне нагромадження капіталу - це історичний процес відокремлення дрібних виробників від засобів виробництва, примусового позбавлення їх приватної власності й перетворення в бідних продавців своєї робочої сили, що передував власне капіталістичному нагромадженню. Головною відмінною ознакою епохи первісного нагромадження капіталу були:

Джерела первісного нагромадження:

Для всіх провідних країн Західної Європи, насамперед Англії та Голландії, характерні такі етапи на шляху розвитку капіталістичного виробництва: первісне нагромадження капіталу, проста капіталістична кооперація, мануфактурне виробництво, капіталістична фабрика.

Джерела первісного нагромадження в Англії. У XV—XVIII ст. найбільш наповненим подіями історичного значення було економічне життя Англії. Невелике острівне королівство з населенням 3—3,5 млн осіб, що в 5 разів менше, ніж у Франції, з міським населенням близько 20 %, у XIII—XV ст. було економічно відсталою околицею Західної Європи і її аграрним придатком. Проте у XVIII ст. Англія перетворилась у колоніальну імперію, передову державу світу, яка мала володіння на всіх континентах.

Цьому сприяло переміщення світових торгових шляхів у XVI ст. із Середземного моря до Атлантичного океану. Англія опинилась у центрі світових морських торгових шляхів. Тим самим було покладено кінець відносної ізоляції країни від економічного життя Європи.

Господарському зростанню Англії сприяло також становище континентальної Європи, промисловість якої все більше й більше потребувала англійської овечої вовни. Англія вже не одне століття була постачальником цієї цінної сировини для виробництва сукна в Європі. Крім того, репресії герцога Альби в Нідерландах, гугенотські війни у Франції, переслідування лютеран у Німеччині зумовили в XVI ст. масову еміграцію до Англії ремісників, особливо майстрів виробництва сукна.

Процес первісного нагромадження капіталу в Англії відбувався більш інтенсивно, ніж в інших європейських країнах. Відчуження дрібного виробника від засобів виробництва та перетворення його в бідного продавця своєї робочої сили як вихідна точка становлення капіталізму здійснювалось у різних західноєвропейських країнах у неоднакових формах, у класичній — лише в Англії. Цей процес почався в Англії у XV ст. і закінчився в другій половині XVIII ст. зникненням селянства цієї країни.

Із часів середньовіччя земля в Англії була феодальною власністю і перебувала в руках дворян, церкви та корони. Більша частина селян не володіли правом власності на землю. Лише 20 % англійських селян-фригольдерів, хоч і платили лендлордам — власникам землі невелику грошову ренту, могли вільно розпоряджатись своїми земельними наділами. 60 % усіх селян Англії становили копигольдери, які ще в XIV—XV ст. звільнилися від кріпосної залежності. Ця категорія селян була лише спадковим власником землі, за користування якою вони повинні були платити феодалу грошову ренту. Щоб користуватися наділом свого батька, спадкоємець копигольдера платив спеціальну данину — файн, яку феодал збільшував до небачених розмірів. Тому копигольдери змушені були відмовитися від своїх земельних наділів і перетворювались або в лізгольдерів — тимчасових орендаторів клаптика землі на умовах лорда, або в котерів — безземельних селян, батраків і поденників, або в пауперів — бідняків. Сільське населення Англії в XV ст. становило 4,2 млн із 5,5 млн осіб усього населення королівства. На селі ніколи не припинялася наполеглива боротьба за землю між копигольдерами та феодальними землевласниками — лендлордами. Традиційні держателі землі стали для лендлордів головною перешкодою на шляху до нових форм господарського користування землею. XVI ст. виявилося періодом різких змін становища селян Англії. Із збільшенням наприкінці XV ст. попиту на англійську вовну в Європі і цін на неї прибутковішою справою стало не землеробство, а вівчарство. Тому більшість великих землевласників почали перетворювати землі своїх володінь у пасовища і розводити овець. Вони захоплювали общинні землі, якими раніше користувалися разом із селянами, зганяли селян, переважно копигольдерів, із їхніх наділів, руйнували не тільки окремі селянські будинки, а й цілі села, захоплені в такий спосіб землі огороджували тинами, канавами, живоплотом. Відвойовані землі лендлорди здавали в оренду великим фермерам -тваринникам, за що отримували значну ренту, а іноді й самі розводили великі отари овець. Приклад лордів наслідували заможні селяни. Цей період обезземелення англійського селянства увійшов в економічну історію Англії під назвою огороджування. Реформа церкви, так звана Реформація, проведена в першій половині XVI ст., відіграла важливу роль у справі нагромадження капіталу в Англії. Землі та майно монастирів було частково продано за низькими цінами дворянам, фермерам, багатим міським жителям. Нові власники збільшували ренту, зганяли селян із їхньої землі й огороджували свої нові володіння. Секуляризація майна монастирів значно збагатила королівську казну, збільшила земельні володіння "нових дворян" і буржуазії, позбавила колишніх власників церковних земель засобів виробництва. Примусове обезземелення селян стало передумовою аграрного перевороту, зміст якого полягав у переході від старого — феодального землеволодіння до нового — буржуазного, від старої — феодальної до нової — капіталістичної організації сільського господарства. Він тривав в Англії майже 300 років. Обезземелені селяни, які залишалися без засобів до існування, поповнювали ряди бідняків та бродяг і врешті-решт вимушені були продавати свою працю підприємцям міст і сіл. Цьому сприяла також політика уряду Англії, який шляхом ухвалення ряду законів, що дістали назву кривавого законодавства, примушував безземельних селян найматися на роботу до капіталістів. За недотримання цих законів працездатні бідняки на перший раз каралися різками доти, доки не потече кров, на другий разу їм відрізали половину вуха, на третій — передбачалась смертна кара. Крім того, за злиденність, бродяжництво загрожували таврування, в'язниця і галери. Створення ринку вільних робочих рук супроводжувалося нагромадженням у невеликої кількості людей значних грошових коштів, необхідних для будівництва капіталістичних підприємств і оплати найманих робітників. Цього також досягали шляхом насилля, грабунку, обману, шахрайства тощо.

Участь Англії в торгівлі рабами і піратстві стала одним із джерел нагромадження великих грошових коштів. Уже в XV ст. Англія посідала перше місце з доставки африканських рабів в Америку. З 1562 по 1775 р. англійські торгівці рабами вивезли з Африки до Америки близько 3 млн осіб. Разом із торгівлею рабами англосакси займались піратством, грабуючи іспанські кораблі, міста і порти у Південній Америці. Піратські пограбування англійців завдавали великої шкоди Іспанії, іноді до 3 млн дукатів (високопробна італійська монета, найбільш поширена в Західній Європі із вмістом 3,4—3,5 г золота) за рік. Доходи від торгівлі рабами і мореплавання під "чорним роджерсом" на чолі з капітаном Флінтом метрополії перетворювали в капітал, а торгівцям рабами й піратам король Англії присвоював дворянські титули і звання адміралів. У первісному нагромадженні капіталу значну роль відіграла система державної позики. Королі Англії, які весь час відчували потребу в грошах, вимушені були позичати їх у постачальників і купців під великі проценти. Унаслідок цього потерпав платник податків, а збагачувалась англійська буржуазія. У XVI—XVII ст. важливу роль у сприянні нагромадженню відігравала протекціоністська політика. Уряди багатьох країн вводили великі податки на імпортовані готові товари, забороняли експорт сировини й продуктів харчування. Така меркантилістська політика буржуазії давала можливість утримувати на внутрішньому ринку високі ціни на товари вітчизняного виробника та сприяти розвитку національного виробництва. У ході первісного нагромадження капіталу в країні створювалися зовнішній і внутрішній ринки. Завдяки розвитку торгівлі вони розширювалися, і це стало додатковим джерелом збагачення англійських купців. Частину своїх капіталів вони вкладали в національну економіку, особливо в добувну промисловість, виробництво пороху, паперу, мила, будівництво кораблів та ін. В інших країнах, де зароджувалися капіталістичні відносини, також відбувався процес первісного нагромадження капіталів. Проте там, де збереглося численне селянство, він був менш виразним, проходив повільніше й у специфічних для кожної країни формах. Ускладнення класової структури суспільства було результатом виникнення нового способу виробництва. Поряд з класами феодального суспільства — феодали, селяни, ремісники — виникають нові: наймані робітники та капіталісти. Отже, незважаючи на швидкий розвиток капіталістичного виробництва в Західній Європі, його подальший розвиток у XVI—XVII ст. стримували феодальні порядки. Монархії західноєвропейських країн шляхом податків грабували і трудящих, і буржуазію; феодальна власність на землю й цехові організації обмежували поле діяльності підприємців. Тому гасла ліквідації феодальних порядків, встановлення вільного підприємництва і вільної конкуренції стали одними з основних вимог буржуазних революцій у Нідерландах у другій половині XVI ст. і в Англії всередині XVII ст.