Основні фактори промислового відставання Англії та Франції

Англія. В останній третині XIX ст. в Англії почали зни­жуватися темпи промислового виробництва. Інтенсивний про­цес індустріалізації США, Німеччини, Росії, Японії зумовив виникнення нових центрів промислового виробництва. Анг­лійська промисловість почала втрачати іноземні ринки збуту. Водночас американські та німецькі товари, дешевші та кращі за якістю, потрапляли на внутрішній ринок країни.

Головною причиною відставання Англії було поступове фізичне і моральне старіння виробничої бази британської промисловості. Англійські фабрики та заводи були збудовані ще в кінці XVIII – першій половині XIX ст. і оснащені ма­шинами та механізмами доби промислового перевороту. Вони неспроможні були виготовляти таку кількість виробів і такої якості, як американські та німецькі, що базувалися на ефек­тивнішій виробничій основі, створеній науково-технічним про­цесом останньої третини XIX ст.

Технічна модернізація англійської промисловості була вкрай необхідною, але надзвичайно дорогою і складною, вона вима­гала додаткових капіталовкладень. Англійські підприємці та банкіри віддавали перевагу експорту капіталу за кордон, в колонії та залежні країни, в яких наявність дешевої робочої сили забезпечувала їм високі прибутки. Вивіз капіталу був бажаним також з огляду на зростаючі потреби в колоніальній сировині – нафті, руді, кольорових металах, каучуку та ін.

Тим не менше, в англійській промисловості поступово відбу­валися структурні зміни. Як і в США та Німеччині, в Англії високими темпами розвивалися галузі важкої промисловості, особливо сталеплавильна, електротехнічна, хімічна. Вони ви­передили традиційно розвинені галузі – видобуток вугілля, виплавку чавуну, переробку бавовни. На розвитку англійської промисловості позначалась слабка енергозабезпеченість країни.

Процес монополізації промисловості в Англії проходив по­вільніше, ніж в США та Німеччині, тут тривалий час зберіга­лися дрібні та середні підприємства. Банківський капітал випереджував промисловий за темпами концентрації і цент­ралізації. Напередодні першої світової війни 27 великих бан­ків Англії володіли 86% усіх вкладів. Надлишковий капітал Англія інвестувала в економіки своїх колоній, які на початку XX ст. у 100 разів перевищували розміри метрополії.

Інвестиції направлялися, як правило, у виробничу сферу – будівництво підприємств, шахт, портів, доріг і т. ін. Англійські монополії в колоніях та напівколоніях відігравали роль важ­ливого механізму переливання капіталів і технологій, будува­ли транспортні комунікації, створювали соціальні інституції, готували місцеві кадри для підприємницької діяльності.

Незважаючи на окремі випадки (спроба задушити розви­ток індійської текстильної промисловості), політика Англії щодо залежних країн сприяла їхньому економічному становленню, формуванню сучасної макроцивілізації взагалі.

Франція. Впродовж XIX ст. Франція займала друге місце у світі за рівнем промислового виробництва, поступаючись лише Англії. Однак в кінці XIX ст. вона опинилася на чет­вертому місці.

Причиною цього була, перш за все, поразка у франко-прусській війні та її наслідки. Мирний договір 1871 р. був невигід­ним для Франції. Вона зобов’язана була сплатити Німеччині 5 млрд. франків контрибуції і як гарантію виплати віддавала частину своєї території – провінції Ельзас та Лотарингію. Ці землі були економічно найрозвиненіші, багаті на залізну руду, вугілля, тут добре розвивалася текстильна та інші галузі про­мисловості. Втрата Ельзасу та Лотарингії примусила Францію ввозити велику кількість залізної руди і чорних металів.

Сировинна база Франції й без того була недостатньою. Вона змушена була імпортувати половину необхідного їй вугілля. Таким чином росла собівартість французьких металовиробів, зменшувалася їхня конкурентоспроможність.

У французькій промисловості також необхідно було міня­ти застаріле фабрично-заводське обладнання, що вимагало значних капіталовкладень. Тим часом французькі капітали експортувалися і становили 30% світових інвестицій. За да­ними на 1908 р. у французьку промисловість і торгівлю було вкладено 9,5 млрд. франків, в облігації та закордонні цінності – 104,4 млрд. франків. Вивіз капіталу в колонії та напівко­лонії давав величезні прибутки.

Відсталою у порівнянні із США та Німеччиною була й струк­тура французької економіки. Скорочувалися потужності ме­талургії, вугільної та інших галузей промисловості. Успішно розвивалася легка промисловість. Перед першою світовою війною Франція залишалася аграрно-індустріальною країною. Існування гострих проблем у сільському господарстві також стримувало розвиток економіки.

Аграрні реформи середини XIX ст. не змогли ліквідувати наявні в сільському господарстві суперечності. Парцелярність (роздрібненість) селянських господарств і низький технічний рівень зумовили нерозвиненість внутрішнього ринку, затриму­вали “зайве” населення у землеробстві, зменшували ринок робочої сили, приріст населення.

Непосильною для французького сільського господарства виявилася конкуренція американського зерна та інших про­дуктів, що призвело до гострої кризи і необхідності структур­ної перебудови аграрного сектора країни.

На світовий ринок Франція виходила в основному з доро­гими тканинами, парфумами, косметикою, одягом, ювелірними виробами та іншими предметами розкоші.