2. Соціально-економічні відносини в епоху Середньовіччя

На прикладі Королівства франків (V – IX ст.), яке було створене германськими племенами франків на території колишньої римської провінції – Північної Галлії (сучасної Франції), а з VIII ст. опанувало більшу частину Західної Європи. У Франкському королівстві відбувався процес трансформації родової землеробської громади в сусідську – марку, в якій переважало індивідуальне сімейне господарство – основна виробнича ланка франкської общини. Вся земля знаходилася у колективній власності громади. Поступово спадкові наділи збільшувалися і перетворювалися на алод – приватну сімейну власність, яка вільно відчужувалася – продавалася, обмінювалася, заповідалася і дарувалася без дозволу громади (марки).

Карл Мартелл, король Франкської держави, провів військово-аграрну реформу. Суть її полягала у наданні воїнам-рицарям пожиттєвих земельних наділів – бенефіціів – за умови виконання ними військової служби і васальної присяги на вірність королю-сеньйорові. У часи правління династії Каролінгів надання бенефіціїв стало системою. В IX ст. васальна служба стала спадковою. Бенефіцій перетворився на феод (лен) – основну, найпоширенішу форму землеволодіння доби середньовіччя.

Феодальне господарство утверджувалося і розвивалося в межах маєтку-сеньйорії, де феодали здійснювали у своїх володіннях функції державної влади: фіскальні та судово-адміністративні. Земля поділялася на домен, де господарював сам землевласник, та селянські наділи. Сеньйорії звичайного типу мали значні розміри (кілька сотень гектарів). Одночасно зі зростанням великого землеволодіння формувалося феодальне залежне селянство. Були поширеними прекарні угоди, відомі з римських часів, згідно з якими алод вільного дрібного землевласника відчужувався на користь сеньйора чи церкви, а потім повертався селянинові в пожиттєве користування як прекарій (земля, видана на прохання). Поступово прекарії стали спадковими, взаємовідносини селян і землевласників обумовлювалися сплатою натуральної чи грошової ренти, виконанням селянином повинностей на користь феодала та обов’язків сеньйорів щодо селян.

Отже, протягом V – IX ст. у Франкській державі сформувалася класична форма феодального службового землеволодіння та сеньйоріально-селянських відносин.

В XI – XIII ст. панувала феодальна земельна власність трьох типів – королівська, світська, церковна. З XIII ст. у Франції, а потім і в інших країнах починається криза панщинної системи. Натуральне господарство феодального маєтку вичерпує свої можливості. Тому феодали здійснюють масовий перевід закріпачених селян із панщини на натуральний, а згодом і грошовий оброк. Цей процес отримав назву «комутації ренти». Зростання міст і розвиток товарно-грошових відносин сприяли поширенню грошової ренти. У XIV – XV ст. феодальні господарства все більше втягуються у товарно-грошові відносини.