Економіка провідних країн в роки другої світової війни

Господарство воюючих країн було переведено на воєнні рейки, а виробництво зброї, боєприпасів, амуніції, бойової тех­ніки тощо стало пріоритетним. Так, у Німеччині, де воєнної промисловості ще у 1932 р. практично не існувало, під час війни щорічно вироблялось близько 25 тис. бойових літаків, 20 тис. танків, 50 тис. гармат і мінометів. З початком другої світової війни промисловість рейху працювала на військові потреби на повну потужність, випускаючи одні з кращих у світі танки, літаки, гармати. Виробництво військової техніки і зброї стимулювало розвиток важкої промисловості. Легка промис­ловість набагато відставала від неї. У сільському господарстві німецький уряд зробив ставку на великих землевласників і заможних селян, господарства яких всебічно підтримував і які забезпечували потреби економіки і населення у сільськогос­подарській сировині та продуктах харчування.

Військові успіхи Німеччини на початковому етапі другої світової війни дали можливість використовувати економічний потенціал завойованих країн. Після поразки Франції у червні 1940 р. Німеччина повернула собі втрачені Ельзас і Лотарингію, інші території, майже вся Європа працювала для вермахту.

Військова промисловість під час війни була основою еконо­міки. У 1939 р. її питома вага в загальній вартості валової продукції становила 80% . Кількість працюючих у військових галузях впродовж 1939–1943 pp. зросла вдвоє і становила 5 млн. чол. Потребу в робочій силі нацисти задовольняли за рахунок примусової праці військовополонених, мільйонів де­портованих з окупованих країн.

Економіка Німеччини втратила ознаки ринкової, перетво­рилася у варварську індустріально-мілітаризовану економіч­ну систему, яка безперервно виготовляла величезну кількість озброєнь, направляючи їх на масове знищення людей.

Незважаючи на тотальну мілітаризацію, німецька економі­ка була неспроможною повністю задовольнити потреби фрон­ту. З кінця 1943 р. Німеччина відчула серйозні труднощі в усіх галузях господарства. Були порушені зв’язки між окре­мими економічними комплексами, відчувалася гостра неста­ча сировини, палива, людських ресурсів, фінансових засобів.

З другої половини 1944 р. промислове та сільськогоспо­дарське виробництво різко знижується. Наступає економічний крах.

Сполучені Штати Америки не брали участі на початко­вому етапі війни, але займали чітко виражені антинімецькі по­зиції. Напад Японії на американську військову базу Пірл-Харбор (7 грудня 1941 р.) змусив США розпочати війну і пе­реорієнтувати своє господарство на військовий лад.

Ще до вступу у війну США надавали в позику чи оренду зброю, боєприпаси, стратегічну сировину, продовольство та інші матеріальні ресурси країнам антигітлерівської коаліції. Ленд-ліз, саме так називалася широкомасштабна система допомоги США країнам-союзницям, став одним із найбільших джерел збагачення держави у роки другої світової війни. Ленд-ліз забезпечив масовий збут американських товарів і продуктів на зовнішньому ринку. Внаслідок цього США перетворилися у могутній військовий “арсенал”, а промислове виробництво зросло за період з 1939 по 1944 pp. більше, ніж вдвічі. Війна змінила структуру американської економіки. Випереджаючи­ми темпами почали розвиватися виробничі потужності у ко­льоровій металургії і металообробній галузі. У шість разів зросло виробництво алюмінію, а випуск літаків – у 16 разів. У розпал війни США давали 60% світового промислового ви­робництва.

За роки війни ще більше посилилася роль держави, яка стала найбільшим замовником на виробництво зброї, боєприпасів і т. ін. За її рахунок велося широкомасштабне будівництво но­вих підприємств. Було введено в дію промислові підприємства військового призначення вартістю в 25 млрд. дол.

Різко збільшився державний сектор економіки. Під час війни у США сконцентрувалося 2/3 світових запасів золота, що привнесло корективи у механізм міжнародних валютних відносин.

Англії довелося пережити загрозу гітлерівського вторгнення. Масовим повітряним бомбардуванням піддавались Лон­дон, Бірмінгем, Ковентрі та інші міста. Були блокованими морські комунікації, окуповано ряд колоній, втрачено значну частину торгового і військово-морського флоту. Промислове виробництво скоротилося на 5%. Різко знизилося виробництво вугілля (на 21%). У легкій промисловості, зокрема бавов­няній, спад становив більше ніж 50%, у вовняній – 27%.

Витрати Англії на війну становили 25 млрд. фунтів стер­лінгів. Для покриття цих затрат було залучено приблизно третину своїх закордонних капіталовкладень, особливо з колоніальних країн – Індії, Канади, Австралії, Південноафри­канського Союзу, а також з Латинської Америки і США. Дер­жавний борг збільшився за роки війни втроє. У багатьох країнах, що були сферою впливу Англії, утверджується американ­ський капітал.

Франція, незважаючи на значний економічний потенціал, у роки другої світової війни також зазнала величезних збит­ків. Через бездіяльність свого уряду, що самовпевнено сподівав­ся на оборонну лінію “Мажино”, вона була в червні 1940 р. окупована фашистською Німеччиною.

Понад 4 роки французькою економікою повністю розпоря­джалися німецькі загарбники. За воєнні роки Франція втрати­ла вбитими 1,1 млн. чоловік. Рівень промисловості в 1944 р. порівняно з довоєнним становив 38%. Виробництво продукції сільського господарства зменшилося в 2 рази. 600 тис. фран­цузів фашисти вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Більшість шахт, електростанцій, суднобудівних заводів було зруйновано. Франція втратила весь торговий і військовий морський флот. Розпадалася французька колоніальна систе­ма. Національна валюта (франк) девальвувалася. Капітало­вкладення за кордоном зменшилися в 10 разів. Загальні втрати країни у війні оцінювалися у 1440 млрд. довоєнних франків.

Японія виступила у війні на боці гітлерівської коаліції і на початковому етапі війни мала певний успіх. Захопила Філіппіни, Бірму, Індонезію, В’єтнам та інші території. Проте витримати тривале суперництво з американською економічно-військовою потугою не змогла. Щоправда, війна сприяла пе­ретворенню Японії в індустріально-аграрну державу, збільшенню частки важкої промисловості. Зростала концентрація ви­робництва, а розміри контролюючого капіталу в компаніях “Міцубісі” й “Сумітомо” зросли у 10 разів, у “Міцуї” – більше ніж у 6 разів.

Проте згодом стала відчутною слабкість військово-промис­лового комплексу Японії, нестача сировини, продуктів харчу­вання, військово-морського транспорту тощо. Війна важким тягарем лягла на плечі японського народу. Військові витра­ти здійснювалися за рахунок проїдання національного багат­ства. Після американських атомних бомбардувань Нагасакі і Хіросіми у серпні 1945 р. Японія капітулювала.

Отже, результатом війни було знищення, демонтаж інду­стріальних господарств Німеччини, Франції, Японії, багатьох менших індустріальних країн Європи. Частково було знище­но господарство Англії. Крім прямих військових зруйнувань піддавалося зносу виробниче обладнання, машини і механіз­ми, припинилося оновлення виробничих потужностей, мав місце вивіз фабрично-заводського обладнання з переможених країн переможцями.

Єдиною індустріальною країною, яка під час війни пережи­ла справжнє економічне піднесення, були США. Більше того, у Сполучених Штатах було здійснено технологічний прорив, який забезпечив їм лідерство у наступні десятиліття.

Після другої світової війни розпочалося відродження рин­кових господарств розвинутих європейських країн шляхом їхньої американізації. Вона мала кілька важливих напрямків: американізація світової валютної системи; вивіз американ­ських товарів, широкомасштабне кредитування, державне і при­ватне; інвестування відбудовчих процесів; перебудова індуст­ріальних структур, особливо в Німеччині і Японії, під безпосе­реднім контролем США і, зрештою, розвиток світової торгівлі, де важливу роль у перші повоєнні роки відігравала також Англія.

Наслідком війни і важливим кроком на шляху до віднов­лення індустріального світового господарства стали міжнародні валютні угоди, підписані у червні 1944 року представниками 44 країн. Підписання цих угод відбулося на валютно-фінан­совій конференції у Бреттон-Вудсі. Було вирішено створити Міжнародний валютний фонд (МВФ), вироблено основні пра­вила міжнародних валютних відносин: долар США поряд із золотом повинен був відігравати функцію резервної валюти, ціна золота – незмінна, курс валюти – твердий і контрольований. МВФ і створений тоді ж Міжнародний банк реконст­рукції і розвитку (МБРР) зобов’язувалися забезпечити вико­нання рішень конференції і виконувати роль міжнародного кредитного центру.