1. Формаційний та цивілізаційний підходи до історії розвитку людського суспільства

Вчені-економісти минулого і сучасності по-різному трактують сутність та особливості історичного розвитку суспільства.

Формаційний підхід: був розроблений К. Марксом і його послідовниками. Суть: продуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства — соціально-економічну формацію. Основоположним економічним ядром кожного способу виробництва, а відповідно і формації, є панівна форма власності, оскільки саме вона визначає спосіб поєднання працівника із засобами виробництва. Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського суспільства відбувається як послідовна зміна одного способу виробництва іншим:

первіснообщинний; рабовласницький; феодальний; капіталістичний; комуністичний.

У сучасних умовах формаційний підхід піддається критичному аналізу.

1) п’яти ланкова періодизація розвитку суспільства не має всеохоплюючого значення. Вона більш-менш прийнятна в основному для країн Західної Європи.

2) формаційний підхід не розкриває багатоваріантності життя, збіднює історію людського суспільства, зводячи її в основному до одного фактора — розвитку матеріального виробництва, практично не враховує ролі соціокультурного та інших неекономічних факторів у розвитку суспільства (національних, релігійних, етнічних, ментальних тощо).

3) уявляючи історію розвитку людства як процес "революційного" руйнування старого способу виробництва і заміни його новим, формаційний підхід, таким чином, припускає певну перервність історичного процесу.

4) формаційний підхід відокремлює класову конфронтаційність між власниками і не власниками, між роботодавцями і найманими працівниками.

Цивілізаційний підхід: Діапазон існуючих уявлень про цивілізаційний підхід широкий, кожен автор вкладає в нього те, що йому більше до вподоби. Але найчастіше цивілізацію пов’язують із загальнолюдськими цінностями. Цивілізоване суспільство - це таке суспільство, в якому захищені права людини, де існують широкі можливості для всебічного її розвитку і т.д.

Цивілізація — історично конкретний стан суспільства, який характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною духовною культурою.

В основу цивілізаційного підходу покладено такі принципи:

1) многогранність економічних систем;

2) природної еволюційної поступовості історичного процесу;

3) відмови від класових цілей системи;

4) пізнання системи в її економічних і соціокультурних елементів;

5) посилення ролі людини у суспільному розвитку.

Сучасні дослідження розвитку суспільства визначають сім цивілізацій:

1. Неолітична — 7—4 тисячоліття до н. е.

2. Східнорабовласницька — 3—1 тисячоліття до н. е.

3. Антична — VII ст. до н. е. — VI ст. н. е.

4. Ранньофеодальна — VII—XIII ст.

5. Передіндустріальна — XIV—XVIII ст.

6. Індустріальна — 60-ті роки XVII ст. — 50-ті роки XX ст.

7. Постіндустріальна — починаючи з 60-х років XX ст.

У доіндустріальному суспільстві переважають сільське господарство і ручна праця.

В індустріальному суспільстві провідну роль відігравало велике механізоване промислове виробництво.

У постіндустріальному суспільстві домінують принципово нові види техніки і технологій, посилюється творчий характер праці, набувають дедалі більшої ваги потреби творчої самореалізації особистості, на перший план висуваються сфера послуг, наука, освіта, інформатика, духовні блага тощо.

Отже, при розгляді, аналізі явищ і процесів, що мали місце в історії розвитку людського суспільства, в тому числі і його економічній історії, доцільно використовувати цивілізаційний підхід як більш широкий, узагальнюючий, водночас пам‘ятаючи і про існування методологічних концептуальних підходів.