Передумови та наслідки прискореного розвитку Німеччини та Японії

Господарський розвиток країн Західної Європи у післявоєн­ний період суттєво відрізнявся. Англія і Франція менше постраждали від військових дій, ніж Німеччина та Японія. Крім того, вони і після війни зберегли величезні колоніальні та залежні території, що сприяло тривалішому збереженню в цих країнах замкнутого національно-колоніального госпо­дарства.

Німеччина та Японія, які зазнали поразки у світовій війні, опинилися в іншому становищі. Вони виявилися повністю залежними від країн-переможниць і, перш за все, США. Ці країни втратили свої колонії, виплачували величезні репарації. Крім того, їхнє зруйноване господарство було докорінно органі­заційно і структурно перебудоване.

Німеччина. Важливу роль у відбудові та подальшому роз­витку господарства відіграли грошово-цінова реформа німець­кого уряду. Вона зупинила інфляцію, сприяла ліквідації “чорного ринку”, створила умови для відновлення економіки. Па­ралельно відбувалося формування органів державної влади та самоуправління, політичної системи країни. Посаду федераль­ного канцлера Німеччини зайняв лідер ХДС-ХСС К. Аденауер. 20 вересня 1949 p., після сформування уряду, було завер­шено процес утворення ФРН, економічне життя пожвавилося.

Перші роки існування ФРН були позначені високими і ста­більними темпами промислового розвитку. Вже у 1951 р. за­гальний обсяг виробництва був на третину вищим, ніж у 1936-му, а у 1956 р. він подвоївся. Середньорічний приріст промисло­вої продукції складав за період з 1950 по 1960 роки 9,6% проти 4% у США і 3% у Великобританії.

Німецькому “економічному диву” сприяло декілька причин. По-перше, значною мірою вдалося зберегти промисловий по­тенціал західної частини країни, репараційні платежі на користь США, Англії, Франції були меншими. По-друге, було вдосталь дешевої робочої сили, особливо після репатріації 9 млн. німців із Східної Пруссії та інших районів.

Особливості менталітету німецького народу (висока праце­здатність, схильність до дисципліни, порядку, готовність після руйнівної війни на будь-які жертви для відбудови країни і досягнення власного добробуту тощо) відіграли дуже важли­ву роль у відбудові.

Заробітна плата робітників у перші повоєнні роки була на 35% меншою від довоєнної, а робочий тиждень був більшим.

США надали Західній Німеччині 3,9 млрд. доларів “стар­тової допомоги” згідно із планом Маршалла. Ці кошти, а та­кож надходження із федерального бюджету (30–32% всіх вкладів в економіку) були витрачені на заміну застарілого обладнання, оновлення виробництва, створення нових галузей економіки (нафтохімії, електроніки тощо). Відбувався процес прискореної індустріалізації порівняно відсталих регіонів. Економічному розвитку сприяв великий попит на всі види промислової продукції, як виробничого призначення, так і на товари широкого вжитку. Крім того, ФРН у 50-х роках прак­тично не мала військових витрат, що дозволяло робити гро­шові заощадження. Золотий запас ФРН на початку 60-х років перевищував запаси Великобританії, Франції та скандинав­ських країн, разом узятих.

Успішно розвивалися експортні галузі економіки. Німеч­чина впевнено входила у світовий ринок. Цей процес був тісно пов’язаний з фінансовою допомогою США і спрямований на інтенсифікацію взаємних торгових зв’язків.

Японія. Японське “економічне диво” розпочалося приблизно у 1948 p., через три роки після нищівної поразки і воєнних руйнувань, коли країна ще була під військовою окупацією. До початку 1953 р. Японія досягла довоєнного економічного рівня, якщо говорити про ВНП. Відтоді вона зберегла високі темпи зростання виробництва. Протягом 1952–1963 pp. її ВНП майже потроївся і характеризувався щорічним приростом у 9%; протягом цих же років обсяг виробництва товарів зріс у 5 разів, а споживання подвоїлося. Від початку тріумфального економічного поступу і до 70-х років Японії вдалося утвердитися в ролі могутньої промислової держави. Які основні пе­редумови японського “економічного дива”?

Американська окупаційна влада провела в країні цілий ряд важливих перетворень, які значною мірою сприяли розвиткові японського суспільства і господарства. Було розпущено збройні сили, встановлено демократичні свободи, запроваджено загальне виборче право, сформовано парламент, уряд, прийнято консти­туцію. Окупаційні власті здійснили ряд економічних реформ. Було введено антимонопольне законодавство, згідно з яким розпущено найбільші монопольні концерни. Американські фінансові радники провели реформу податкової системи. Були зменшені податки на підприємницьку діяльність. Встановлю­вався твердий обмінний курс ієни. Реформи в цілому пожва­вили і посилили конкуренцію підприємців, сприяли росту виробництва.

У 1946–1949 pp. була проведена земельна реформа, яка ліквідувала поміщицьке землеволодіння. Держава викупила у поміщиків і продала селянам майже 80% усіх сільськогос­подарських угідь. Посилилася конкуренція між виробника­ми, внаслідок чого зросла продуктивність праці, врожайність культур, розширився внутрішній ринок Японії, сформувався ринок робочої сили (частка самодіяльного населення, зайня­того у сільському господарстві, скоротилася з 48% до 8% сьо­годні).

Важливу роль у повоєнній відбудові японської економіки відіграла американська допомога. Стабілізаційна лінія Дж. Дод­жа, якому президент США Г. Трумен доручив очолити перетво­рення в Японії, сприяла нормалізації фінансів, відновленню механізмів відтворення. Величезні американські капітало­вкладення, а також внутрішні накопичення капіталу дали змо­гу повністю оновити обладнання, створити нові виробництва. У березні 1952 р. набрав чинності закон про сприяння раціо­налізації виробництва. Згідно із законом підприємства отри­мували державну допомогу, податкові та інші фінансові пільги за умови модернізації виробництва, оновлення устаткування.

Японці успішно використовували зарубіжні досягнення в найсучасніших галузях індустрії. Розвиток чорної металургії йшов шляхом спорудження доменних печей великої потуж­ності із застосуванням новаторської киснево-конверторної виплавки сталі з безперервним розливом. Успішно розвивалась електрометалургія, встановлювалися потужні автомати­зовані прокатні стани, впроваджувалися енерго- та матеріало-економні технології. Японія наприкінці 70-х років перетво­рилася в один з найпотужніших світових центрів металур­гійного виробництва. Закуповуючи патенти й ліцензії на нау­кові відкриття, оригінальні технології тощо і вміло присто­совуючи їх до своїх умов, японці отримували величезні при­бутки. Ряд значних технічних новин народилися і були за­проваджені у масове виробництво на японських фірмах. У другій половині 50-х років – нейлон, транзисторні приймачі, у 60–70-х роках – аудіостереосистеми, відеокамери і відеомагнітофони, у 80-х – комп’ютеризовані роботи, мікросхеми на крем­нієвих кристалах (чіпи) та ін. Японія веде перед у такій важ­ливій галузі науково-технічного прогресу, як електронна про­мисловість.

Головним чинником економічного зростання є, безпереч­но, повсякденна наполеглива праця більше ніж 120-мільйонного японського народу, його працелюбність, самовіддача, жер­товність і високий патріотизм.

Дуже ефективною виявилася в Японії система пожиттєвого найму на роботу (патерналізму), за якою платня щорічно зростає і залежить від віку і стажу. Фірми дбають про постій­не підвищення кваліфікації робітників, їхній добробут і відпо­чинок. Перехід робітника в іншу фірму – рідкісне явище і сприймається з осудом. Японські робітники працюють інтенсивніше, за нижчу платню, у них довший робочий день, тиж­день. Це впливає на зниження собівартості продукції, її ціну.

Завдяки цим та деяким іншим чинникам Японія досяг­нула передових рубежів у світі і перетворилася в один із світо­вих центрів.