logo search
МЕТОДИЧКА

Т. Р. Мальтус та його теорія народонаселення

Томас Роберт Мальтус(1766-1834) був священиком і професором сучасної історії та політичної економії (вперше так названого предмету в Британії) в Ост-Індійському коледжі. Хоч він і зробив вагомі внески у аналіз грошей і “теорію надвиробництва” (в розробці якої Кейнс вважав його засновником), а також став знаним через наукову дискусію зі своїм другом Рікардо, тим не менш Мальтус увійшов в історію економічної думки як автор знаменитої праці “Нарис про закон народонаселення” (1798). В ній Мальтус кинув виклик загальноприйнятій тодішніми економістами точці зору про те, що численне і зростаюче населення було синонімом багатства. Мальтус стверджував, що чисельність народонаселення буде збільшуватись до тих пір, поки не наштовхнеться на вимушене стримування з боку обмеженості пропозиції харчових продуктів. Він стверджував, що населення має тенденцію до зростання в геометричній прогресії, а збільшення виробництва харчових продуктів – тільки в арифметичній прогресії. Зростання народонаселення може бути контрольоване і обмежене або позитивно: через зростання смертності, наприклад, через війни, чумовий мор тощо, або негативно (тобто завдяки меншій народжуваності), наприклад, через моральне стримування, більш пізні шлюби тощо. Ця мальтузіанська теорія виходила з того, що рівень зарплат буде весь час незмінним – а саме на рівні межі забезпеченості. Проте, незважаючи на пророкування Мальтуса, в розвинутих країнах спостерігається тенденція до зростання і кількості народонаселення, і реальних зарплат. Це відбувалось завдяки технічному прогресу, роль якого Мальтус недооцінював, завдяки зниженню темпів народжуваності по мірі зростання доходів, а також завдяки відкриттю нових земель. Варто зазначити, що й понині теорія народонаселення Мальтуса знаходить своїх прибічників і інтерпретаторів, особливо серед екологів, які знов і знов попереджають, що через зростання населення та промислового виробництва наша планета невдовзі вичерпає свої природні ресурси.

Усі подальші праці Мальтуса, в яких він торкався економічних питань, слід розглядати своєрідним продовженням його трактату про народонаселення. Завдяки своїй концепції народонаселення., Мальтус суттєво наблизився до відкриття таких політекономічних законів, як законів, як закон граничної корисності, земельної ренти, фонду заробітної плати, ефективного сукупного попиту. Мальтус висловив багато плідних і оригінальних думок у галузі теорії ренти, заробітної плати, прибутку, економічного зростання, циклічності економічного розвитку, розподілу, міжнародної торгівлі тощо.

Жан Батист Сей(1767 – 1832), французький бізнесмен, який став економістом. В 1831 році він посів на посаду професора “колеж де Франс”, в якому працював до кінця свого життя. Важливість його творчості полягає у відмові від панувавшої у Великій Британії класичної теорії вартості, яка базувалась на концепції трудової вартості. Сей був першим економістом, який зробив спробу замінити трудову теорію вартості суб‘єктивною теорією вартості, яка базувалась на корисності. Ідея про те, що вартість залежить просто від корисності, а не від продуктивності праці, зняло в політичній економії необхідність пошуку розподілу, який ґрунтувався на розподілі фізичного надлишку продукту. Сей вказав на три фактори виробництва, ціна яких визначала їх відносні частки в сукупному продукті. Ціна фактора визначалась ціною товару, виробленого за участі цього фактора і, таким чином, повністю залежала від попиту на цей товар. Антагоністична теорія розподілу замінялась соціально нейтральним розподілом продукту на основі корисності і рідкості.

В цьому відношенні і в плані методології Сей був попередником неокласичної школи з її аналізом ринкової рівноваги. Економічна теорія для Сея була чистою наукою, абстрактні категорії якої були поза часом та історичним контекстом; його теорія не передбачала якихось рекомендацій з економічної політики для державних діячів.

Сей став широко відомим завдяки своїй теорії ринків, яку він розвинув в своїй головній праці “Трактат політичної економії” (1803). Теорія базується на простій концепції про те, що обмін між двома контрагентами включає і купівлю, і продаж. Цю взаємозалежність пропозиції і попиту, що існувала в бартерній економіці, де кожний продаж включає попит на рівнозначну вартість, і де немає надлишкового попиту чи пропозиції, де жодного товару не буде вироблено без відповідного рівня попиту для його споживання, Сей поширив на загальну теорію ринків.

Сей заперечував, що десь і колись буде загальне надвиробництво товарів. Закон ринків Сея (у вітчизняній літературі він також дістав назву “теорія ринків”, або “закон Сея”) було сприйнято й розвинуто Д. Рікардо та Дж.С.Міллєм. Сутність закону Сея, який набув поширення і популярності, полягав у тому, що пропозиція створює свій власний попит. Припускалось, що ціни будуть такими, що вартості вироблених товарів будуть в цілому дорівнювати вартості витрат на придбання цих товарів. Цей аргумент, і зокрема його використання для аналізу ринку капіталу, отримав жорстку критику з боку Кейнса як помилка, яка пронизливо заповнила всю економічну теорію і політику з класичного періоду до середини ХХ століття. Ідеї Сея заклали фундамент для майбутніх політекономічних досліджень, зокрема питань циклічного розвитку, теорій граничної корисності, факторів виробництва, підприємництва тощо.