4. Соціальні утопії західноєвропейського Середньовіччя

Ідеї створення ідеальної держави в релігійних вченнях простежуються у творах багатьох мислителів минулого, наприклад, в новозавітній книжці “Діяння апостолів”, в платонівських працях “Політика” та “Закони”, у древньогрецького мрійника Ямбула, в хіліастичних творах про тисячолітнє царство Христа.

Узагальнюючи зміст літератури цього напрямку, ми визначаємо їх як утопічні, віддаючи данину назві одного з творів даного спрямування - “Утопії”, що належала перу англійського письменника–гуманіста та державного діяча Томаса Мора.

Мор сконструював цю назву міфічного острова з ідеальним суспільним ладом із двох грецьких слів, які в перекладі означають “місце,якого не існує”. В першій частині книги “Утопія” (1516) Мор змальовує суворі реалії життя на Британських островах епохи правління Генріха VIII, зокрема обезземелення селян внаслідок “огороджування”, злиденне життя та поневіряння народних мас, поширення бродяжництва, жебрацтва, злочинності та інших соціальних негараздів, вину за які Мор цілком поклав на приватну власність та гроші.

В другій частині книги Мор на противагу засудженим ним існуючим порядкам малює ідилічну картину життя на іншому – фантастичному острові Утопія. Державний устрій утопійців набуває ідеальних рис завдяки відсутності приватної власності, грошей, поділу людей на бідних та багатих. В Утопії всі громадяни рівні в одержанні безкоштовних благ; кожен працює по шість годин на добу, віддаючи вільний час самовдосконаленню, наукам і різним видам мистецтва. За тим, щоб всі були зайняті корисними ділами, стежать виборні посадовці.

Мор відстоював зрівняльний розподіл, допускав рабство (щоправда, в пом‘якшеному виді), виступав за довічне закріплення людей за одним видом виробничої діяльності, за дріб‘язкову регламентацію побуту. Економічною основою ідеального суспільства вважав ремісницькі майстерні та примітивне сільське господарство.

Іншим знаним прихильником утопічної ідеї був італійський монах–бунтівник Томмазо Кампанелла (1568-1639). В своїй книзі “Місто Сонця” (видана в 1623р.) він зобразив своє бачення ідеального устрою держави. В її основі теж лежить спільна власність народу на майно (крім особистого житла островітян), безгрошовий розподіл благ. Солярії, тобто жителі Міста Сонця, живуть сільськогосподарськими общинами, свідомо, але обов‘язково працюючи по 4 години на добу, а вільний час присв‘ячуючи розвитку своїх фізичних і духовних здібностей. Споживання в Місті Сонця суспільне, по потребам, при зрівняльному розподілу благ. В місті–державі здійснюється постійний нагляд за його жителями, правителі з допомогою секретних служб детально регламентують всі аспекти приватного життя соляріів, навіть інтимні стосунки, які насправді перетворюються у публічні “завдяки” спільності дружин і дітей. Автор, здається, не помічає, як “усуспільнюючи” людські особистості, він розбудовує проект примусового “казармового раю” для народу, згуртованого у сите стадо “мудрими” наглядачами.

Утопічні ідеї набули чималого поширення на Британських островах в XVII ст., у великій мірі завдячуючи Англійській буржуазній революції 1642-1649 років.

Джон Лілберн(1614-1657), який очолив бунтівний рухлевелерів(тобто зрівняльників), вимагав свободи і рівноправності кожного громадянина, запровадження республіканської форми правління, політичних та податкових реформ.

Диггери(копачі), зокрема їх лідерДжерард Уінстенлі(1609 - після 1652), виступали за скасування великої земельної власності, за усуспільнення землі. У книзі “Закон свободи” (1652) Уінстенлі змалював картину майбутньої республіки без приватної власності, в якій народ вільно господарює на землі, всі домогосподарства отримують з громадських складів все необхідне в достатньому обсязі. Республіка позбувається жебраків і нероб, “вся праця на землі або заняття ремеслами виконується юнацтвом і особами, що втратили свободу”.

До масштабних експериментів ХХ ст. в історії людства були спроби практичного втілення утопічних ідей. Так, в ХVII ст. в Парагваї було засновано комуністичну державу єзуїтів. Вона протрималась близько 30 років, але врешті решт розпалась, головним чином через відсутність стимулів до праці.