logo
МЕТОДИЧКА

Дж. С. Мілль – завершувач традицій класичної школи

Джон Стюарт Мілль (1806 – 1873), англійський філософ і економіст. Його книга “Принципи політичної економії і деякі аспекти їх застосування в соціальній філософії” (1848) задумувалась автором як осучаснений варіант головних праць А. Сміта (“Багатство народів”) і Д. Рікардо (“Основи політичної економії...”) доби зрослого рівня економічних знань й новітніх прогресивних ідей ХІХ ст. Принциповою слід вважати заяву автора про те, що незважаючи на ці зміни, “загальним практичним принципом повинен залишатись економічний лібералізм і будь–який відхід від нього є безсумнівним злом”.

Праця Дж. С. Мілля була синтезуючою, вона поєднала рікардіанську економічну теорію з ідеями багатьох пост–рікардіанців, і як така представляє водночас найбільш повну і систематизовану розробку класичної політичної економії з врахуванням руху в бік неокласичного маржинального аналізу. Цю тенденцію до синтезу можна також виявити у його політичній філософії, взаємозв‘язках останньої з його економічними принципами. Як видно з вищенаведеної цитати, її автор був прихильником ліберальної політичної філософії та економічної політики laissezfaire. В той же час Дж. С. Мілль був прибічником соціальних реформ. В своїй праці “Про свободу” (1859) він захоплено відстоює принцип невтручання в свободу дій окремого індивіда, але в плані практичних заходів держави їй вчений відводив суттєву роль в сфері освіти та трудових договорів. Його турбота щодо забезпечення справедливості та його симпатії до робітничого руху того часу поєднали його ліберальні ідеї з повагою до ідей соціальних, і тим не менш, у всіх його висловлюваннях в більшій чи меншій мірі проявляється віра у “краще майбутнє капіталізму”, зокрема конкуренції. Його економічні твори, і особливо праці, присвячені філософії економічної науки, розкривають дух компромісу і еклектики, які, на думку багатьох вчених, здійснили домінуючий вплив на всю англійську економічну думку аж до теперішніх часів. Про вплив Дж. С. Мілля на суспільно–економічне життя Великої Британії можна судити по хоча б одному такому факту: його праця “Принципи політичної економії...” до самого кінця ХІХ ст. використовувалась в країні як основний підручник з політичної економії. Не зважаючи на заяву Мілля про те, що його головна праця була нічим іншим як оновлений варіант “Багатства народів” А. Сміта з врахуванням більш сучасних ідей Д. Рікардо, Ж.Б. Сея та Т. Р. Мальтуса, насправді Дж. С. Мілль зробив чимало своїх оригінальних внесків в політичну економію. Найбільш важливим серед них був розвиток теорії попиту і пропозиції. Хоча теорії Мілля бракувало і ясності, і строгої чіткості, тим не менш, його концепція еластичності багато в чому заклала фундамент, на якому Альфред Маршалл будував свою теорію цін. Мілль застосував інструментарій попиту і пропозиції в сфері міжнародної торгівлі, модифікуючи рікардівську теорію порівняльної вартості. Концепція взаємного попиту між країнами дозволила визначити рішення щодо умов торгових пропозицій, а саме цього бракувало теорії реальних витрат Рікардо. Запровадивши інструменти попиту і пропозиції в теорію вартості, Мілль тим самим відкрив шлях для неокласичної теорії вартості.

Обидві роботи Мілля “Принципи...” і “Нариси про деякі нерозв’язані питання політичної економії” (1844) свідчать про те, що він був останнім в лаві видатних британських філософів–економістів в традиції А. Сміта. Чиста економічна наука була для Мілля безглуздою. Вивчення економічної теорії для нього було лише частиною єдиної загальної науки моральної і соціальної філософії. Тільки після Дж. С. Мілля економісти почали шукати відповіді на питання практики господарського життя на основі власно економічних понять. Більш широкі соціальні погляди Мілля найбільше проявились в його описах держави в статистичному стані. На відміну від Сміта і Мальтуса, Мілль передбачив встановлення ладу, в якому боротьба за виживання закінчується і люди отримують можливість насолоджуватись плодами попереднього утримання.