Головні питання теми

1. Епоха Відродження та Реформація.

2. Революція цін у Західній Європі. Боротьба за економічне лідерство. Повторне покріпачення селян у Східній Європі.

3. Огородження. Первісне нагромадження капіталу та основні економічні інституції періоду розкладу феодального та зародження капіталістичного суспільства.

4.Соціальні утопії західноєвропейського Середньовіччя.

5.Меркантилізм.

Програмний зміст теми

(мінімальний обсяг знань студента)

1. Епоха Відродження та Реформація

Відродження, або Ренессанс, — це період з середини XV (а в мистецтві з початку XIV) до середини XVII століття, коли в Західної Європі відбувається відновлення духу і технічного рівня Античності. Отямившись від кризи XIV століття, населення Євро­пи починає стрімко, хоча і дуже нерівномірно зростати. Спос­терігалися і періоди зменшення чисельності населення окремих країн: Англії, у період війни Троянд, Іспанії і Португалії, у зв’язку з витоком у колонії, Німеччини, у період Тридцятирічної війни. У цілому ж за двісті років, з середини XV по середину XVII століття, воно зросло майже в два рази і досягло 100 мільйонів чоловік.

Європейський тип шлюбу

У цей період у третьому стані, особливо в торгово-ку­пецьких колах, відбувається відродження духу і структури вели­кої патріархальної сім’ї, що складається з двох-трьох поколінь із 8-15 членів. Патріархальна (велика) сім’я знову стає основним виробничим і розподільним осередком суспільства. Паралельно розпочинається становлення так званого європейського типу шлюбу. Його характерними рисами є:

- більш пізній вік вступу в шлюб — для чоловіків у 28-39 років, для жінок — у 21-29 років, що пояс­нюється потребою спочатку створити «матеріаль­ну базу»;

- велика частка осіб, які ніколи не вступали в шлюб (до 50 років) — для чоловіків 9-15%, для жінок — 11-18%;

- менша кількість дітей (у середньому 5-7), що наро­джується з великими проміжками часу (2-4 року) за весь репродуктивний період, що пояснюється істотним зниженням дитячої смертності в забезпе­чених прошарках населення.

Прорив в освіті

З винаходом техніки, друкарства істотний поштовх у роз­витку одержує освіта. Якщо в середньовіччі один, навіть дуже тала­новитий, учитель міг протягом своєї активної педагогічної практики навчити всього декілька десятків учнів, з яких не більше п’яти, у свою чергу, могли б стати вчителями, то з появою друкарських книг і підручників навіть дуже посередній учитель може навчити сотні учнів, з яких десятки могли б самі незабаром стати вчителя­ми. Кількість писемних людей у третьому стані значно зростає.

Потреба в писемності і знаннях, необхідних для успішної діяльності у світі, що ускладнюється, призвела до створення, па­ралельно з церковними, світських шкіл: муніципальних, торго­вих, ремісничих.

Реформація

У середньовіччі католицька церква відіграла дуже важли­ву роль у консолідації суспільства. Але поступово церква як соціальний інститут починає переживати явний занепад, що особливо посилився після безславного закінчення Хрестових по­ходів. Кардинальські мантії і навіть Престол Святого Петра ста­ють предметом політичного, а іноді і фінансового торгу. Карди­налами і Папами все частіше стають позашлюбні діти герцогів і королів, які найчастіше володіли дуже гріховними схильностями. Так один із Пап навіть організував бордель у Лютеранському па­лаці в Римі, а багато вищих церковних ієрархів захоплюються ас­трологією, магією і сатанізмом. Про такі «дрібниці», як неуцтво, обжерливість і пияцтво, можна навіть і не згадувати. Моральне розкладання церковної верхівки швидко поширилося на всю Церкву. І до XV століття торгівля церковними посадами (симо­нія), устрій родичів і позашлюбних дітей на «хлібні» церковні по­сади (непотизм), тривалі відлучки священиків із своїх приходів (абсентизм) стали звичайною справою. Ще на початку XIV сто­ліття Папа Іоанн XXII, можливо, скептик і атеїст, із метою по­повнення церковної скарбниці придумав продавати звільнення від гріхів у вигляді спеціальних грамот — індульгенцій. Через кілька десятиріч за гроші можна було купити не тільки повне звільнення від минулих гріхів, але навіть і майбутніх!

А тим часом економічні і соціально-політичні умови в Західній Європі істотно змінилися. Почали формуватися територіальні, національні держави - Голландія, Англія, Франція, Швеція, Німеччина. Консолідація відбувалася навколо королівської влади, яка, як правило, спиралась (на римське право,) і фінансову підтримку третього стана (податки), за допомогою якої вербувалася фахова наймана армія, яка при необхідності використовувалась проти найбільш непокірних феодалів. Втручан­ня Папи, як правило іспанського короля, що відстоює інтереси і імператора Священної Римської імперії, у внутрішні справи ста­вало все менш бажаним.

Зросло число писемних, освічених людей, які не бажали більше повторювати незрозумілі (латинські) тексти, а що бажали молитися і читати Священне Писання на рідній мові. Купці і ремісники у своїх справах хотіли виходити відповідно до вигоди і комерційного розрахунку, а не відповідно до вчення Хоми Аквінського про «справедливі ціни».

Селяни все більш обтягувались десятиною та іншими цер­ковними повинностями, адже церква до всього була ще і най­більшим землевласником, колективним феодалом Європи. За­гальне невдоволення римською церквою у всіх прошарках това­риства росло, і (через небажання самих церковних ієрархів про­водити будь-які реформи) вибух ставав все більш неминучим.

Першим виступив Мартін Лютер — викладач теології Віттенбергського університету. У 1517 році він привіз до однієї з німецьких церков свиток із 95 критичними тезами на адресу те­орії і практики римської церкви, насамперед — проти індуль­генції, симонії, непотизму, абсентизму, принципу непогрішності Па­пи, в недоступності розуміння латинської Біблії. Лютер здійснив переклад Біблії на німецьку мову (що, до речі, стало початком формування німецької літературної мови), і при цьому він вико­ристав не тільки латинський текст — Вульгата, що є перекладом із старогрецького, але і сам старогрецький текст, а в частині Ста­рого Завіту — текст Тори, оскільки знав староєврейську мову і був ознайомлений із декількома авторитетними ребе.

У результаті виконаної Лютером роботи з’явилася мо­дифікація християнства, у якій роль священиків і самої церкви бу­ла значно знижена з позиції «пастиря-заступника-посередника між Богом і людьми» до рівня «вчителя-провідника, без якого в крайньому випадку можна й обійтись», а обов’язком кожного християнина є самостійне розуміння божої волі за допомогою чи­тання книг і молитов. Будь-яка праця, по Лютеру, бажана Богу, а мірилом божого благовоління є успіх у земному житті.

Природно, Лютер був відлучений від церкви, а його вчен­ня віддане анафемі. Якийсь час йому довелося ховатися, але в 1525 році Саксонія і Пруссія на чолі зі своїми герцогами приймають «лютеранство», яке після тривалої боротьби затверджується в північних і східних німецьких землях, а також у Скандинавії.

У Лютера було декілька значних послідовників, наприклад цюрихський священик Цвінглі, який у 1523 опублікував 67 тез. Йо­го вчення поширилося в південній Німеччині і Швейцарії. Але найбільш радикальним із них ставЖан Кальвін, який опублікував у 1536 році «Наставлення в християнській вірі» і організував у 1541 році женевську церкву, в якій були виборні пастери для чи­тання проповідей, виборні доктора для розробки доктрини і ви­борні старости для підтримки порядку й організації віруючих.

Економічна частина доктрини кальвіністів складається з того, що немає свободи волі, а є боже приречення. Усе вже вирішено: хто буде врятований, а кому горіти в геєні вогненній, і змінити нічого не можна. Але можна відчути себе врятованим, тому що критерієм обраності, як і у лютеран, служить мирський успіх, добробут. Для того, щоб осягнути божу волю, потрібно відмовитися від розкоші, надмірностей (кальвіністи спочатку но­сили тільки чорний одяг), ретельно трудитися, розвиваючи той талант (спроможність), який Бог дав кожному. І якщо вдасться досягти успіху в справах і поваги навколишніх — виходить, що ти належиш до кола обраних створінь божих. От чому в країнах, що традиційно сповідають протестантизм (загальна назва кальвіністів, лютеран і англіканців), люди так гостро пережива­ють будь-які життєві негаразди, починаючи з хвороби і закінчу­ючи безробіттям, і так рвуться до досягнення звичайного навко­лишнього успіху, але лише засобами, що не викликають осуду.

Кальвінізм укоренився в Швейцарії, що стало однією з причин її стійкого економічного розвитку, і широко поширився по Франції, особливо в середовищі дворянства, торговців, реміс­ників. Тут він зустрів потужний опір з боку римської католицької Церкви, яка знайшла підтримку при дворі і у значних феодалів, а також нижнього прошарку селян. Біля тридцяти років із змінним Успіхом йшли релігійні війни у Франції. Одним із найбільш во­вчих епізодів стала різанина гугенотів (французьке найменуван­ня кальвіністів), влаштована католиками в ніч святого Варфо­ломія. Закінчилися війни з опублікуванням Генріхом IV «Нантского едикту», за яким дарували свободу віросповідання. Але через двадцять років після загибелі Генріха гугеноти були остаточно вигнані з Франції. Частина з них переселилася в Голландію, частина відправлялася в Північну Америку, де організувала колонії, які живуть по біблійних законах. Позбавившись із вигнан­ням гугенотів економічного цвіту нації, Франція стала все силь­ніше відставати в економічному розвитку від Голландії й Англії, яких вона перевищувала по чисельності населення і території од­ну в 10, а іншу в 4 рази.

Курйозні обставини передували виходові Англії з лона римської церкви. У 1529 році король Генріх VIII повідомляє про своє бажання розлучитися з дружиною, ставленицею іспанського короля, і одружитися на Ганні Болейн. Розлучення по церковних законах того часу може здійснити тільки Папа римський. Але він відмовляє королю Англії на настійну вимогу короля Іспанії.

Тоді Генріх проголошує себе головою християнської церкви в Англії, здійснює розлучення і в 1533 році одружується на Ганні. Папа відлучає Генріха від церкви. У 1534 році парла­мент приймає акт про розрив зв’язків із Римом. Вводиться прися­га духівництва на вірність королю як голові церкви. Церковно­служителі, що відмовилися від присяги, як «агенти впливу» нена­висного Рима висилаються з країни, їхні землі конфіскуються в скарбницю, багато монастирів розпускається, а їхнє майно про­дається на аукціоні. Розробляється нова модифікація християнства, яка займає проміжне положення між католицизмом і лютеран­ством. У 1536 році на півночі країни спалахує повстання проти Ре­формації. Генріх наказує стратити Ганну Болейн. Пройде ще більше 20 років перед тим, як прийде царювати дочка Ганни і Генріха Єлизавета Велика — одна із самих блискучих англійських правителів — в Англії остаточно затвердиться помірний протес­тантизм, що став однією з основ майбутньої англійської величі.

Удар, нанесений Реформацією римській церкві, змусив її вищих ієрархів зайнятися наведенням порядку «у своєму будинку». Контрреформація розвивалася в кількох основних напрямках.

По-перше, був відтворений потужний репресивний апа­рат на службі церкви. Його роль перейшла від застарілих доміні­канців до створеного в 1534 році ордену єзуїтів. Насамперед, ре­пресії обвалилися на голови недбайливих католицьких священи­ків. Привселюдні процеси масової страти (шляхом спалення), жорсткість монастирських статутів і правил поводження священ­нослужителів, таємні вбивства (переважно за допомогою отру­ти) — це методи, за допомогою яких очищали власні ряди. Потім каральна машина обрушилася на іновірців і інакодумців. Тут са­дисти в сутанах уже зовсім не церемонилися. Катування в підвалах інквізиції, з метою домогтися визнання самих нісенітних об­винувачень аж до статевих зносин із дияволом, стали звичайною юридичною практикою.

По-друге, частина церковних багатств була спрямована на соціальні потреби: облаштованість нових монастирів, будівництво навчальних закладів, у тому числі для самих священнослужи­телів, поширення духовної літератури.

По-третє, для заохочення віруючих церковний ритуал був посилений розкішними інтер’єрами, живописом, музикою. Саме в цей час в Європі сформувався стиль барокко.

Ну і, звичайно, довелося відмовитися від найбільш дискре­дитуючих церкву практик, насамперед, від продажу індульгенцій, а також піти на ряд політичних поступок, особливо у Франції, що стала сперечатися з Іспанією за роль центру католицького світу.

До середини XVII століття католики знову оволоділи Францією, Польщею, Баварією, Австрією, залишивши протестан­там лише Англію, Скандинавію, Північні Німеччину й Америку.