logo
МЕТОДИЧКА

3. Економічне вчення фізіократів

Розглядаючи економічну думку даного періоду, варто зазначити, що першу економічну школу створили меркантилісти, проте дослідники стверджують, що фізіократи заснували першу в історії наукову школу, тому її нерідко включають до складу класичної школи політичної економії. Школа фізіократизму впродовж 22 років (1756 – 1778) об‘єднувала Ф.Кене, А. Тюрго, В Месьє де Ла Рів‘єра та деяких інших французьких вчених та політичних діячів. Назва школи пішла від двох грецьких слів: phisis – природа і kratos – влада, тобто означала “влада природи”. Таку назву можна пояснити тим, що в середині ХVІІІ ст. сільське господарство у Франції було центром економічних протиріч, тому аграрне питання стало для фізіократів найважливішим, а землеробство трактувалось ними як найважливіша сфера виробництва. Ця сфера була проголошена фізіократами єдино продуктивною. Лідер фізіократів Кене та його послідовники стверджували, що нове багатство створюється виключно у землеробстві, а найбільша продуктивність праці на землі зумовлена самою природою. Лише витрати у сільському господарстві фізіократи визнавали продуктивними. Навпаки – непродуктивними, безплідними вони вважали витрати в промисловості та інших сферах господарської діяльності. На противагу меркантилістам (яких вони критикували), фізіократи відстоювали ідею еквівалентності обміну, відкидали меркантилістьке уявлення про те, ніби багатство створюється в сфері обміну, стверджуючи, що багатство нації виникає і зростає у сфері матеріального виробництва, зокрема у галузі землеробства.

На основі цих переконань фізіократи розробляють вчення про “чистий продукт” (додатковий продукт). Під ним фізіократи розуміли надлишок продукції землеробства над витратами виробництва. Кене трактував “чистий продукт”, з одного боку, як дар землі, природи, а з іншого – як результат додаткової праці найманого працівника. Продуктивною працею він вважав лише ту працю, яка створює додаткову вартість “чистий продукт”, тобто виключно працю в землеробській галузі. Тому додаткову вартість фізіократи ототожнювали з рентою, не помічаючи наявність прибутку не тільки в промисловості, а й в сільському господарстві і торгівлі.

Суттєвий внесок у розвиток економічної теорії фізіократи зробили, досліджуючи природу і структуру капіталу. Проаналізувавши витрати виробництва, Кене поділяє складові капіталу на дві частини – (1) щорічні аванси (витрати на насіння, добрива і працю) і (2) початкові аванси на інвентар, робочу худобу, будівлі – тобто на фактори виробництва, що функціонують декілька років. Даний поділ фактично відповідає таким сучасним категоріям, як оборотний і основний капітал. Різниця між цими структурними елементами капіталу фізіократи пояснювали різними способами входження їх у вартість готового товару. Кене застосовував цей поділ лише відносно продуктивного капіталу, тобто того, що задіяний у землеробстві і має натуральну форму запасів факторів сільськогосподарського виробництва. Грошова форма капіталу та капітал, що функціонував в промисловості, просто ігнорувалися главою фізіократичної школи. Це зумовило обмеженість економічного світогляду Кене.

Проте, дослідження вченим структури капіталу дозволило Кене здійснити аналіз процесу відтворення і обігу всього суспільного капіталу. В своїй знаменитій “Економічній таблиці” (1758) Кене вперше в історії політичної економії запровадив таку категорію економічного інструментарію, як “відтворення”, тобто постійне повторення процесу виробництва і реалізації щорічного національного продукту. За допомогою математичних розрахунків Кене доводив, що створений у землеробстві валовий і чистий продукт країни (в даному випадку – Франції) обертається у натуральний і грошовій формі. Кене намагався виявити основні народногосподарські пропорції, що забезпечують функціонування і розвиток економіки держави. В схематичній формі Кене показав, як відбувається реалізація щорічного продукту країни, як забезпечуються передумови відтворення. Безсумнівно, “Економічна таблиця” Кене була геніальним для свого часу теоретичним проривом, першою в історії спробою показати головні пропорції і напрями реалізації суспільного продукту на основі поєднання в єдині агрегати численні акти купівлі – продажу, рух грошей та товарів. Концептуальний підхід Кене отримав в подальшому розвиток у таблиці “витрати–випуск” В.Леонтьєва та в працях представників економетрики.

А Тюрго(1727 – 1781) був не тільки пропагандистом ідей Кене, але й самостійним самобутнім вченим і державним діячем. Свою економічну теорії він сформулював в праці “Роздуми про створення і розподіл багатства” (1766). В ній узагальнюється фізіократична система, розглядаються питання ціноутворення, вартості грошей, капіталу і доходів. Тюрго відмовляється від трудової теорії вартості й закладає основи теорії корисності. Він розрізняв суб‘єктивну й об‘єктивну цінність товарів: під першою Тюрго розумів оцінку блага її власником, а друга встановлюється ринком – в залежності від співвідношення попиту і пропозиції. Цінність товару визначається споживчою вартістю, тобто його корисністю, яка суб‘єктивно оцінюється покупцями. Ці суб‘єктивні оцінки за умов конкуренції втілюється в ринкові ціни, що визнаються покупцями і продавцями. Така концепція Тюрго дає підстави вважати його одним з найближчих попередників маржиналізму, який посідає чільне місце в інструментарії сучасної економічної науки.

Не менш значним внеском в економічну теорію слід вважати розробку ним “закону зменшення землеробського продукту”. Це по суті був закон спадної родючості землі, який пізніше у працях неокласиків сформувався у більш універсальний закон спадної віддачі ресурсів.

Практично всі фізіократи розділяли ідею свого вчителя Ф.Кене про “природний порядок”. Суспільні закони визнавалися законами такого Богом встановленого і вигідного людству порядку, в основі якого лежить право власності. Всі представники школи фізіократів були прибічниками економічної політики laissez faire, тобто невтручання держави в економіку. Все це дає підстави стверджувати про величезний внесок фізіократів у формування теоретичних засад класичної школи політичної економії.