2. Економічні наслідки першої світової війни

У війні загинуло більше 10 мільйонів чоловік, ще 10 міль­йонів померло від голоду й епідемій. 20 мільйонів чоловік було поранено або травмовано. На 16 млн. чоловік за п’ять військових років скоротилася народжуваність. Таким чином, населення Європи в 1919 році стало на 36 млн. чоловік менше (майже на 10%), ніж повинно було бути в ході мирного розвитку.

За роки війни було потоплено 500 бойових кораблів, 2000 допоміжних плавзасобів і 6000 торгових судів. Значні тери­торії у Франції, Австрії, Німеччині і Росії піддалися розграбуван­ню і руйнаціям.

Національне багатство країн Європи скоротилося в се­редньому на третину, у той час як у Японії виросло на 25%, а в США — на 40%. Частка Сполучених Штатів у світовому промис­ловому виробництві перевищила 50%. У США виплавлялося 60% світового чавуну і сталі, вироблялося 85% світового випуску автомобілів. Американські інвес­тиції за кордоном збільшилися з 2,5 до 7 млрд. дол.

Німеччина втратила 12% своєї довоєнної території в Єв­ропі і всі заморські колонії загальною площею 3 млн. кв. км з на­селенням 13 млн. чоловік, велика частина яких відійшла до Анг­лії, її сухопутна армія була скорочена до 100 тисяч чоловік, а офіцерський корпус — до 4000. За умовами Версальського мирно­го договору, Німеччина зобов’язалася виплатити країнам пере­можницям 132 млрд. золотих марок. Обсяг виробництва до початку 20-х років скоротився на 43% у порівнянні з 1913 роком. Заробітна плата робітників була на 40% нижча, ніж в Англії. І на 20% нижча, ніж у Франції. Тривалість робочого дня зросла до 10-12 годин. У 1921-23 роках країна переживала жахливу інфля­цію. Дійшло до того, що заробітна плата виплачувалася два рази на день: вдень і ввечері, причому після денної виплати влаштову­валася перерва для того, щоб люди могли встигнути що-небудь купити до нового підвищення цін, що досягало 50% за день.

Австрійська, Турецька і Російська імперії розпалися. В Австрії, Угорщині, Чехії, Польщі, Румунії, Італії до влади прий­шли слабкі буржуазні уряди, що за 20 років так і не зуміли виве­сти свої країни на траєкторію стійкого економічного розвитку, внаслідок чого ці країни стали легким здобутком фашистів. У Ту­реччині до влади прийшли військові, котрим вдалося здійснити модернізацію країни. Більше всього постраждала Росія, де владу захопили більшовики.

Вплив першої світової війни на господарство України

Україна входила до складу двох ворогуючих країн (Росії та Австро-Угорщини) і з перших днів війни стала ареною бойових дій. Росія вступила у війну слабопідготовленою. Величезний по­пит на предмети військового та матеріального забезпечення спонукали до змін у промисловому виробництві. Війна стала факто­ром, що ламав структуру промислового виробництва і встанов­лював нові пропорції в розвитку окремих галузей промисловості.

Необхідність забезпечення армії зброєю та спорядженням примусила царський уряд зайнятися проблемами перебудови господарства. У травні 1915 р. було утворено Особливу нараду з артилерійського забезпечення армії на чолі з військовим мініст­ром, але вона була малоефективною. То ж у серпні 1915 р. замість однієї Особливої наради було утворено чотири: з оборони, пали­ва, перевезень і продовольства. Найбільш впливовою і дієвою бу­ла «Особлива нарада для об’єднання заходів з оборони держа­ви». Вона здійснювала нагляд за державними і приватними під­приємствами, які працювали на війну. Їй підпорядковувалися районні заводські наради. Наприкінці 1915 р. особливі наради об’єднували в Україні 1130 підприємств і майже 400 тис. робіт­ників, однак відчутних результатів це не дало. Царський уряд не зміг створити систему чіткого регулювання промисловістю, як це було зроблено в європейських країнах.

Поряд з державними органами виникли громадські об’єд­нання промисловців і великих землевласників, що ставили собі за мету сприяти забезпеченню армії. Це були військово-промислові комітети. В Україні було створено чотири обласних (Київський, Харківський, Катеринославський, Одеський) і декілька місцевих комітетів. Вони намагалися розподіляти воєнні замовлення серед малих і середніх підприємств, але дуже швидко вступили в про­тиріччя з особливими нарадами та їх районними відділеннями.

На початку війни промислове виробництво в Україні зро­стало, оскільки підприємства виконували замовлення для армії. Крім того, з районів бойових дій (Прибалтики, Польщі) в Укра­їну було евакуйовано багато промислових підприємств. Видобу­ток кам’яного вугілля в Донбасі збільшився з 1540 тис. у 1913 р. до 1744 тис. пудів у 1916 р. Нарощували виробництво металур­гійна, машинобудівна, хімічна промисловості та інші за рахунок, в основному, перевантаження технічного обладнання при струк­турній перебудові промисловості.

При загальному зростанні виробництва скорочували обсяги випуску продукції легка, харчова, будівельна і лісова промисловості. Посилилася концентрація виробництва, утворилися нові об’єднан­ня і товариства. Зменшилася загальна кількість підприємств. Якщо в Україні в 1913 р. діяло 3381 підприємство, то в 1915 р. — тільки 2849. Співвідношення закритих і відкритих підприємств у 1917 р. було 264 і 545. Значної концентрації досягає металургійна і маши­нобудівна промисловість. Так у 1917 р. Південно-Російське дніп­ровське металургійне товариство об’єднувало 12 металургійних, кам’яновугільних, залізорудних та машинобудівних підприємств, на яких працювало майже 30 тис. робітників.

На початку 1917 р. стався раптовий спад («обрив») вироб­ництва. Це був закономірний спад. Машинобудівні заводи наро­щували виробництво озброєння і скорочували випуск засобів ви­робництва. Це, в свою чергу, привело до зношення обладнання і машин. Спроба обновити основний капітал за рахунок іноземних інвестицій не дала бажаних результатів. У 1916-1917 рр. з 159 млн. руб. іноземного капіталу, вкладеного в кам’яновугільну промисловість Російської імперії, 118,6 млн. або 74%, були вкла­дені в підприємства Донбасу; з 258,4 млн. руб., вкладених у чор­ну металургію, на Україну припадало 200 млн., або майже 80%.

Суттєво позначилась на виробництві нестача кваліфіко­ваної робочої сили. У перші дні війни було мобілізовано понад 30% довоєнної кількості промислових робітників Донбасу. А в Катеринославській губернії не вистачало майже 104 тис. ро­бітників. Лише в Криворізькому залізорудному районі кількість працівників скоротилася вдвоє за місяць війни. Тож царський уряд вимушений був навіть відкликати частину мобілізованих.

На відміну від промислового виробництва сільськогоспо­дарське почало скорочуватися в перші дні війни внаслідок пого­ловної мобілізації українських селян до російської армії. Нестачу робочих рук у сільському господарстві намагалися компенсувати малопродуктивною працею військовополонених і біженців. Ве­ликі господарства (поміщицькі) були позбавлені права вільного найму працівників, які були основними виробниками товарної продукції. У 1917 р. в Україні залишилося 40% працездатних чо­ловіків у сільському господарстві.

Знизилося виробництво сільськогосподарських машин на українських заводах, які перейшли на випуск зброї та іншого військового спорядження, зменшився їх імпорт. Скорочувались посівні площі й валовий збір зерна, відтак гострою була пробле­ма забезпечення промислових центрів хлібом.

Суттєво позначився на виробництві сільськогосподарської продукції закон про кінську повинність. До весни 1917 р. було рек­візовано близько 2,6 млн. коней, що завдало непоправної шкоди дрібним і середнім селянським господарствам. У деяких губерніях України більше половини господарств не мали робочої худоби.

Перша світова війна негативно вплинула на розвиток торгівлі та фінансову систему країни. Внаслідок скорочення ви­робництва предметів масового споживання і обсягів торгівлі по­чав «знецінюватися» рубль — одна із стабільних світових валют. Спроби задовольнити великі потреби в коштах іноземними інве­стиціями та емісією лише поглиблювали інфляцію.

Таким чином, перша світова війна започаткувала деструк­тивні процеси в господарстві України. Мілітаризація промисло­вості призвела до старіння основного капіталу, скорочення ви­робництва засобів виробництва. Непропорційно зростало вироб­ництво озброєння і предметів споживання. Сільське господарство зазнало втрат, які визначили розвиток цієї галузі на десятиріччя.