4. Предмет історії економічних учень

Предметом історії економічних учень є процес виникнення, розвитку, боротьби і зміни економічних поглядів та їх пізніх розвинутих і структурованих форм – теоретичних систем, шкіл та напрямів економічної думки.

Економічна думка зародилась у стародавні часи. Уже первісні люди замислювались над явищами і процесами господарського життя. Але їх уявлення були наївними, примітивними й безсистемними. І тільки з XVI ст. економічні знання починають оформлятися у концепції, теорії і школи, напрямки.

Однією з систем економічних поглядів, яка заклала перші цеглини у фундамент політичної економії, науки, що пізніше дістала на Заході назву “економікс” (економічна теорія), бувмеркантилізм. Його представники з‘ясовували сутність багатства (під яким розуміли золото, срібло та гроші взагалі), питання регулювання зовнішньої торгівлі з метою збагачення країни.

Меркантилісти, а пізніше фізіократи, висловили багато слушних думок, але їм не вдалось об‘єднати їх у чітку, послідовну і логічну систему наукових знань, яка б будувалась на економічних законах і охоплювала всі сфери господарської діяльності людей. Цю задачу в її першому спрощеному варіанті вдалось розв‘язатиА. Смітута його послідовникам, які в XVIII-XIX ст. утвориликласичну школу політичної економії.

З‘являється “економічна ортодоксія”, тобто головна течія економічної думки. Ті, хто з нею не погоджувався, критикував і пропонував інші шляхи пояснення і розв‘язання економічних проблем, починають називатисьгетеродоксами. Так, з рядів класиків виходять С.Сісмонді та інші критики економічної ортодоксії, зокремасоціалісти-утопістиімарксисти, які претендують на створеннянаукового соціалізму.

В останній третині XIX ст. в економічній думці превалюють два напрями. Один з них був представлений історичною школою, другий – суб‘єктивно-психологічною школою, яка започаткувала новий маржинальний(граничний) підхід до аналізу економічних процесів і явищ. На фундаменті маржинальної методології формується неокласичний напрям економічної теорії, з виникненням якого пов‘язують становлення мікроекономіки.

На противагу неокласичному напряму, в другій половині 30-х років ХХ ст. англійський економіст Кейнс розробляє теорію, в основі якої лежить ідея регулювання державою ефективного сукупного попиту. Кейнсіанську теорію починають вважати теоретичним фундаментом сучасної макроекономіки. Поява кейнсіанства створює своєрідний водорозділ між “економікою пропозиції” і “економікою попиту”. З цього моменту й до наших днів і неокласичний напрям, і кейнсіанство починають конкурувати між собою, збагачуючи і розвиваючи економічну теорію.

Ще одним самобутнім гетеродоксальним напрямком розвитку економічної науки є інституціоналізм. Він формується наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. і зосереджується на дослідженні позаекономічних чинників, міжпредметних суспільствознавчих зв‘язків.

Соціал-демократичні (соціал-реформістські) концепції також відіграють суттєву роль в загальному процесі розвитку економічної думки. Їх врахування є особливо важливим для розбудови ринково-демократичних систем в посткомуністичних державах.

Вищенаведений скорочено поданий процес еволюції економічних поглядів та теорій і є предметом історії економічної думки. На початкових етапах цієї історії розрізнені і примітивно сформульовані економічні думки не мали системного наукового характеру, тобто не складалися в учення. Тому можна констатувати, що історія економічних вчень є поняттям вужчим, складовою частиною історії економічної думки.

Поняття “Історія політичної економії” деякі дослідники вважають або трохи вужчим за “історію економічних учень”, або ототожнюють обидва поняття. Як синонімічні їм розглядаються також словосполучення “історія економічної науки”.

Програма, що рекомендована Міністерством освіти і науки України, передбачала вивчення історії економічних вчень, мотивуючи цю назву курсу тим, що систематизовані наукові вчення будуть більш зрозумілими, якщо досліджено процес виникнення і розвитку попередніх поглядів і думок, починаючи зі стародавнього світу.