2. Від «Спільного ринку» до Європейського Союзу

У 50-х роках в більшості європейських держав були розвинуті індустріальні господарства. Їх розвиток відзначався динамічністю і стабільністю. Швидкі темпи економічного зростання доповнюють­ся початком органічної інтеграції в єдиний захід­ноєвропейський економічний простір. Організаційне оформлення цей процес отримав ще у 1951 р. Саме тоді у Парижі (Паризька угода) було створено Євро­пейське об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС). До нього ввійшли ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Ця міжнародна організація об’єднала кам’яновугільну, залізорудну, металургійну галузі промисловості і контролювала 60% плавлення сталі, 50% видобутку кам’яного вугілля в Західній Європі.

Важливим кроком в інтеграційному процесі було підписання Римського договору про створення Євро­пейського Економічного Співтовариства (ЄЕС). Договір підписали у 1957 р. шість перелічених вище західноєвропейських країн. Мета Співтовариства — створити «спільний ринок», забезпечити рівномірний розвиток, стабільність і добробут населення у Західній Європі. Для цього передбачалося ліквідувати митні бар’єри і обмеження для ввозу і вивозу товарів, капі­талів, сприяти пересуванню людей. Договір передба­чав також проведення єдиної торговельної політики стосовно третіх країн, усунення перепон для руху капіталів Європейського інвестиційного банку і т. ін. Фундаментом існування і розвитку Співтова­риства мали бути вільна торгівля і конкуренція. Євроатом, створений у тому ж році, мав координува­ти розвиток атомної енергетики. У 1958 р. були утворені вищий виконавчий, законодавчий та кон­сультативний органи ЄЕС, відповідно: Комісія, Рада Міністрів та Європарламент. Бюджет Співтовариства формувався з внесків його членів.

Створення ЄЕС свідчило про подолання антагоні­стичного протистояння у Європі між індустріальни­ми країнами, перш за все між ФРН і Францією. Вже у наступні десятиліття стали очевидними і незаперечними позитивні результати європейської інте­грації. З 1 липня 1968 року було запроваджено єди­ний тариф на ввезення товарів з третіх країн. Успіш­но проводилася єдина сільськогосподарська політика. З 1 січня 1993 р. функціонує єдиний внутрішній ри­нок Співтовариства, відмінена решта обмежень щодо руху товарів, послуг, капіталів та людей. Введені єдині стандарти на багато видів продукції. У листопаді 1993 р. вступив в силу Маастрихтський договір, згід­но з яким до кінця десятиріччя Європейське Співто­вариство мало перетворитись у валютний, економіч­ний і політичний Європейський Союз з єдиними зов­нішньою політикою, громадянством та валютою.

I січня 1999 р. на єдину валюту — євро перейшли 11 держав ЄС. Протягом кількох років євро було засобом безготівкового розрахунку поряд з національними валютами. У деяких країнах цінники були подвійні. З 2002 р. з’являться і готівкові євро.

На сучасному етапі до Європейського Союзу вхо­дить 27 країн. Схиляють­ся до поступового входження до Європейського Со­юзу й фактично всі нові незалежні держави євро­пейської частини колишнього СРСР, в тому числі й Україна.

Отже, для господарського розвитку провідних країн світу друга половина XX ст. стала періодом посту­пової стабілізації основних галузей промисловості, зростання виробництва товарів масового споживан­ня, підвищення життєвого рівня населення. Масове застосування досягнень науки, інформації та ком­п’ютеризації надало економічному розвитку техно­тронного характеру. Людська діяльність все більше набуває духовного виміру. Фізична праця поступаєть­ся місцем розумовій. Індустріальна епоха трансфор­мується в постіндустріальну.