Економічні погляди схоластів

Схоластика була таким типом релігійного світосприйняття, який поєднував теологічні канони (закони церкви) зі спробами наукового пояснення реалій життя. Тому схоластів ще називають каноністами. “Кодекс канонічного права” (середина ХІІ ст.) італійського монаха Граціана можна вважати початком розробки схоластичного вчення.

Найбільший внесок у розвиток доктрини схоластів зробив ченець і богослов з Італії Томас (Фома) Аквінський(1225-1274), абоАквінат. Основні положення свого вчення він виклав в трактаті“Сума теології”. В розробці своєї концепції Аквінський намагався творчо поєднати релігійні канони з відповідними положеннями вчення Арістотеля. Це була своєрідна спроба поєднання суперечностей, які ставали очевидними для пастви і батьків церкви, і які вимагали пояснень заради збереження авторитету церкви. Так, віддаючи данину біблейним текстам, він оголошував всі життєві блага спільними, створеними Богом, але, спираючись на вчення Арістотеля, заявляв, що приватна власність є природними доповненням, набутим людством, тому “кожен повинен захищати своє”. Він також стверджував, що перед Богом всі люди рівні, але, услід за Арістотелем, виправдовував поділ суспільства на багатих і бідних, який пояснював різними природними здібностями людей.

Аквінський обстоював натуральне господарство, але поблажливо відносився до товарного обміну, якщо він здійснюється на основі “справедливої ціни”. Остання трактувалась, з одного боку, як сума однакових витрат виробництва, а з іншого – як вартість, що включає в себе також прибуток. Тому “справедлива ціна” гарантувала як обмін “рівних речей”, так і рівень життя продавця, в залежності від його соціального статусу, тобто рівень “справедливої ціни” не був у Аквінського величиною об‘єктивною чи фіксованою.

Необхідність використання грошей пояснювалась Аквінським з точки зору виконання ними функції засобу обміну, тому він різко виступав проти накопичення грошей. Аквінат також засуджував навлежне “псування” грошей державою шляхом карбування неповноцінних монет.

Аквінський допускав існування торгівлі, якщо вона слугує формою обміну товарів для забезпечення нормальної життєдіяльності, проте засуджував використання торгових операцій заради збагачення. Він також гнівно засуджував лихварство, вважаючи позичковий процент протиприродним і богопротивним, але, водночас, допускав невисокий процент в якості винагороди, на яку може розраховувати власник грошей за ризик їх можливого неповернення.