Культура тольтеків.

Проміжок часу між падінням Теотихуакана і підйомом ацтеків – це один з найважливіших і до того ж один з найменш вивчених періодів в історії мезоамериканської цивілізації. У цей період на арену історії виходять тольтеки. Вони продовжили і підсилили деякі тенденції розвитку, що оформилися в період могутності Теотихуаканської імперії. Тольтеки як у хро­нологічному сенсі, так і в сенсі розвитку культури майя займають проміжне становище між Теотихуаканом і ацтеками.

На роль пануючої в Мезоамериці сили тольтеки висунулися в X ст. Цей напівкочовий народ здавна жив у Північній Мексиці. Згодом вони оселилися в Тулі – гірському поселенні, яке лежало на північний захід від Теотихуакана і долини Мехіко. Це місто стало столицею тольтеків. Вони контролювали й експлуатували прилеглі родовища цінного матеріалу – обсидіану, який став для Тули важливим джерелом процвітання. У місті тольтеків археологи розкопали майстерні з виготовлення обсидіанових знарядь, знайшли тут кераміку й інші речі, які свідчать про те, що тольтеки підтримували жваві торгові зв’язки з усіма районами Мезоамерики.

Одна з найпоширеніших легенд тольтекської ери порушує питання про заснування Тули і про піднесення тольтеків.

Вона записана в XVI ст. і відома як «Легенда про Кецалькоатла». Ця легенда розповідає про Топільцина Кецалькоатла, його сходження на престол Тули і про досягнення ним статусу напівбожества. Кецалькоатль потім вступає в конфлікт із ще одним напівбожественним персонажем – Тескатліпокою. Перший виступає як представник сил миру й освіти, другий символізує сили війни, войовничість і людські жертвопринесення. Після серії зіткнень із Тескатліпокою Кецалькоатль зазнає поразки і виганяється з Тули. Він віддаляється на схід, обіцяючи коли-небудь повернутися.

Спадщина Кецалькоатля зробила глибокий вплив на ацтекського імператора Монтесуму II. Із перемогою Тескатліпоки, що, як і Топільцин Кецалькоатль, можливо, був історичною особою, характерними рисами тольтекського етносу стали войовничість і потреба у приношенні жертв.

У першій половині X ст. войовнича ідеологія Тескатліпоки стала переважаючою. Воїни–тольтеки і торгівельники–тольтеки розбрелися всією Мезоамерикою, поширивши тольтекський вплив на увесь регіон. Наприкінці X ст. тольтеки завоювали Чичен–Іцу на півострові Юкатан. Звідси тольтеки незабаром установили економічний контроль майже над усім півостровом. Чичен–Іца знаходилася під контролем тольтеків до середини XIII ст.

Тольтекський вплив переважав і в багатьох частинах Мезоамерики. Найпоширенішим металом у тольтеків була мідь і, у меншій мірі, срібло і золото. Повсякденні знаряддя праці продовжували виготовлятися з різних порід каменю. Бернардино де Саагун, французький чернець, перший хроніст тольтеків, у своїй монументальній роботі «Загальна історія речей у Новій Іспанії» відзначає, що «тольтеки – дуже вмілі майстри. Вони обробляли зелений камінь (нефрит), уміли відливати вироби з золота і робили прекрасні речі з пір’я. Тольтеки були дуже багаті. Вони не знали бідності. У їхніх будинках всього було вдосталь. Вони не використовували в їжу дрібні початки кукурудзи, а спалювали їх для опалення своїх парових лазень». Тольтеки для досягнення свого панування не покладалися на такі прогресивні методи господарювання, як іригація. Зате вони розробили нові, більш ефективні способи ведення воєнних дій.

Тольтекська експансія X і XI ст. носила більш войовничий характер у порівнянні з експансією Теотихуакана. Тому, цілком можливо, ацтекська експансія XV – XVI ст. була породжена тольтекською.