Політико–правова система Стародавнього Єгипту. Освіта та сакральні знання єгиптян.

У Стародавньому Єгипті була розвинута законодавча система. Більшість інформації, яка дійшла до нас, відноситься до періоду епохи Нового царства. Єгипетські закони відображали навряд чи не кожен аспект життя. Велися записи кожного судового рішення, прийнятого в колишніх випадках відповідно до цього закону. Давньоєгипетські закони користувалися високим авторитетом у Стародавньому світі. Перський цар Дарій попросив зробити для нього переклад єгипетського законодавства.

Повсякденний контроль за порядком і виконанням законів входив до обов’язку судів. Правосуддя було зобов’язане захищати інтереси всіх жителів, а не тільки багатих, і єгиптяни часто викликали один одного на суд. Кожна людина повинна була захищати себе сама, бути для себе адвокатом. У кожнім місті був свій власний суд, який називався кенбет.

Судді, обрані з впливових городян, здійснювали поїздки в сільські райони. Потім з’явилися суди верхнього ступеню, які одержали назву Суди слухачів і знаходилися під наглядом на­чальника округу. Вищими від них були два Верховних суди (по одному для Верхнього і Нижнього Єгипту).

У жінок Стародавнього Єгипту в багатьох випадках було більш привілейоване в правовому плані становище, ніж в інших країнах Стародавнього Сходу. Хоча жінки не займали офіційних державних посад, вони користувалися великою особистою свободою і мали ті ж права й обов’язки перед законом, що і чоловіки. Вони могли займатися торгівлею, укладати контракти, виступати в суді як свідки і самостійно представляти свої інтереси. Жінки також були зобов’язані давати клятву і піддавалися покаранням нарівні з чоловіками. В історії Стародавнього Єгипту трапилося так, що жінка на початку II тис. до н. е. змогла з’явитися на престолі, це перша і єдина в історії країни жінка– фараон Хатшепсут. Вона була дружиною Тутмоса І, сина Аменхотепа І. Будучи регентшею семирічного пасинка, Хатшепсут одержала реальну владу над усією країною. Фараон – цариця прийняла повний титул володарів Єгипту, відкинула від свого імені закінчення жіночого роду, стала носити чоловіче вбрання і накладну бороду. Хатшепсут повернулася до грандіозності і величі давніх поховань фараонів у новій формі, не шкодуючи засобів на монументальні споруди. Вона наблизила до своєї особи талановитих живописців і архітекторів. Хатшепсут не стала продовжувати завойовницьку політику попередніх фараонів, а зовнішньополітичні конфлікти прагнула вирішувати шляхом переговорів і іншими дипломатичними засобами. За її правління процвітали мистецтво, освіта і наука. Після її смерті політичні супротивники спішно викреслили її ім’я з історії країни, але здійснене під час правління Хатшепсут неможливо було викорінити, оскільки, передбачаючи це, вона постаралася залишити після себе численні пам’ятники на свою честь, монументальність яких не дозволила зникнути її імені безвісти.

У Стародавньому Єгипті істотну роль грала освіта. Слід зазначити, що в епоху Стародавнього царства сини знатних єгиптян одержували домашню освіту. Коли вони ставали юнаками, їх інтелектуальні і духовні здібності, а також суспільні погляди розвивали досвідчені наставники, які користувалися репутацією мудреців.

Як правило, школи існували при храмах. Можливо, вони були пов’язані з «Будинком життя» (комплексом споруд, де зберігалися і переписувалися священні тексти). Єгипетські школи призначалися тільки для хлопчиків. їхнє навчання по­чиналося із семи років і в основному складалося в переписуванні священних текстів.

У віці дев’яти чи десяти років хлопчик міг перейти в школу другого ступеня. На цьому етапі його вчили, як правильно складати листи й інші офіційні документи. Він вивчав ряд предметів, у тому числі історію, літературу, географію, релігію, мови, земельну справу, будівельне мистецтво, діловодство й облік, астрономію, математику і медицину. Відомо, що в школах учні здавали іспити, але невідомо, на якому ступені навчання вони проводилися.

Хлопчики з бідних родин могли спробувати знайти собі багатого мецената, який вносив замість них плату за навчання. Більшість освічених юнаків ставали переписувачами. Це була одна з найбільш шанованих професій у Єгипті. Деякі переписувачі йшли на державну службу і ставали відомими чиновниками.

Духовні знання в Єгипті осягали двома способами. Сакральні знання були викладені в єгипетській «Книзі мертвих», а духовні знання для всіх – у міфах. Духовні знання в міфологічній формі виконували подвійну функцію. Міф служив елітарному сприйняттю глибоких ідей, закладених у ньому, і, з іншого боку, відповідав смаку простих людей, які бачили в ньому чудо, вимисел. У міфі жерці використовували подвійне кодування, звернене до більшості і до професіоналів. Наприклад, міф про Озиріса й Ісіду несе в собі ідею важливості єдності, це міф про єдиний Єгипет, про єдність людини. У самій розповіді йде мова про те, як Сет (символ руйнування і помсти) убив свого брата Озиріса. Але його дружина Ісіда, незважаючи на всі труднощі, зібрала розкидане на шматки тіло чоловіка у всіх сорока номах Єгипту і поховала як ціле. З тих пір Озиріс став богом загробного світу.

Міф про суд Озиріса витлумачувався жерцями таким чином: у суді без втручання третьої сторони не можна дійти згоди, тому що сторони, які сперечаються, з самого початку на неї не налаштовані. Але судді для об’єктивного рішення потрібна апеляція до об’єктивного джерела, яке виключала суб’єктивність, упередженість суджень і відображала справедливість відносин до обох сторін. Таким безстороннім «об’єктом» виявився закон, що виражає природний закон гармонії-рівноваги природи, властивий усьому, у тому числі і людським відносинам.

Для визначення об’єктивності рішення в міфі використовувалися терези. Суд Озиріса вершиться на основі зважування серця померлої людини. Причому саме рівновага повинна установитися між обома чашами терезів: серцем людини і статуеткою богині справедливості Маат. Воно було об’єктивним критерієм рішення Озиріса, жити душі вічно чи бути з’їденою чудовиськом. Тяжкість гріха порушує гармонію-рівновагу в природі в цілому. І кожній людині з цього міфу зрозуміло, що її майбутнє залежить від виконання моральних принципів у «місті живих», серце людини не повинно перейти межу – міру рівноваги вчинків.

Цей міф говорить ще і про те, що в Стародавньому Єгипті головний герой є страждаючим, оплакуваним і відродженим. Крім того, у ньому через алегорію проводиться думка про те, що необхідна єдина віра, потрібно, щоб у цю єдність вірили всі і заради цього саме єдине спочатку повинно бути роз’єднане, щоб з’єднатися в пам’яті багатьох. Тут також прослідковується і та думка, яка ввійшла в приказку: час розкидати каміння, і час збирати його. В історії завжди настає час, коли міфи стають реальністю: час «збирати каміння» подібно до того, як Ісіда відправилася в дорогу збирати розкидані залишки Озіріса, тому що його тіло було символом знання і мудрості.

Давньоєгипетські перекази про потойбічний світ відомі з III тис. до н. е. – з часів Стародавнього царства. Вони дані в «Текстах пірамід», написаних на стінах гробниць фараонів. У них говориться, що покійний цар у човні нічного сонця здійснює шлях у глибинах підземного царства, відроджуючись разом із сонцем до нового життя. У середині II тис. до н. е., в епоху Нового царства, більш докладні тексти з’являються вже в гробницях середніх людей. Ці творіння єгипетської релігійної думки і називають «Книгою мертвих».

У ній загробний світ єгиптян – «царство Дат» – знаходиться не в географічному просторі. Це простір міфу. У ньому одночасно, у тому самому місці, відбуваються смерть і народження людини, захід і схід сонця, загибель і нове народження Всесвіту. У цьому ж реально-ірреальному просторі здійснювалася і присвята в містерії, що сприймалося як друге народження людини. Пізнаючи закони нічного шляху Сонця, єгиптянин проникав у таємницю народження і творення усього, що він бачив навколо, оскільки єдність світу була головним принципом світобудови в міфологічній системі мислення «Книги мертвих».

«Книга мертвих» розділяється на 12 частин – «годин ночі», 12 ступенів присвяти. їх можна зрозуміти тільки в єдності тексту і символічних зображень. Міфологічне мислення в «Книзі мертвих» синтетичне і багатопланове одночасно.

Основною ідеєю єгипетської «Книги мертвих» є ідея порятунку душ.

Душі безсмертні тільки тоді, коли вони очистяться і з пітьми проб’ються в зону світла. Світло – це світ знання – знання особливостей усіх ступенів шляху, яким рухається сонце в просторі темної ночі. Воно рухається в темряві і висвітлює дорогу душам, які йдуть за ним, за світлом божественного знання. Сонце переборює простір ночі, щоб вивести душі в чистий, променистий ранок. Ніч очищає, дає гостріше відчути принадність свіжості ранку. Ідея безсмертя в Єгипті – це подорож із пітьми до світла. «Смертю смерть подолавши» – ця єгипетська ідея потім увійшла як одна з центральних у християнство.

Ієрофанти шлях досягнення істини розділили на ступені пізнання і підкорили цьому процес освіти. Вищий ступінь відкривав знання законів психічної енергії, законів загальної гармонії. Вищою духовною цінністю в пізнанні було досягнення цієї істини, яка виражається в символах. Охоронці знань передавали закони, сховані в спеціальних символах, тільки здатним їх сприйняти.

Уже з часів найглибшої давнини – Стародавнього Єгипту – вища мудрість полягала в суті триєдності, була відзначена і закріплена контуром геометричного трикутника як незмінної просторової конфігурації, наділеної глибинним функціональним значенням. Певний трикутник був ключем до будь-якої архітектурної споруди в режимі золотого перетину. Він став символом Стародавнього Єгипту й у ньому вміщене око бога Гора, як знак мудрості і світла божественного знання.

Культура Стародавнього Єгипту вплинула на арабські і європейські народи. Не випадково вчені, філософи, медики, астрономи, математики, жерці й астрологи пізніше будуть підкреслювати, що вони вчилися в єгипетських мудреців.