Культура майя.

Близько 300 р. до н. е. у географічній області, пов’язаній з ольмекськими рівнинами, на території, що охоплює частину сучасної Мексики, Гватемали, Белізу (Британський Гондурас) і Гондурасу, почала розвиватися велика цивілізація.

Тут народ майя побудував кілька величних ритуальних центрів, виразні руїни яких добре збереглися, незважаючи на руйнівну дію часу і природної стихії. У результаті розкопок у цих центрах археологи одержали великий матеріал, який свідчить про видатні художні та інтелектуальні досягнення стародавніх майя. Той, хто бачив такі міста майя, як Тікаль або Копан, не може не захопитися дивною майстерністю їх буді­вельників – архітекторів і скульпторів. Майя домоглися також великих успіхів у сфері писемності, в астрономії, у виготовленні кераміки і обробці каменю, а також в економічній, соціальній і релігійній організації.

Поява великих за розмірами ритуальних центрів – відмінна риса культури майя. їх, власне кажучи, (як і ольмекські) не можна назвати містами. Хоча вони складалися з цілого ряду великих і різноманітних будинків, населення їх не було численним. Це навіть дало деяким ученим привід назвати центри майя «порожніми містечками». Постійне населення «містечок» складалося в основному з жерців, їхніх слуг і невеликої кількості ремісників. Жерці жили у великих будинках чи палацах у самому центрі і довкола нього. Основна маса рядових хліборобів–общинників жила в набагато скромніших дерев’яних і очеретяних будинках на околицях «містечка». Виходячи з історичних і сучасних аналогій, учені припускають, що у певні періоди року, з нагоди великих релігійних свят, таких як свято сівби, хлібороби стікалися в ці релігійні центри, щоб взяти участь у релігійних церемоніях або просто бути присутніми на них. В інші періоди року деяких хліборобів залучали в центри для будівництва нових храмів, присвячених богам, і палаців, призначених для їхніх земних представників – жерців.

Майя споруджували у своїх ритуальних центрах скульптурні монументи–стели з ієрогліфічними написами. Ієрогліфічний текст зазвичай стосувався правителя жерця, чиє зображення також було присутнє на пам’ятнику. Текст міг містити опис якої-небудь історичної події чи родовід особи, якій був присвячений даний пам’ятник. Часто наводилася і дата смерті цієї особи або її приходу до влади. Саме особа нерідко зображувалася у ритуальних регаліях (включаючи вушні і носові прикраси, браслети, намиста, головний убір з пір’ям і церемоніальний жезл – символ влади).

З огляду на той факт, що індіанці майя створили точний сонячний календар, справжню ієрогліфічну писемність і надзвичайно високе за рівнем мистецтво (архітектура, скульптура, живопис), їх часто називають «інтелектуалами» Нового Світу.

Безсумнівно, народ майя володів певними духовними цінностями, про що свідчить багатство їхніх культурних досягнень, але про цю найбільшу цивілізацію стародавності дотепер нам відомо дуже мало. Ми майже не знаємо імен правителів, воєначальників і жерців майя. Не прочитані до кінця ієрогліфи, висічені на численних стелах і вівтарях. Учені не можуть поки задовільно відповісти навіть на такі найважливіші питання, як по­ходження цивілізації майя, особливості її соціально-економічної структури, характер політичного устрою і, нарешті, причини драматичної загибелі місцевих міст наприкінці І тис. н. е.

Археологічні розкопки дозволяють вивчити матеріальну куль­туру зниклого народу. Культурні традиції досліджувати складно, оскільки завойовники-іспанці з ревним фанатизмом викорінювали культуру і традиції майя. Усюди знищувалися всі сліди язичницької релігії.

Незважаючи на всі зусилля іспанців винищити їх, глибоко укорінені давні вірування стійко жили серед індіанців. Вони усе ще поклонялися богам сонця, дощу і родючості (саме до них майя таємно зверталися в період сівби на своїх полях), поклонялися верховному богу Іцамне і могутньому Кукулькану, у чиїх храмах вони молилися про помсту за свою гірку долю.

В історії майя є такий факт: у місті Тутуль Шіу була зібрана велика бібліотека, яка складалася з книг, написаних індіанськими жерцями до приходу іспанців. Знайшовши цей найцінніший архів, францисканський чернець Дієго де Ланда здійснив акт безглуздої жорстокості, позбавивши дослідників одного з найважливіших джерел інформації, які дійшли до XVI ст. Він наказав знести книги на міську площу і привселюдно спалити їх.

Література стародавніх майя знаходилася на дуже високому ступені розвитку. їхні книги, або кодекси, як їх часто називають, являють собою одну смугу паперу, виготовленого з рослинного волокна і натуральної клейкої речовини. Цей папір покривали по обидва боки білим вапном. На його поверхні індіанські жерці старанно виводили складні ієрогліфічні знаки, розфарбовуючи їх рослинними і мінеральними фарбами. Потім манускрипт укладали в дерев’яну або шкіряну обкладинку, що нагадувало за зовнішнім виглядом сучасну книгу. Збереглося всього лише три таких книги майя. У 1739 р. був виявлений у Відні і придбаний пізніше державною бібліотекою Дрездена так званий «Дрезденський кодекс», який містить в основному астрономічні обчислення. В другій половині XIX ст. в Іспанії були знайдені уривки ще двох манускриптів майя. Дослідження показало, що це частини того самого документа – «Кодексу Тро–Кортезіанус». Він являє собою посібник для жерців з астрології. Цей кодекс зберігається зараз у Музеї археології й історії в Мадриді. Третій кодекс знаходиться в Національній бібліотеці в Парижі, де він був виявлений у 1860 р. у шухляді з забутими документами. Великі шматки цього манускрипту, названого «Кодексом Пересіанус», відсутні. Однак збережені фрагменти містять яскравий опис деяких божеств і релігійних церемоніалів. Кодекси зовсім не висвітлюють конкретних історичних подій. Безцінні літописи з історії цивілізації майя, від її таємничих джерел до моменту загибелі, були знищені на багатті інквізиції. Цінна колекція рукописів, присвячених історії Північного Юкатану, міститься в книгах Чілам Балам, названих так на честь групи жерців, які славилися своїми пророцтвами і здатністю проникати у світ надприродного.

Винахідливість і талант цього народу найбільш яскраво проявилися в області математики й астрономії. Оскільки згадані сфери знання були особливо важливі для жерців, тому що мали, на їхню думку, тісний зв’язок з духовними силами природи, жерці майя вивчали різноманітні аспекти часу, щоб зрозуміти їхню сутність і послабити їхній таємничий вплив на долі людей і імперій. На основі цих праць виросла календарна система, яка охоплювала мільйони років. Вона породила, у свою чергу, досить складний світогляд. Майя ніколи не вважали час суто абстрактним поняттям, завдяки якому установлювалася певна послідовність подій. Час здавався їм скоріше таємничою, потойбічною і всемогутньою силою творення і руйнування. Майя вірили, що змінюючі один одного послідовні цикли – дні, місяці, роки – несуть із собою милість або гнів бога. Кожен бог був заступником визначеного священного числа й одержував відповідні позначення в ієрогліфах. Відрізки часу були «ношею», яку несе на своїх спинах небесна варта.

Якщо тягар якогось певного циклу «брався» злим божеством, це могло мати погані наслідки. Так продовжувалося доти, поки «ноша часу» не передавалася більш прихильному богу. Чи буде певний місяць чи рік сприятливим чи поганим, цілком залежало від характеру божества–носія. Ця дивна віра частково пояснює величезний вплив жерців у суспільстві. Майя вважали, що не можна передбачити злісні наміри богів без жерців. Вони, з’ясувавши різні властивості богів і розібравшись в їхніх заплутаних мандрівках дорогами часу і простору, могли вирішити, якими відрізками часу володіють добрі боги, а якими – злі. Тільки жерці–астрономи могли врятувати людей від катастроф, які викликалися невірним тлумаченням божественної волі. Вони вивчали час у пошуках щасливих або нещасливих циклів, сподіваючись на те, що, довідавшись про майбутнє, зуміють напра­вити свою долю більш сприятливим шляхом.

У майя існувало дві системи виміру року: «цолькін», чи священний рік із 260 днів; цивільний рік – «хааб», що складався з вісімнадцяти місяців по двадцять днів у кожнім; до них додавався додатковий місяць з п’яти днів, що в загальному складало 365–денний рік. «Хааб» використовувався при звичайному календарному численні, тоді як більш короткий «цолькін» був пов’язаний з релігійними обрядами. Кожен день і місяць одержували власне ім’я і певний ієрогліф. Для кожного ієрогліфа існувала так звана «нормальна форма» написання і «заголовна форма» – стилізовані знаки, що зображують фігури людей, тварин і міфологічних істот.

При вивченні календарних написів вченим вдалося з’ясувати, що кожен цикл «початкової серії» відраховується від загадкової дати «4 Ахау 8 Кумху», що позначає, очевидно, відправну точку хронології майя. Ця дата зветься «нульовою».

Разючі наукові досягнення жерців–астрономів, які уможливили створення точного календаря. Багато століть вони уважно вираховували і записували дані про рух небесних тіл – про «нескінченні мандрівки сонму богів». Спостереження за зірками велося з веж і високих платформ за заздалегідь нанесеними візирними лініями. Результати старанно зазначалися на кар­тах. На їхній основі були складені точні таблиці для передбачення сонячних і місячних затемнень. Особлива увага надавалася переміщенню планети Венера. При цьому виник надзвичайно таємничий культ Венери. Цикл руху цієї планети навколо Сонця майя обчисливши з помилкою 14 секунд на рік. Для того, щоб усунути відхилення космічного характеру і відхилення за рахунок високосного року, жерці майя вносили до календаря виправлення. Необхідність взаємного ув’язування різних систем календаря, а також 365–денного цивільного року з 260–денним ритуальним створювала додаткові труднощі.

Математична система майя виражалася у витіюватих знаках заголовної форми і більш розповсюдженою системою рисок і крапок.

Принцип нуля – одне з найвидатніших досягнень майя в математиці. Вони використовували поняття нуля раніш від індусів і арабів. Він зображувався в їхніх ієрогліфах у вигляді раковини, розтуленої долоні або ж різних їхніх деталей.

Характерною рисою цивілізації майя було те, що розвиток релігійних поглядів ішов разом з розвитком календаря, математики і писемності.

Космологія майя приписує створення світу богу Хунаб Ку. «Обов’язки» цього бога були настільки важливі, а його володіння настільки священні, що він майже не втручався в повсякденне життя народу.

Крім Хунаб Ку, існувало безліч інших, менш значних богів. Головними богами були бог плодоносного дощу і смертоносної блискавки з головою, схожої на тапіра, бог Сонця і нічного неба, заступник життя і смерті – бог кукурудзи. Усі вони мали людський вигляд, завдяки якому їх можна легко впізнати в ієрогліфічних написах.

У релігійному світогляді майя виражено глибоке розуміння законів гармонійної єдності світу, діалектики його розвитку. В основі релігійних поглядів майя лежав зв’язок життя і смерті, вічний кругообіг помирання і відродження. Тому всі божества майя двоїсті. Вони сполучають у собі два протилежні початки: життя і смерті, любові і ненависті, землі і неба. Одного з головних богів майя зображували у вигляді пернатої змії: пір’я – символ неба, змія – символ землі.

Майя вважали, що після смерті душа людини перебуває або в стані безтурботного блаженства, або у вічних муках залежно від діянь людини і ступеня її прихильності релігійним ідеалам. Вічне блаженство очікує того, хто його заслужив. Грішники ж відправляться в Митналь – пекло, населене демонами царство вічного холоду і голоду. Самогубство, особливо через повішення, вважалося в майя вищим актом самопожертви. Воно забез­печувало всі блага безсмертя. Як і в ольмекській цивілізації, у майя найвродливіші дівчата поселення, що приносилися в жертву богам, заслуговували вічне безтурботне щасливе життя, як найкращі юнаки – переможці гри в м’яч – заслуговували такої ж почесті: принесені в жертву, вони забезпечували благополуччя живих на 60 років.

Народ не мав ніякого уявлення про широкі філософські аспекти віри чи про інтелектуальні заняття жрецтва. Участь мас у духовному житті суспільства забезпечувалася колективними обрядами з умиротворення богів, які впливали на родючість, врожайність і дощ. Усі розпорядження ритуального календаря строго дотримувалися. Численні священні дні: закінчення на Катуна, Новий рік, початок кожного місяця, освячення монументів і будинків, початок сівби і збирання врожаю вимагали особливих обрядів, свят, жертвоприношень, молитов і танців. У такі дні біля храмів збиралися юрби віруючих. Там під керівництвом жерців вони брали участь у різних релігійних ритуалах: очищенні, спаленні смоли, кровопусканні, танцях, иіснеспіві і заключних бенкетах. Але як тільки почали виникати багатолюдні міста, постачання яких лягло додатковим тягарем на хліборобів, жерці майя в пошуках милості богів удалися до людських жертвоприношень. Масове вбивство військовополонених відповідало тій же меті. Майя стали вважати людське життя найвищим дарунком богам. Жінки і діти приносилися в жертву так само часто, як і чоловіки.

Завдяки особливій системі спадкування жерці і сановники передавали свої посади в спадщину найближчим родичам. Навчаючи синів інших жерців і молодших синів знатних осіб, яких їм віддавали ще дітьми, вони вбачали в них схильність до жрецтва, розвивали її.

Великий жрець мав надзвичайно різноманітні обов’язки, його поважала знать, йому платили податки. У великого жерця був «ключ» до їхніх справ, і саме керуванням справами він найбільше займався; давав поради знатним особам, відповідав на їхні запитання, призначав жерців у поселення, коли в цьому була потреба, випробовуючи їх у науках і церемоніях, доручав їм справи за посадою, постачав їх книгами. Жерці займалися службою в храмах, навчанням учнів, а також створенням релігійних книг.

До стародавніх звичаїв і традицій майя належать ритуали, пов’язані з народженням дитини, досягненням статевої зрілості, вступом у шлюб. Поява людини на світ вважалася проявом прихильності богів, особливо богині Місяця – Іш–Чель, Жерці давали дитині дитяче ім’я. Вони ж складали для кожної дитини особливий гороскоп. День народження відзначався за ритуальним 260–денним місячним календарем, передвіщалося, яке бо­жество буде покровительствувати або шкодити дитині протягом усього її життя. Дітей виховували в дусі суворої слухняності старшим і жерцям.

Косоокість вважалася в майя одним з головних ознак краси. Для цього до волосся дитини прикріплювалася каучукова кулька або невелика намистина, яка звисала між очей. До голівки дитини щільно прибинтовували попереду дерев’яну дощечку, для того щоб зробити череп більш плоским і подовжити лінію чола, що вважалося в майя не тільки ознакою краси, але і приналежністю до високого суспільного становища. Майя підпи­лювали свої зуби, надаючи їм гострої форми, інкрустували їх бірюзою, нефритом або раковинами. Чоловіки носили прості набедренні пов’язки з бавовняної тканини і сандалії із сирицевої шкіри, жінки надягали широкі мантії і покривали голови хустками.

День для здійснення обряду статевої зрілості, досягнення шлюбного віку, вибирався надзвичайно ретельно. У призначений «щасливий» день всі учасники торжества збиралися у дворі будинку покровителя. Один зі старійшин призначався хресним.

Жрець здійснював обряд очищення житла і виганяв злого духа, двір підмітали, розкидали навколо свіже листя і розстеляли на землі циновки. Присутні діставали курильні трубки і давали кожному підлітку затягтися один раз. їжу роздавали дітям, а вино приносилося в жертву богам. Обряд закінчувався бенкетом і загальним пияцтвом. Після нього дозволявся вступ у шлюб. Батьки вибирали для своїх синів майбутніх дружин, дотримуючи заборони на шлюби між особами, зв’язаними кревним спо­рідненням. Шлюбні питання вимагали тривалих і складних переговорів.

Особливим видом заняття, про яке не можна не згадати, у майя вважалася гра в м’яч. За півтори–дві тисячі років до того, як в Англії гра у футбол стала популярною, куди більш витончений, високотехнічний варіант був в індіанців майя. Уздовж довгих сторін ігрового поля в них розташовувалися трибуни для глядачів. Кожна сторона виставляла від 2 до ЗО гравців. М’ячем була важка каучукова куля. Ворота (дві багато орнаментовані плити) вертикально підвішували на кам’яних стовпах. У плитах були круглі отвори, у які необхідно було забити м’яч, володіючи снайперською влучністю. Час від часу влаштовувалися змагання між командами військовополонених: тих, хто програв приносили в жертву грізним богам майя.

Гра в м’яч у майя носила релігійно–церемоніальний характер, і підготовка до кожного матчу супроводжувалася складним ритуалом. Вважалося, що ті чи інші божества вступають у двобій між собою, і від того, хто саме переможе, залежало багато чого в житті міст–держав майя.

Отже, усі духовні і культурні цінності майя мають релігійне забарвлення. Релігійні традиції і погляди пройшли через увесь «класичний період» цієї цивілізації. І нащадки народу майя роками зберігають багато духовних цінностей своїх попередників.

Загибель цивілізації майя належить до IX ст. Цей історичний факт для вчених дотепер є загадкою. Величезна квітуча імперія раптом загинула, немов у результаті акту свідомого самознищення. Припинилися наукові пошуки. Зникла складна релігія – основа росту культури майя. Навіть відлік часу, від якого залежали вчинки і події, утратив своє значення. Міста залишилися недоторканими – без слідів руйнувань чи перебудов, начебто їхні мешканці збиралися незабаром повернутися.

Учені ламали собі голову, намагаючись якимось чином пояснити причини настільки грандіозної катастрофи. Але жодне з пояснень, заснованих на гіпотетичних міркуваннях, не підтверджується археологічними знахідками. Долю майя, як і раніше, огортає таємниця.