4. Кейнсіанство після Кейнса

Після публікації праці “Загальна теорія...” вчення Кейнса на декілька десятиліть стає пануючою парадигмою в економічній теорії та політиці розвинутих ринкових країн світу. Саме із застосуванням на практиці кейнсіанських рецептів повязують вихід економік цих держав з депресій 30-х років ХІХ ст.

Але в повоєнні роки після смерті Кейнса проблеми забезпечення повної зайнятості і економічної рівноваги, які були центральними в теорії Кейнса, втрачають свою гостроту, поступаючись питанням сталого економічного зростання, і послідовники Кейнса почали їх теоретичну розробку для підготовки більш сучасних практичних рекомендацій урядам провідних держав світу. До неокенсіанців відносять таких економістів, як Дж. Хікс, Р. Харрод, Н. Калдор, Дж. Робінсон, П. Сраффа, А.В. Філіпс (Велика Британія), О. Домар, А. Хансен, П. Самуельсон, Дж. Тобін (США), Ф. Перру, М. Алле, Л. Столерю (Франція) та інші.

Ці вченні зосередились на таких теоретичних підвалинах економічної політики, як питання економічної динаміки. Так саме як і Кейнс, ці дослідники теж сповідували положення про те, що економіка ринкового типу втратила здатність до автоматичного відновлення рівноваги, що механізм має бути доповнений заходами державного регулювання. Але ці заходи, на думку сучасних кейнсіанців, мають бути не спорадичними (в “пожежному порядку”) і опосередкованими як у Кейнса, а систематичними і прямими. Послідовники Кейнса перейшли від теорій зайнятості, спрямованих на антициклічне регулювання економіки, до теорій економічного зростання, розробки умов забезпечення його стабільних темпів.

Широкий науковий резонанс отримала концепція А. Філіпса, яка містила графічне пояснення оберненої залежності безробіття та інфляції. Вона відома під назвою “Крива Філіпса”.

Найвідомішою постаттю лівого кейнсіанствабула Дж. Робінсон. Погоджуючись з Кейнсом щодо основної проблеми ринкової економіки – проблеми ефективного попиту, ліві кейнсіанці головною проблемою недостатності такого попиту вважали нерівномірність в розподілі національного доходу. Засобами збільшення попиту, на їх думку, мали стати обмеження ринкової влади монополій, соціальна спрямованість державних витрат шляхом скорочення військових витрат та нарощування інвестицій у будівництво житла, в розбудову інфраструктури, в розвиток охорони здоров‘я, освіти, соціального страхування.

Вважають, що ліве кейнсіанство пізніше увійшло до більш широкого напрямку – посткейнсіанства, представники якого – П. Сраффа, Дж. Ітуелл, П. Гареньяні, Л. Пазінетті - намагались поєднати кейнсіанство з марксизмом.

Безперечно, і автентичне вчення Кейнса, і його пізніші модифіковані версії суттєво вплинули на розвиток світової економічної думки та на повоєнну економічну політику багатьох провідних держав світу. Проблемні аспекти кейнсіанської теорії і певні негативні наслідки її реалізації на практиці багато в чому сприяли відродженню неокласичного напрямку економіксу в численних його сучасних інтерпретаціях.