logo search
МЕТОДИЧКА

Основні терміни і поняття

Ренесанс, «хлібні» посади (непотизм); індульгенція; симонія; абсентизм; лютеранство; кальвінізм; революція цін; юнкерське (поміщицьке) і гроссбауерське (куркульське) господарство; панщина; огородження; первісне нагромадження капіталу; фригольдери; копигольдери; паупери; лізгольдери; коттери; мануфактурщики; біржа; банк; акціонерне товариство; утопічне вчення; хіліастичне вчення; меркантилізм; laissez faire; протекціонізм; фритредерство.

Проблеми для творчого обговорення

1.Зв’язок між процесами у католицької церкви та економічним розвитком Європейської цивілізації в епоху Відродження.

2. Причини відмінностей у кількісному вимірі Революції цін в радянській та західноєвропейській літературі.

3. Порівняльні аспекти первісного нагромадження капіталу в Європі в епоху Відродження та за часів становлення незалежної України.

  1. Соціально–економічні утопії та антиутопії.

  1. Утопічні теорії і практична реальність.

  2. Меркантилізм і сучасність.

Теми рефератів

1. Літературне відбиття процесу Відродження в книзі Т.Мора «Утопія».

2. Соціальні зміни в епоху Відродження.

3. Антиутопічні твори Дж.Оруела “1984” та “Скотоферма”.

  1. Антиутопічний роман Є.Замятіна “Ми”

  2. Антиутопічний зміст творів А.Платонова “Котлован” та “Чевенгур”.

  3. Життя і творчість Томаса Мана.

Тема 6. Розвиток ринкового господарства та економічної думки в період становлення національних держав (друга половина XYII - перша половина XIX ст.)

Мета вивчення теми: з’ясувати суть епохи Просвітництва з відповідними подіями в соціально-економічному житті країн Європейської цивілізації; показати передумови та розвиток Промислової революції, фермерського господарства; з’ясувати, що представляє собою економіка індустріального типу, особливості її утвердження в Західній Європі, США та Японії; показати економічну ортодоксію та гетеродоксію в теоретичному осмисленні процесів зародження та розвитку ринкових засад господарства.

Головні питання теми

1.Епоха Просвітництва та передумови індустріального перевороту.

2.Хід, етапи, особливості та наслідки промислових переворотів у різних регіонах світу.

3.Економічне вчення фізіократів.

4. Класична школа політичної економії.

5. Марксистське економічне вчення

Програмний зміст теми

(мінімальний обсяг знань студента)

1.Епоха Просвітництва та передумови індустріального перевороту

Суть Просвітництва (освіти)

Свою назву епоха отримала завдяки діяльності таких учених-просвітителів і енциклопедистів, як Вольтер, Дідро, Кене, Тюрго, Гельвецій, Гольбах, Фаренгейт, Цельсій, Франклін, Гальвані, а також їхніх освічених монархів.

Велика кількість видатних учених Франції об’єдналося навколо створення багатотомної «Енциклопедії» (1751-1777). яка об’єднала практично всі знання, нагромаджені на той час європейцями.

Напевно, ніколи більше в історії авторитет науки і віра в те, що розум може вирішити будь-які проблеми, не були настіль­ки високі в аристократії, як у епоху Просвітництва.

Динаміка населення

Поширення картоплі в Європі хоча і зустріло озлоблений опір селян, особливо в Німеччині і Росії, де справа дійшла навіть до бунтів, принесло величезну користь. Ставши «другим хлібом», картопля істотно поліпшила раціон харчування. Число «голод­них» років у XVIII сторіччі в порівнянні з попереднім століттям скоротилося вдвічі.

Населення Європи (до російсько-турецьких меж) у 1650 р. складало приблизно 100 млн. чоловік, до Уралу — 130-140 міль­йонів. До 1890 року воно зросло відповідно до 175 і 225 мільйонів.

Населення Росії в часи правління Олексія Михайловича досягло 20 мільйонів чоловік. До кінця царювання Петра Вели­кого воно скоротилося до 14 мільйонів (така була ціна петровських реформ) і відновилося лише до початку царювання Катери­ни Великої. До кінця правління (Катерини) населення Російської імперії перевищило 30 мільйонів чоловік.

Населення Азії в аналізований період залишалося стабільним, а населення Китаю збільшилося майже в три рази з 100 - 120 мільйонів до 270 - 330 мільйонів чоловік.

Населення Америки, досягнувши в середині XVII століття локального мінімуму в 14 млн. чоловік (в момент відкриття Амери­ки Колумбом населення тільки її центральної частини перевищува­ло 40 млн. чол., але епідемії грипу, холери, чуми, а також геноцид індіанського населення конкістадорами швидко скоротили чи­сельність індіанців), почало зростати і до кінця XVIII століття досягло 25 мільйонів. Ріст йшов в основному за рахунок масового ввозу з Африки чорношкірих рабів, який створювався іспанськими, пор­тугальськими, голландськими й англійськими колонізаторами.

Вартість раба в Південній Америці в 10 разів перевищувало його ціну в Африці, але оскільки при транспортуванні «живого товару» в середньому двоє з трьох гинули, норма прибутку брудного бізнесу складала «лише» 300%.

Населення «чорного континенту» в результаті скоротило­ся майже на чверть із 95-105 мільйонів на початку століття Просвітництва (освіти) до 60-80 млн. чоловік у його кінці.

Буржуазний шлюб

В «освічене» століття в Західній Європі остаточно укла­дається так називаний європейський тип шлюбу, відмінними ри­сами якого є пізній вік вступу в перший шлюб (як для чолові­ків - у середньому 27,5 років, так і для жінок — у середньому 25 років) і висока частка осіб жіночої і чоловічої статі, ніколи не укладаючих шлюб, — у середньому біля 12,5% Якщо в епоху Відродження такий тип шлюбу був характерний, насамперед, для аристократичних і купецьких сімей, то в століття Просвітництва він поступово поширюється на весь третій стан, а також на селян.

Якщо в Середньовіччі достатньою підставою для вступу в шлюб було досягнення репродуктивного віку у дівчат і фахової зрілості у юнаків, а необхідною умовою були політичні й еко­номічні інтереси великої патріархальної сім’ї, то в століття Прос­вітництва головною, визначальною умовою стало досягнення економічної незалежності молодої (що створюється) сім’ї.

Велика патріархальна сім’я (у всіх прошарках населення) переживає остаточний занепад, оскільки її економічні (виробничі) функції переходять до інших економічних інститутів: ману­фактур, ферм, акціонерних товариств і командитних товариств. Сім’я нуклеріарізується — стає двоколійною із невеликим числом іншихродичів, не одружених, або зовсім без таких. Одинокі люди виділяються в окремі самостійні домо- господарства.

Остаточно закріплюється внутрішньосімейний розподіл праці. Чоловік веде бізнес, працює на своєму полі або по найму. Жінка ростить дітей, виконує домашню роботу і працює вдома (розподілена мануфактура).

Ідеал романтичного кохання, створений у пізнє Середньовіччя для виправдання вільності вдач в аристократичних колах, зберігається у виді «безкоштовного», але бажаного додатку до шлюбного контракту, що поступово стає нормою. Подружня вірність стає культивуємою цінністю, особливо для жінок. Чо­ловіки, як і раніше, користуються більшою сексуальною свобо­дою, проте тотальне придушення сексуальності, що здійснювало­ся на протязі 150 років (як активними адептами Реформації, так і діячами Контрреформації) приносить свої суперечливі плоди. У буржуазних прошарках укорінюються асексуалізм, а в аристо­кратичних практично повсюдно царює відверта розпуста.

Перша країна, у якій переміг капіталізм

• Центр європейського капіталізму переміщується у бік Амстердаму, який з 1630 по 1730 рік буде домінувати, спира­ючись на флот, що втроє перевершує всі інші європейські флоти, разом взяті. Він нараховував біля 15 тисяч кораблів, з яких більш 1000 були військовими. Для порівняння — Франція в цей час ма­ла не більш 15 військових кораблів. У країні з населенням біля 2 мільйонів чоловік (не більш 600 тисяч дорослих здорових чо­ловіків) було 150 тисяч моряків і більше 200 верфей, на яких буду­валися кораблі для Англії, Франції, Росії і Польщі. Успішному капіталістичному розвитку Голландії сприяли такі чинники: вда­ле географічне положення на стику «балтійського» і «атлантич­ного» торгових шляхів, що сприяли формуванню значних торго­вих капіталів; недорозвиненість кріпосного права і феодальних інститутів. Особиста свобода селян зберігалася навіть в епоху «вовкуватого» Середньовіччя, а звільнення від іспанського пану­вання відчинило дорогу політичному пануванню буржуазії вже наприкінці XVI століття;

• бідність грунтів і нестача земель змушували шука­ти вдачу у морі й вдосконалювати сільське господарство. Ри­бальством було зайнято 100-120 тисяч чоловік, і країна постача­ла оселедцями майже всю Європу. А за допомогою гребель, дамб і насипів вдалося відвоювати у моря сотні квадратних кілометрів родючого шельфу;

• релігійна толератність забезпечила притоку в кра­їну гнаних католиками, кваліфікованих, заповзятливих і достат­ньо забезпечених протестантів: лютеран і гугенотів, а також єв­реїв, що зміцнили середні прошарки голландського суспільства.

Найбільший розвиток в Голландії одержала зовнішня торгівля, переважно з Індією, Індонезією, Китаєм, Японією й Америкою. Торговий обіг у XVII сторіччі складав 75-100 млн. золотих флоринів на рік.

З промислових галузей найбільший розвиток, крім кораб­лебудування, одержала сукняна промисловість.

Причому за структурою організації галузь відрізнялася розмаїтістю — сполученням розсіяного централізованого вироб­ництва, і змішаного, що одержало найбільший розвиток. Гол­ландія спеціалізувалася на тонкому сукні, парусині, плюші, окса­миті лляних і шовкових тканинах.

Але були і чинники, які несприятливо впливали на розви­ток країни, до числа яких, у першу чергу, можна віднести неста­чу сировини й особливо робочих рук, а також вороже оточення: іспанські імперські землі, Франція, яке набирає військову міць на континенті і що нав’язала Голландії кілька війн на суші, Англія, що активно конкурує на морі і яка нав’язала чотири морські війни: у 1652-54, 1665-67, 1672-74 і 1782-83 рр., а в торгівлі відго­родилася протекціоністськими бар’єрами. Піднесення, що по­чалося після проведення огородження, в англійській вовняній промисловості дозволило їй буквально «завалити» Європу своїми тканинами і колоніальними товарами, серед яких виділяв­ся індійський текстиль, що, звичайно, несприятливо відбилося на голландських сукноробцях.

Усе це, в остаточному підсумку, трохи призупинило бурх­ливий розвиток Голландії і призвело до зсуву центру економічно­го розвитку в Англію.

Економічні передумови і наслідки революції в Англії

Скрізь, а особливо сильно в Англії, відбувається збіль­шення земельної власності. Малі селянські наділи по 10-20 гек­тарів замінюються фермерськими — по 100-150 гектарів. Поси­люється майнове розшарування. Середні прошарки зміцнюються як за рахунок збіднілого дворянства, що поступово переходить у служивий стан, так і за рахунок частини селян, що перетворю­ються у фермерів. Мануфактури, розсіяні, а потім централізовані в найбільш розвинутих країнах (Голландія й Англія), починають витискати ремісничі цехи, які поступово зживають себе, стаючи неконкурентоспроможними. Робочий день на централізованій ма­нуфактурі продовжувався 14-16 годин, на розсіяній — практично без обмежень. Заробітна плата визначалася прожитковим мінімумом сім’ї робітника і приблизно рівнялася подвоєній вар­тості денного раціону, який складався переважно з хліба.

Ріст середніх прошарків і економічної потужності буржу­азії ввійшов у серйозний конфлікт із феодальним режимом Стюартів, які ринулися встановити абсолютистську монархію. Рево­люція зняла феодальні бар’єри і відчинила дорогу до швидкого розвитку буржуазних відносин. Прискорилося розшарування се­лян. Розподілена мануфактура стала все більш активно заміняти­ся централізованою, а незабаром з’явилися і перші фабрики.

У 1651 році був прийнятий Навігаційний акт, який зо­бов’язує доставляти товари з колоній тільки на англійських су­дах, а з Європи або на англійських, або на судах тих країн, де відбуваються закупівлі, а таких було мало. Зокрема, в Росії в цей період практично не було свого торгового флоту. Акт 1651 року був прямо спрямований проти інтересів Голландії і призвів до війни. Розвиток морської торгівлі потребував створення потуж­ного флоту. У фінансуванні цього заходу брали участь не тільки купці, але і дворяни, середні прошарки і навіть корона. Так в епо­ху Реставрації Карла II Стюарта за три дні вдалося по підписці зібрати суму в 2 млн. фунтів стерлінгів для нової Ост-Індійської компанії.

Поступово лідерство у світовій торгівлі переходить до Англії. Цьому сприяв ряд важливих обставин:

• був дуже вдало укладений довгостроковий альянс із досвідченою в морських і колоніальних справах Португалією, спрямований проти Іспанії і Голландії, що конкурували між собою;

• потужна промислова база забезпечувала мож­ливість вивозу вовняних і напівшерстяних тканин, одягу, виробів із металу в Європу і колонії. Видобуток вугілля в Західній Європі до початку століття Просвітництва досяг 4 мільйони тонн, і май­же ¾ цієї кількості припадало на частку Англії. До кінця сто­ліття Просвітництва видобуток вугілля зросте до 21 млн. т. і 14 із них — в Англії. Аналогічна картина спостерігалася із чавуном: реекспорт колоніальних товарів (тютюну, цукру, індійського тек­стилю і спецій) забезпечив високу норму прибутку. У країні відбувалося розширення й ускладнення фінансової системи, зро­стала роль грошей і цінних паперів.

Фінансова криза і грошова реформа в Англії

З початку 90-х років англійське суспільство опинилося перед особливо гострою фінансовою кризою, що виявилась в різкому стрибку процентних ставок, викликаному недалекогляд­ною податковою політикою уряду і тяготами військових витрат. Постало питання про існування монет, що знаходяться в обі­гу. У той період золоті і срібні монети і злитки були основним платіжним засобом. Їхнім недоліком було те, що згодом вони стиралися, краї їх часто обрізалися, була велика можливість під­робки. Таким чином, згодом монети втрачали частину своєї по­чаткової вартості і знецінюватися в порівнянні з ринковою ціною на дорогоцінні метали.

Було вирішено вилучити з обігу всі гроші з утриманням цінного металу менше 80% і за рахунок скарбниці накарбувати нові монети. До 1698 р. грошова реформа була практично закінчена. Проте нові повновісні монети стати користуватися та­ким високим попитом, що їхні власники вилучали їх з обігу — пе­ретворюючи в скарб, а для розрахунків використовували менш цінні монети. До того ж гроші стали витікати з Англії за кордон, де вони також цінувалися дуже дорого. Відплив срібних грошей до 1708 р. набув загрозливого масштабу. Кількість грошей в обігу скоротилася на 50%.

Хоча в той час металеві гроші були основним платіжним засобом, наприкінці XVII в. з’явилися перші паперові гроші, цін­ні папери уряду. Їхнє поширення пов’язане з появою в 1694 р. Англійського банку. Номінал цінних паперів був дуже високий, і вони використовувалися переважно в колоніальній торгівлі. Ши­роке використання паперових грошей почнеться значно пізніше.

Поділ світу між Великими державами

Слідом за Іспанією і Португалією, яким вже до початку століття Просвітництва дістаюся приблизно по 1/10 частині світової суші, у процес територіального поділу світу включається Росія. Просовуючись на Захід, Схід і Південь, Російська імперія охопить до кінця XVIII століття приблизно 1/8 частину суші.

Голландія, володіючи дуже обмеженими людськими ре­сурсами, створить імперію торгових посад на зразок Венеціансь­кої. У зону її впливу потраплять острови Індійського океану. Франція починає просування в Африку з Алжиру і Північну Аме­рику з Канади, що потім буде втрачене на користь Англії. Англіїж до кінця століття Просвітництва дістанеться ¼ частина суші з третиною всього світового населення. Втім Північна Америка доб’ється незалежності вже в 1783 році. Але і без неї Великобри­танія, до складу якої будуть входити Індія — «перлина корони», Австралія — місце заслання і каторги, Канада, землі на півночі і півдні Африканського континенту, перетвориться в «імперію, над якою не заходить сонце».

Економічні корені французької революції

Французьке дворянство, на відміну від північноіталійсь­кого, голландського й англійського, не могло і не хотіло займа­тися виробничою діяльністю або торгівлею, оскільки в цьому ви­падку позбавлялося своїх привілеїв, головним з яких було звіль­нення від податків. Лише в другій половині XVIII століття воно починає помалу вкладати капітали в торгівлю і промисловість, не приймаючи при цьому особистої участі в керуванні підпри­ємством. І лише в 1767 році дворяни одержують право володіти мануфактурами і банками. Незважаючи на те, що Франція цього періоду — сама густонаселена країна в Європі, її внутрішній ри­нок залишається дуже незначним, оскільки соціальна структура суспільства зазнала істотних змін. Так, у Франції до кінця сто­ліття Просвітництва приблизно з 25 млн. чоловік населення начастку старої аристократії припадало не більш 0,4% — тобто біля 80 тис. чоловік, «нове дворянство» не перевищувало 1% — біля 220 тисяч чоловік, духовенство 0,6% — біля 150 тисяч чоловік, третій стан не перевищував 15% населення. А частка селян скла­дала 80%. І більшість із них продовжувала напівнатуральне гос­подарство.

Через вузькість внутрішнього ринку і більший ступінь натуралізації господарства французькі мануфактури спеціалізу­валися на військовій продукції, оплачуваної короною, і розкоші: оксамит, атлас, парча, тонка шкіра, скло, парфуми, мережива і т. п.

Істотно вищим, ніж в Англії і Голландії, був і рівень дер­жавного втручання в економіку, здійснюваний шляхом відкрито­го протекціонізму: імпортних мит, експортних креди­тів, концесій, привілеїв, держзакупівель і т.п. Починаючи з Кольбера, суперінтенданта фінансів при Людовику XIV, французька влада активно використовує протекціоністські міри, спрямовані як на забезпечення сприятливих умов торгівлі, так і на створення «тепличних» умов для своїх товаровиробників. Не тількивійськовий, але і торговий флот Франції був створений при ак­тивному сприянні, у тому числі фінансовому, корони.

Бурбонам, на відміну від Стюартів, вдалося встановити режим абсолютної монархії. Але це призвело до різкого ростудержавних витрат. Якщо в часи Генріха IV бюджет Франції скла­дав 20-25 млн. ліврів, із котрих менше ¼ витрачалося на війсь­кові потреби, то в часи Ришельє, коли Франція майже не воюва­ла, вони уже зросли до 33-40 млн. ліврів, із котрих більш полови­ни — 20-25 млн. витрачалося на армію. Але це був лише початок.

В епоху правління Короля-Сонця бюджет збільшується на 200 млн. ліврів, з яких ¾ буде витрачатися на військово-мор­ські потреби, а незадовго до революції він перевищить 400 млн., із котрих 25 буде витрачатися на утримання двору, біля ЗО — напенсії аристократам, 45 — на платню 12 тисячам дворян-офіцерів і стільки ж на платню 135 тисячам солдат, а інше піде на обслуго­вування величезного державного боргу.

Невтримний ріст витрат потребував різкого збільшення надходжень у скарбницю. Треба було збільшити податки, основ­ну вагу яких ніс на собі третій стан, податковий тягар якого зріс з 30-40% валового прибутку до 55-65%, при тому що податки з духовенства не перевищували 25% прибутку, а непрямі податки з дворянства скорочували його прибуток всього на 15%.

Селяни Франції в середині XVIII століття повинні були:

  1. відпрацьовувати панщину — по 7-15 днів на рік;

  2. вносити шампар — натуральний оброк 20-25% врожаю;

  3. сплачувати цензиву — фіксовану грошову ренту;

  4. сплачувати талью — особливий королівський податок;

  5. вносити подушний податок;

  6. сплачувати десятину на користь церкви (із прибутку);

  7. сплачувати двадцятину (із прибутку);

  8. сплачувати габель — особливий податок на сіль, не ра­хуючи всяких «дрібниць» типу непрямих і надзвичайних податківвійськового часу. А воювала Франція в освічене століття прак­тично постійно.

Податкових надходжень було зовсім недостатньо для за­безпечення потреб корони, і вона спочатку вдавалась до позик. Процентні ставки при цьому зросли з 6-12 до 15-25% річних. Швидкими темпами став зростати борг скарбниці. Тільки з 1610 по 1660 рік він зріс у 12 разів, із 65 до 800 млн. ліврів. Прийшлося навіть закласти землі королівського домена, віддати податки і податі на відкуп, що ще сильніше знизило реальні надходження. Рішучими заходами Кольберу вдалося, в основному за ра­хунок зовнішньої торгівлі, навести порядок у королівських фінансах. Витрати бюджету були скорочені з 50 до 25 млн. ліврів, але бюджет залишався дефіцитним. Процентні ставки знизилися до 5-7% річних, а внутрішній борг скоротився з 700 до 200 млн. ліврів.

Афера Джона Лоу

Незабаром після смерті Кольбера почався випуск паперо­вих грошей. Витрати скарбниці різко підскочили, а потім стали не­стримно зростати. Борг наблизився до 2 млрд. ліврів у 1715 році.

У 1718 році на чолі Державного банку стає шотландський авантюрист Джон Лоу. Для виплати величезного державного бор­гу і рішення проблеми недостачі золотої і срібної монети він почи­нає масовий випуск кредитних квитків Банку Франції. Паралельностворюється система двобічного котування випуску квитків.

Розраховуються з власниками раніше випущених квитків за допомогою нових випусків. Протягом декількох місяців спеку­лятивна лихоманка захоплює практично усю Францію, при­наймні її найбільші міста. Ті, хто встиг підключитися до гри на ранніх стадіях, дуже збагатилися, кілька сот слуг, праль, солдат, їх селян і ремісників стали мільйонерами, купили собі дворянськітитули і стародавні родові замки. У 1721 році зобов’язання бан­ку Франції в декілька разів перевищили світові запаси золота і срібла. І він лопнув. Постраждало кілька сот тисяч чоловік. Крах Банку Франції призвів до прискорення процесу розшару­вання і «капіталізації» французького суспільства. Сильно змінив­ся баланс розподілу землі. Частка дворянських земель скороти­лася з 25-33% до 20-25%, церковних із 15-20% до 7-12%, але зрос­ла частка земель міської буржуазії — з 3-5% до 15-20%.

Міністр фінансів Людовика XVI Анн Робер Жак Тюрго (1721-1781 рр.) намагався переконати монарха заради зберігання корони провести радикальні буржуазні реформи: замінити нату­ральні податки і трудові повинності грошовими зборами, знизи­ти податки з торгівлі, скасувати цехи та гільдії. Але вони не були впроваджені під тиском старої аристократії.

Пізніше Неккер, якому приписують чудову відповідь на пропозицію поділити королівські скарби «розподіляйте — кож­ний отримає по 8,5 франків», намагався обмежити витрати двору і знизити дефіцит бюджету, але невдало. До 1789 року борг скарбниці — 4,5 млрд. ліврів, половину з якого складали довічні ренти вищої аристократії. Тільки на обслуговування цього вели­чезного боргу було потрібно біля 300 млн. ліврів щорічно, що складало біля 2/3 річних прибутків скарбниці. Для порівняння — вартість французького експорту в 1787 році оцінюється в530 мільйонів ліврів, імпорту — 320 млн., при внутрішньому про­дукті біля 6,5 млрд. ліврів. Прибутки церкви не перевищували 250 млн. ліврів, а феодальна рента — 100 млн.

Саме небажання французької аристократії і монархії при­слухатися до голосу розуму, піти на поступки середнім прошар­кам і буржуазії в кінцевому рахунку призвело до прак­тично фізичного винищення французького дворянства.

Промислова революція

• В Англії в другій половині XVIII століття склали­ся сприятливі умови для розвитку технічної думки: в ходіпервісного нагромадження і колоніальної експансії утворилася достатня кількість коштів для субсидування технічних дослід­жень; було сформовано освічене суспільство, включаючи середні прошарки, що складали вже до 30% сукупного населення, спро­можного сприйняти і використовувати новинки;

• конкуренція з боку континенту, при відносному браку робочої сили на острові, стимулювала збільшення вироб­ничого капіталу;

• проголошена ще в XVII сторіччі релігійна толерантність до наукових винаходів дозволила вченим не побоювати­ся переслідувань із боку мракобісів.

Проте «революція» не була якоюсь фіксованою подією, подібно Французькій буржуазній революції. Термін «промислова революція», введений в науковий обіг тільки в XX сторіччі, нале­жить автору книги «Розуміння історії» А. Тойнбі, багатьом уче­ним і прихильникам. Немає і якоїсь символічної дати початку і закінчення революції.

Ще в 1733 році механік Дж. Кей винайшов так званий човник-літак, що збільшив продуктивність праці ткача в 2-2,5 рази. З цього моменту можна умовно починати відлік першого велико­го (вікового) техніко-технологічного визначення — «століття тексти­лю». У 1760 році в Шотландії відкрився перший металургійний за­вод «Керрон», а біля 1765 року Дж. Харгривз винаходить пря­дильну машину, а Р. Аркрайт — водяну машину. До 1780 року в Англії було побудовано 20 прядильних фабрик, а до 1790 — 150.

У 1769 році Дж. Уатт винаходить парову машину, а через 15 років — її більшу модель — подвійної дії, відкриваю­чи тим самим «століття пару», що через кілька десятиліть прийде на зміну «століття текстилю». Втім, успіх давався нелегко, фірмаБолтона-Уатта з виробництва парових машин ледь не збанкру­тувала через те, що не змогла одержати кредит у розмірі5000 фунтів стерлінгів, у той час як кредити для колоніальної торгівлі складали мільйони фунтів.

У 1785 році Р. Картрайт винаходить механічний ткацький верстат, продуктивність якого дорівнює продуктивності 30-40 ткачів. Усе це призвело до різкого росту продуктивності праці в ткаць­кій промисловості в останній чверті XVIII століття в 25-40 разів.Самий же випуск бавовняних тканин збільшився в 6 разів.

У самому кінці століття в Англії розгорнулися широко­масштабне будівництво доріг із твердим покриттям і риття ка­налів. У результаті вартість перевезень скоротилася в середньому в 3-4 рази.

Але навіть такий геній, як Адам Сміт, що був сучасником промислового перевороту, не надавав перетворенням істотного значення. Насправді — велике бачиться на відстані!

У 1807 році був спущений на воду перший пароплав і по­чинає формуватися паровий флот. Відстані, що вимірюються в днях подорожі, істотно (у 2-3 рази) скорочуються. Формується світова система господарства —Рах Вritапіа.

У 1814 році Д. Стефенсон побудував перший паровоз і в 1825 році поставив на ньому світовий рекорд швидкості — 20 миль на годину на перший у світі залізниці Стоктон-Дарлингтон. Протягом 50 років щільна мережа залізниць, переважно англійського виробництва, покриє всю Західну Європу.

Демографічний розвиток

В індустріальному столітті (1775-1875) населення світу зросло більш, ніж у півтора рази, із приблизно 900 мільйонів до1,5 мільярдів чоловік. Особливо значним був ріст населення в Америці, де воно зросло в чотири рази — з 25 до 100 мільйонів чоловік, переважно за рахунок еміграції європейців: ірландців,італійців, іспанців, слов’ян, євреїв. Населення Росії зросло більш, ніж у три рази — з 30 до 100 мільйонів чоловік, переважно за ра­хунок територіальної експансії.

Населення Азії, Африки і Китаю зросло не так значно — менше, ніж у 1,5 рази — із 270 до 370, із 80 до 110 і з 300 до 420 млн. відповідно.

Населення Європи збільшилося майже вдвічі — із 175 до 330 млн. чол., а з врахуванням міграції ріст населення повиненбув скласти майже триразовий розмір. Важливу роль у цьому відіграв так званий демографічний перехід.

Під демографічним переходом розуміють перехід від ви­сокої народжуваності і смертності, що забезпечують хиткі темпи росту (зниження) чисельності населення до низьких показників народжуваності і смертності, що забезпечує стійкі, невеликі тем­пи росту населення.

Демографічний перехід здійснюється в два етапи. На пер­шому етапі, у результаті прогресу медицини і загального поліпшен­ня умов життя, різко — у два-три рази, скорочується смертність, особливо дитяча. Коефіцієнт смертності знижується з 3,5-4,5% на рік до 2%. Народжуваність скорочується не так вагомо — на 10-20%, коефіцієнт відповідно падає з 4-5% у рік до 3,5-4,5%. У ре­зультаті населення починає зростати високими темпами — 2-3% на рік. Період подвоєння населення складає, таким чином, 23-35 років.

На другому етапі смертність продовжує скорочуватися, але вже не так бурхливо (на 20% за чверть століття) і досягаєрівня 0,7-1,2% на рік. А народжуваність скорочується істотно — у два-три рази — і стабілізується на досить низькому рівні —1,0-1,5% на рік. У результаті населення починає рости темпами, що не перевищують 0,5% річних, а період подвоєння чисельності розтягується до 140-200 років.

Оскільки перший етап починається на 30-70 років раніше другого, населення окремих країн встигає за цей час істотно зрос­ти, іноді в 2-3 рази.

Розвиток фермерського господарства

Для кожного історико-економічного періоду в кожній країні можна визначити оптимальний розмір земельної ділянки, обробленої однією сім’єю. У залежності від кліматичних умов, рівня розвитку техніки і від спеціалізації регіону, на тому абоіншому наборі сільськогосподарських культур ця оптимальна ділянка може бути більшою або меншою.

Уже в століття Просвітництва, насамперед в Англії, відбу­вається досить-таки різке (п’ятикратне) збільшення оптимального розміру господарства, яке дістало 80-200 гектарів. Саме в госпо­дарствах такого розміру стало можливим застосування таких но­вітніх для того часу досягнень агронауки, як чотирирічна сівозміна, заготівля кормів, стійлове тваринництво, використання органічних добрив. Знаменно, що піонерами наукового землеробства стали джентрі — дрібнопомісні дворяни-землевласники, а вже потім їх стали освоювати фрігольдери (заможні селяни) і лендлорди.

Наукові методи ведення господарства дозволили різко збільшити врожайність, а також середню вагу тварин: овець — у три рази, великої худоби — більш ніж вдвічі. Це, в свою чергу, призвело до істотного підвищення ефективності сільського (фер­мерського) господарства. Це також дозволило підвищити ставки оренд­ної плати, що призвело до прискорення руйнування дрібних гос­подарств і понизити заробітну плату найманим робітникам внас­лідок зниження цін на продукти харчування. Початкова ме­ханізація сільського господарства і наукової організації праці робітників істотно знизили потребу в робочих руках на селі. Якщо до початку епохи Вільної конкуренції половина англійців була зайнята в сільському господарстві, то до її кінця — менше чверті, а основною сільськогосподарською виробничою одиницею оста­точно стала велика ферма (у середньому біля 120 га землі).

А от у Франції після революції основними власниками землі стали селяни, правда, середній розмір земельної ділянкискладав всього 2-3 гектара. Не дивовижно, що прогресивні мето­ди ведення сільського господарства впроваджувались у Франціїдуже повільно і без розмаху, а по врожайності пшениці цей благодатний край займав одне з останніх місць у світі. Нечис­ленні ж французькі ферми демонстрували результати, мало в чо­му поступаючи англійським.

Звільнення значної частки населення, що швидко росте, із сфери сільського господарства призвело до значного зниженнявартості робочої сили і різкого збільшення чисельності зайнятих у промисловості, що стає головною сферою діяльності населення, спочатку в Англії.

Бурхливому росту і розвитку промисловості сприяли умо­ви, що стали згодом обов’язковими вимогами для існування сис­темивільної конкуренції (free competition).

1.Продавців і покупців багато, а частка кожного з них на ринку мала (менше 1%), так що в них відсутня можливість впливати своїми діями або бездіяльністю на ринкову ціну і вони прий­мають її як початкову.

2.Товар однорідний (гомогенний), що визначаєтьсявідсутністю марки (товарного знака) — просто «кола», просто олія; споживачу байдуже, у кого з виробників брати даний то­вар — єдиним критерієм є ціна.

3.Немає дискримінації продавців і покупців, а законодавчі обмеження мінімальні й однакові для всіх учасників ринку, немає торгових привілеїв.

Чинники виробництва абсолютно мобільні — можна швидко збільшити виробництво будь-якого товару, на який пред’явлений платоспроможний попит.

Усі учасники ринку проінформовані або не проінфор­мовані про ситуацію на ньому і навколо нього, не мають ексклю­зивних джерел інформації.

Ринок є джерелом засобів існування для продавців, і во­ни не можуть довільно покинути його без витрат.

Звичайно, в чистому виді ці умови ніколи не виконували­ся. Зокрема, у Британії з 1815 по 1846 рік діяли так звані «хлібні» закони, що істотно обмежували свободу і конкуренцію на ринку хліба. Але в цілому період із 1815 по 1875 рік у Європі може бути названий епохою вільної конкуренції.

Економіка індустріального типу характеризується тим, що в промисловості зайнято від 45 до 70% працездатного насе­лення. Більшість зайнятих — робітників середнього і низького рівня кваліфікації, приставлені до машин і механізмів для вико­нання найпростіших операцій. Випускається переважно од­норідна, стандартизована продукція. Головна роль у промисло­вості належить видобувним галузям, металургії і машинобуду­ванню, а також ткацькій промисловості.