Символічна школа.

Наймолодшою й однією з найвпливовіших сучасних шкіл, яка була створена в результаті могутнього розвитку засобів масової інформації, є символічна культурологічна школа. Недарма, на думку деяких філософів і соціологів, у сучасному світі на зміну науково-технічній революції йде, так звана,інформативна революція.

Якщо культуру позначити мовними символами, іншими сигналами і передавати в часі й просторі різноманітну інформацію, то перед нами відкриється картина неухильного сходження людини до своєї нинішньої інформаційної, а отже, й культурної могутності.

Первісна людина могла висловити в мові-системі символів-лише найпримітивніші думки й передати їх у просторі не більше, ніж на дистанцію голосу, а в часі, до появи наскельних малюнків, взагалі не могла передати свій душевний стан. Із розвитком мови, виникненням образотворчого мистецтва та писемності можливості людини в цій галузі незмірно збільшилися. З винайденням транспортних засобів і друку вони стали ще більшими, а коли людина в ХХст. почала широко використовувати телеграф, телефон, радіо, кіно, телебачення, відеоапаратуру, її здатність передавати ідеї та інформацію стала практично безмежною, аж до виходу у відкритий космос. Кардинально змінилася й швидкість передання, й багатство форм переданого символічного матеріалу: від усномовної − до друкованої, візуальної, аудіовізуальної, чорно-білої, кольорової, стереофонічної, стереоскопічної аж до кольорово-стереофоноскопічної. І недалеко той час, коли, вдосконаливши електронні засоби відтворення образів світу в усьому багатстві його руху, звукової та кольорової гами, об’ємного сприйняття, люди зможуть створювати «іншу дійсність», яку не відрізнити від матеріального оригіналу.

Усе це надихнуло вчених на думку, що в джерелах людської культури існує властива тільки людині здатність створювати знаки та символи й передавати їх у часі та просторі. Цьому сприяв і розвиток новітніх наук: семіотики, інформатики та кібернетики, що вивчають загальні закони одержання, збереження, переробки й передання інформації. Через ці галузі знання культурологія отримала безпосередній вихід у світ техніки та практичного застосування у сфері ЕОМ і навіть штучного інтелекту.

З-поміж численних представників символічної школи, котрі працювали у різних галузях науки та у сфері масової комунікації, варто виділити патріархів.

Ернст Кассирер (1874-1945рр.) – німецький філософ, автор праці «Філософія символічних форм», у якій містяться ідеї такого характеру:

• людина здатна до масової та постійної символізації;

• людина не мисляча, як це вважалося, а символічна істота,тому що у тварини, на відміну від людини, немає внутрішнього світу й уяви;

• логіка навколишнього світу невіддільна від логіки знаків, тому що знак або символ – це не просто оболонка думки, а її необхідний інструмент;

• джерела культури треба шукати у здатності людини створювати штучний світ, який нас оточує та позначає реальність символами;

• людина живе не просто у фізичному, а в символічному всесвіті. Усі наші духовні прояви є частинами цього всесвіту. Вони, як нитки, сплітаються в щільну символічну мережу, що хоча й накопичує людський досвід, але часом закриває від нас реальність.

Клод Леві-Строс(1908-1990рр.) − французький етнограф і соціолог, він:

• створив структурну антропологію – науку, в основу якої покладено використання деяких прийомів структурної лінгвістики й інформатики при аналізі культури та соціального ладу первісних племен;

• як і К. Юнг, вірив у існування «колективного несвідомого», глибоко захованого в людстві, що відмежовує людей від тваринного світу та є першоосновою будь-якої культури;

• відкидав європоцентризм і расизм, прагнучи показати хибність поняття «дикун», виявив своєрідність мислення примітивної людини, котре, виникнувши ще в епоху неоліту, стало основою сучасного прогресу;

• дійшов висновку, що всі ми, так чи так, живемо умовностями й міфами, і це ще більше віддаляє нас від реального життя;

• розглядав міфологію та ідеологію як синоніми. Перша є джерелом колективної свідомості, а отже, − культурою первісних і стародавніх народів, а друга − високоосвічених, що загубилися в абстракціях;

• як і Ж.-Ж. Руссо, агітував відновити гармонію людини з природою, порушену цивілізацією.

У своєму підручнику «Культурологія» російський учений В. Розин, посилаючись на словниках з культурології, дає іншу структуру культурологічних шкіл. Він виділяє та стисло характеризує школу «Анналів», американську антропологічну, Тартусько- московську, Амстердамську, антропогеографічну, духовно-історичну, культурно-історичну, й расово-антропологічну школи.