2.Хід, етапи, особливості та наслідки промислових переворотів у різних регіонах світу

Перетворення Британії в «майстерню світу»

З 1780 по 1795 роки кількість прядильних фабрик в Англії зросла в 10 разів і досягла 200. У Франції в цей час їх було всього 15.

Важливе значення мало вирішення транспортної пробле­ми. За 50 років, із 1785 по 1835 рік, країна покрилася рясною ме­режею доріг із твердим покриттям, каналів (більш 100) і заліз­ниць. Завдяки цьому видобуток вугілля зріс із 1800 по 1865 рік у 10 разів і досяг 100 мільйонів тон на рік — 50% світового вироб­ництва (аналогічно по чавуну).

Лідерство британської технічної думки, водночас із раннім розвитком сировинної бази, забезпечило Англії домінуючі по­зиції в машинобудуванні. Залізничне будівництво, що розгорну­лося в Європі, та й самий Промисловий переворот спочатку зму­шений був орієнтуватися на британську техніку. Британські ж ко­лонії і залежні території типу Китаю цілком залежали від поста­чань англійських товарів і устаткування.

Досягнувши серйозної технологічної переваги, Британія більше не була зацікавлена в зберіганні політики протекціонізму (захисту внутрішнього ринку від конкуренції), що господарюва­ли в Європі з епохи Відродження. Вона добровільно скасувала «хлібні» закони, «Навігаційний акт», знизила або зовсім скасува­ла мита на імпортовані з більшості європейських країн товари (адже їх продукція була набагато дешевшою) і їх закликала піти за своїм прикладом. Хоча більшість європейських країн обмежи­лася лише зниженням мит на англійські товари, останні все одно виявилися у виграші, завдяки винятковій якості і високій ефек­тивності англійського виробництва. Між 1850 і 1870 роками на частку Англії припадало біля 35-40% світової торгівлі.

Якщо в Європі Англія домагалася своїх цілей мирними, дипломатичними засобами, то із слаборозвиненими країнами во­на цілком не церемонилася. Так, проти Китаю в ході так званої «опіумної» війни двічі було застосовано військовий флот. У ре­зультаті Британія не тільки анексувала Гонконг (пізніше анексія була замінена орендою на 99 років, термін якої минув у 1997 ро­ці), але і нав’язала Китаю умови «вільної торгівлі» англійськими товарами, і насамперед індійським опіумом, за допомогою якого значна частина населення Китаю була піддана наркотизації.

Особливості промислового розвитку Франції

Промисловість у Франції розвивалася дещо в іншому на­прямку і дещо більш низькими темпами, ніж в Англії. Але і тут технічна думка не залишалась на місці.

У 1805 році Л. Жаккар винайшов верстат з виробництва візерункових шовкових тканин. У 1810 році Ф. Жирар винайшов льонопрядильну машину й одержав за це премію в мільйон фран­ків. У тому ж 1810 році саме у Франції винайдена технологія про­мислового консервування продуктів, завдяки чому голод у Європі йде в минуле, принаймні в мирний час. Наполеон не вважав за потрібне засекретити цей винахід, у чому деякі експерти з військової економіки бачать його фатальну стратегічну помилку.

Проте промисловий розвиток країни звичайно поступав­ся її фінансовому розвитку. На початку XIX століття ор­ганізується ряд значних банків із державною участю: Французький банк. Поземельний кредит. Спонукальний кредит, а в 1818 році перша ощадна каса. У 1865 році заснований банк «Ліонський кредит», що спеціалізується на розміщенні у Франції закордонних позик. Паризька біржа, вартість ціннихпаперів якої зросла з 10 млрд. франків у 1850 році до 35 млрд. у 1870-м, стала світовим центром облігаційної торгівлі.

Країною зразкової індустріалізації багато економістів-історіографів вважають Англію, в порівнянні з якою Франція ви­глядає країною незавершеної, майже невдалої індустріалізації. Це підтверджує і більш низький темп її економічного росту, і менше поширення машинної техніки, і більш архаїчна структура економіки з переважанням сільського господарства і ручного сектора промислового виробництва.

Але є й інша думка. Різниця в ступені і темпах індустрі­алізація обумовлена відмінністю у її формах і методах.

Англійські промисловці в силу об’єктивних умов (мале населення, дорога робоча сила) були змушені збільшувати капіталовитрати і спеціалізуватися на випуску тієї продукції, у виробництві якої найбільший ефект дає застосування машин. Це із самого початку призвело в Англії до бурхливого піднесення ба­зових виробництв і галузей, що постачають сировину і напівфаб­рикати — кам’яне вугілля, метал, пряжу. Тут вони були «відправ­ною точкою і рушійною силою промислової революції».

Навпаки, французькі промисловці, що керували, внаслідок аграрного перенаселення, дешевою робочою силою, були зацікавлені в найбільш повному використанні витрат праці й орієнтувалися на виробництво товарів, що потребують ручно­го опрацювання. Тому у Франції піднесення базових виробництв було відстрочено на користь обробної промисловості, що випус­кає готову до споживання продукцію.

Якщо взяти до уваги різницю в прирості населення, то промисловий ріст Франції виявиться (в багато разів) більш швид­ким, оскільки відбувався в умовах уповільненого росту населення.

Населення Франції на початку століття складало 25 міль­йонів чоловік, Англії — менше 10, наприкінці століття — 50 і більш 40 мільйонів відповідно.

Особливості індустріалізації в США

За 300 років з моменту відкриття Північної Америки ко­лонізаторами було по-господарському опановано її Східне узбе­режжя і Південь — від Флориди до Техаса (який входив до скла­ду іспанської Мексики). На Півдні США склався плантаторський тип господарства, аналогічний південноамериканському, засно­ваний на використанні праці чорношкірих рабів. Економічна ефективність рабовласницького господарства на Півдні США, всупереч поширеній думці, була досить висока. На Північному Сході фермерське сільське господарство мирно співіснувало разом з мануфактурною промисловістю, суднобудуванням і вироб­ництвом алкоголю. Британія всіляко намагалась не дозволити бурхливого економічного розвитку своєї колонії, оскільки це могло б призвести до її конкуренції з метрополією. Розумна в ці­лому економічна політика супроводжувалася всілякими дріб’яз­ковими обмеженнями і непоступливістю в галузі самоврядування і податкової політики. Як це часто буває в історії, саме незначний, на перший погляд, привід призвів до війни, що мала наслідки для всього світу.

Війна за незалежність (1775-83 рр.) носила по суті антифе­одальний, антиколоніальний, буржуазний характер. До числа її найважливіших наслідків можна віднести:

1)ліквідацію феодальних порядків, що встановлювалися Англією в сільському господарстві, що відкрило колоніально-фермерський шлях розвитку господарства;

2)великі можливості для підприємницької діяльності в різно­манітних галузях відчинив дорогу до побудови підприємницької економіки;

3. звільнення від обмежень у міжнародних відношеннях: торгівлі, переливу капіталу, припливі трудових ресурсів різно­манітного ступеня кваліфікації, але високооплачуваних в силу множинності альтернатив;

4. очищення поля для промислового розвитку на базі пе­редової техніки й організації виробництва, не лімітованого за­старілими традиціями й обмеженнями;

5. формування єдиного і місткого внутрішнього ринку, транспортної і грошової систем;

6. просування кордону Штатів на Захід, аж до Тихого океану, що сприяло формуванню величезної територіальної дер­жави, багатої різноманітними природними ресурсами.

До особливостей американського первісного нагромад­ження капіталу можна віднести:

1. інтенсивний форсований темп — декілька десятиліть, а не сторіч, як у Європі;

2. міжнародний американо-англо-європейський характер;

3. експропріацію земель місцевого (індіанського) населення; імпортоване походження робочої сили.

До особливостей промислового перевороту в США можна віднести:

1. більш широке застосування водяного колеса;

2. більш тривале паралельне існування мануфактури і фа­брики;

3. більш швидкі темпи стандартизації виробництва;

4) швидке застосування винаходів, у тому числі запозичених.

Робітниче питання

Плоди економічного добробуту розподілялися вкрай нерівномірно. Соціальна нерівність періоду пізнього Середньовіччя, проти якого в першу чергу були спрямо­вані Французька революція 1789-1815 рр. і революційні події 1832 р. у Франції, 1848 р. — у Франції, Німеччині, Угорщині, Австрії, не тільки не послабилася, але навіть ще й посилилася.

Наймані робітники в промисловості, а в аналізований період вони вже перетворилися на чисельно переважний (проша­рок) суспільства, піддавалися надексплуатації. Робочий день продовжувався по 12-16 годин 6-7 днів на тиждень без лікарня­них і відпусток, у тому числі у дітей і жінок. Заробітної плати ви­стачало тільки на убоге харчування, основу якого, як і раніше, складав хліб, картопля, риба і каші, що одержуються, як прави­ло, у фабричній лавці, і житло барачного типу, що найчастіше належить фабриканту. Умови праці інакше як жахливими назва­ти було неможливо: бруд, задуха, шум, шкідливі пари і речовини. Будь-який соціальний захист або компенсація по старості або каліцтву були відсутні. Але гірш за все, напевно, була повна безперспективність життя робітника і членів його сім’ї. Важкодолані станові бар’єри замінилися невидимими, неформальними, але не менше жорсткими економічними бар’єрами.

Шансів піднятися вгору по соціальним східцям у середині XIX століття практично не було. Робітнику дійсно нічого було втрачати, крім «ланцюгів».

Не дивовижно, що серйозні виступи робітників, аж до прямих спроб захопити владу в суспільстві, тривали протя­гом усього періоду. Серед самих значних можна зазначити події 1848-52 рр. у Франції, що призвели до остаточного краху Бур­бонів і приходу до влади Наполеона III, правління якого закінчи­лося ганебною поразкою від Німеччини, і чергової спроби захоп­лення влади революціонерами в 1871 р., що організували «Па­ризьку комуну», розігнану за допомогою німецьких військ.

Кращі справи були в Англії, де в 1840-60 рр. вдалося до­могтися істотних поступок: десятигодинного робочого дня, 5-6 денного робочого тижня, страхування на випадок каліцтва.

• Соціальна структура суспільства «вільної конкуренції»

Соціальна структура більшості європейських держав після 1790 р. зазнала істотних змін. Досягнувши політичної перемоги, що дісталася їй (за винятком Франції) мирним шля­хом, крупна буржуазія, об’єднавшись зі старою земельною аристократією, сформувала вищий прошарок суспільства капіталіс­тів — «власників заводів, газет, пароплавів», банків, земельних угідь і основних засобів виробництва. Зазвичай, частка ви­щих прошарків не перевищувала 2,5% населення. Розо­рюється і розпадається селянство, поповнюється прошарок найма­них робітників — пролетарів — позбавлених засобів виробницт­ва й існування, змушених продавати свою не дуже кваліфіковану працю на вкрай невигідних для себе умовах, які не забезпечують прийнятного життєвого рівня ні самому робітнику, ні тим більше членам його сім’ї. Пролетаріат формувався не тільки в місті, але й у сільській місцевості: найбідніші селяни, батраки. Частка про­летаріату протягом усього століття швидко зростала і досягла 50-70%, у тому числі міського пролетаріату — 35-45%.

Проміжне положення між капіталістами і пролетарями, але явно ближче до останнього, займали селяни і ремісники. Проте їхня частка в населенні стрімко падала (кожний із них у будь-який момент міг поповнити ряди пролетаріату) і до кінця епохи вільної конкуренції складала близько 15-20%.

Проміжне положення займали кваліфіковані робітники (їх було дуже мало), дрібні торговці (крамарі), кон­торські службовці. Частка цих категорій досягала 10%.

Ближче до верхніх прошарків розташовувалися інженери, особи вільних професій (юристи, лікарі, журналісти), державні службовці, рантьє. Їхня частка не перевищувала 5%.

Напевно, ніколи в історії розрив в економічному поло­женні між верхніми і нижніми суспільними прошарками не був таким високим і трудноздоланим, як в епоху, політичним гас­лом якої стало «Свобода. Рівність. Братерство».

Особливо тривожним був той факт, що розрив цей прак­тично не заповнювався середнім прошарком, який поступово змен­шувався через гостру поляризацію суспільства. Така ситуація бу­ла наслідком виникнення гострих соціальних конфліктів, що не чекали вийти назовні. Але відбудеться це вже в іншому істо­ричному періоді.

Криза системи вільної конкуренції

Саме в епоху вільної конкуренції, коли товарне вироб­ництво стає домінуючим, а національне господарство все тісніше інтегрується у світовий ринок, виникають, із періодичністю в 9-13 років, кризи збуту або надвиробництва, пов’язані з нерів­номірністю відтворення основного капіталу в промисловості.

Вони полягають в тому, що маса вироблених товарів не знаходить платоспроможного покупця, складські запаси зроста­ють, замовлення скорочуються, ціни падають, фабрики закрива­ються, а робітники стають безробітними. Реальна заробітна пла­та скорочується, знижуються споживання й інвестиції. І все це про­довжується від декількох кварталів до 2-3 років, поки нова хвиля підвищення не виведе економічну систему зі смуги труднощів.

Перша велика криза надвиробництва відбулася в 1825 ро­ці. Потім історія повторювалася в 1836 р., у 1847-49 р., у 1861 р.

Запізніле досягнення державності : Німеччина

До початку XIX століття на німецьких землях існувало біль­ше 300 дрібних держав. Продовжували існувати феодальні звичаї,цехи, гільдії. Зберігалися внутрішні кордони і мита. Лише в 1807 ро­ці в Пруссії було ліквідовано кріпосне право. У 1818 році Пруссія ліквідувала на своїй території митні застави, а до 1833 року домо­глася створення митної спілки з 18 держав із населенням 23 млн. чо­ловік. У ході земельної реформи 1816-1821 років 60% орних земель виявилося в руках юнкерів (поміщиків), 30% — у гросбауєрів (за­можних селян, куркулів) і лише 10% у дрібних селянських госпо­дарств. Об’єднання країни завершилося тільки в 1871 році. Фор­мою правління залишилася необмежена монархія, що спиралася на юнкерів — фахових військових і землевласників в одній особі.

Благодійно позначилося на розвитку промисло-­ вості багатство Пруссії рогом і рудою. Але населення Пруссії й інших німецьких держав було винятково бідним, малограмотним і затиснутим у тиски традицій. Німеччина зіткнулися з необхід­ністю великих капіталовкладень для організації виробництва. Успішна індустріалізація була можлива лише за умови, що дер­жава:

- забезпечувала захисні тарифи;

- заохочувала збільшення бан­ками інвестицій;

- санкціонували картельні угоди;

- стимулювала експорт;

- використовувала власні фінансові ресурси, підписую­чись на акціях підприємств;

- виступала в ролі замовника продукції важкої індустрії;

- звільнила кріпаків:

- здійснила широку програму народного творення.

З середини XIX століття почався великий промисловийпідйом, і до моменту об’єднання німецьких земель в імперію в 1871 році промислова відсталість була ліквідована.

Якщо розвиток промисловості Німеччини йшов по уторо­ваному Британією шляху індустріалізації, правда, з особливим акцентом на військову промисловість, то в сільському господарстві був «відкритий» інший, відмінний від фермерського, шлях інтенсифі­кації, що одержав назву пруського або юнкерського. Суть його полягала в тому, що значні маєтки перетворювали в «агрофабрики», на яких централізовано впроваджуються новітні досягнення сільсько­господарської науки, у першу чергу агрохімії. Особливе завзяття також робиться на механізацію праці — застосування парових плугів, культиваторів, молотарок і т.п. Селяни при цьому перехо­дять на положення фактично найманих сільгоспробітників.

До кінця епохи вільної конкуренції Німеччина вийшла на перше місце в Європі по збору картоплі і буряків, виробництвуцукру, крохмалю і спирту. Пануючі позиції юнкерства в держав­ному апараті й армії не тільки не були економічно підірвані, аленавпаки — навіть зміцнилися, що ще більш підсилило небезпеку виникнення війни в Європі.